Розділ ІІ Нова тінь

Минуло 2 тижня після похорону короля Елессара. Не встигло королівство роспрощатися зі своїм королем, як нова розлука спіткала народ Гондору. Крім сина Елессара та короля Рохану біля самого ложа також стояли кращі друзі Арагорна: ельф з Зеленого лісу (колишнього Чорного лісу) Леголас син Трандуїла а також гном із Еребору Гімлі син Глоїна. І ось сьогодні ці два щирих друга готовились відписти на Захід на кораблі, які побудував Леголас разом із іншими ельфами Зеленого лісу. Великий слід в Мінас тіріті та поза його межами лишили Леголас і Гімлі. Гноми Еребору на чолі з Гімлі збудували великі укріплення та інші дивовижні будівлі, а Леголас разом зі своїм народом виростив прекрасні сади, які тепер прикрашають місто. І ось остані члени братства перстня, що в темні часи у війні за перстень вирушило з Рівендолу, вступили на корабель щоб назавжди відплисти в Бесмертні землі. Така була велика дружба гнома і ельфа шо Гімлі лишив свій народ і вирішив не розлучатись зі своїм другом Леголасом і відправився на Захід разом з ним. Та й леголаса чекала болісна розлука, бо його батько Трандуїл син Орофера не хотів розлучатись зі своїм домом і вирішив лишитись назавжди в Середземї. Печальна доля чекала на ельфів які лишились в Середземї. Відтоді як Три перстні Ненйя, Нарйя і Вілйя втратили свою силу і покинули Середземя на ельфів навалилась втома від плину часу. І згодом всі ельфи шо не відплили в Бесмертні землі перетворяться на бродячі душі і будуть блукати в світі аж до кінця днів.

Арнатур також був присутнім серед людей які проводили корабель в його подорожі. І ось корабель розправив вітрила і вирушив по ріці Андуїні в свою подорож. Силует корабля з часом ставав все меншим аж доки не претворився в маленьку точку і не зник на горизонті. Так відплив останній корабель на Захід і більше ніщо не зв’язувало Середземя і замежевий Валінор. Але перед тим як відплисти в Аман корабель зробив ше одне пристанище в Сірих гаванях де на корабель зійшов Кірдан Корабел і разом зі своїм загоном приєднався до Леголаса і Гімлі. І вже після того корабель по прямому шляху вирушив в Валінор.

Коли вже люди розійшлися з берегів Андуїну, Арнатур все ще стояв задуманий. Він розмишляв над словами Контіліона. Він так і не побачив його серед натовпу хоча і уважно оглядався навкруг в надії його побачити.

- Ось і відплив останній корабель і тепер зв’язок з Заходом втрачено назавжди,- почув зненацька Арнатур позаду себе. Він обернувся і побачив Контіліона.

- А я вже думав шо ти вже не прийдеш, - відповів Арнатур.

- Вибач, я затримався, справи невідкладні були.

- Давай зразу до діла,- нетерпляче промовив Арнатур, - шо за нова загроза нависла над королівством?

- І не тільки над королівством а й над цілим Середземям. Ти шось чув про нову тінь в Зеленому лісі?,- спитав Контіліон.

-Ні. Можна детальніше?

- В Древні дні, ше в Першу епоху,- почав Контіліон - коли ше наш давній Ворог Саурон був лише служкою у ще могутнішого темного повелителя Моргота, зло майже захопило все Середземя. Крім Саурона Морготові служили ше інші злі духи, які звались майяр. І одним з них був Хордон – майа- перевертень. І ось під час Війні гніву, коли військо Валар розгромило армію Моргота, а самого моргота Влар викинилу в пустоту за кругами світу, Хордон перетворився на зайця і втік з поля бою. Але Валар прокляли його і тепер він був заключний в тіло кролика і більше не міг формувати собі нове тіло. Де він ховався весь цей час невідомо. Відомо лише шо коли Саурон відновив свої обриси в Чорному лісі, Хордон там також поселився під тінею Некроманта. І ось дочекавшись коли Саурон впав назавжди він почав шукати спосіп вивільнитись від свого тіла. З часом його темна злоба взросла а разом із нею його тіло. Він не звичайний кролик, шо ми полюємо на них в лісах. Це гігантський заєць величиною з варга і він дуже небезпечний і могутній хоч навіть і обмежений в своїй силі. І ось в Зеленому лісі знову формується нова тінь, нова загроза Середземю. Ти повинен його зупинити, доки його сила не зросла і він не знайшов спосіб звільнитись від свого тіла.

- Як же я зможу один це зробити?, - спитав стривожно Арнатур. – Це ж самогубство відправитись самому в пащу темного владики.

- А я і не говорю сам, - відповів Контіліон - знайди собі помічника – вірного друга якому можеш довірити все і навіть своє життя. Але будб дуже обачним. Нікому ні слова, навіть Ельдаріону нічого не говори. В Ворога є багато шпигунів, і я впевнений шо вони є і у нашому королівстві і може навіть і в дворі короля.

- Я знаю кого взяти. - Арнатур усміхнувся, згадавши свої давні пригоди. – Але як я зможу вбити безсмертного Духа?

- Ніяк,- відповів Контіліон – але це тобі допоможе. – І Контіліон протянув йому меч-кинжал з рунами якоїсь древньої мови,- Це допоможе вбити його тіло і його дух більше ніколи не сможе відродитись в новому тілі. Як і Саурон після знищення персня. На ньому занесено закляття древніх нуменорців проти всякої нежитті. І візми ще цей талісман, - Контіліон також дав йому перстень, викуваний скоріше всього з золота, він був схожий на змію яка обвивяоться навколо пальця а замість голови змії вставлений самоцвіт синього кольору. – Він захистиь тебе від небезпек, а в тяжкі моменти надасть тобі сили. І вирушай чим скоріш і придумай собі якусь причину шоб не викликати ніяких підозр.

- Гаразд, я радий знову послужити моєму королівству. – вілповів Арнатур.

- Коли будеш готовий дась знати, а зараз мені пора.

І Контіліон пішов але не усторону міста а в напрямку на схід від нього. А Арнатур не став в нього питати куди він йде і сам пішов в місто до будинку будинку старого друга якого вирішив взяти з собою у цю небезпечну подорож.

Розділ ІІІ

Монблек

Арнатур просувався вулицями Мінас Тіріту до свого давнього і найкращого друга з яким пройшов вогонь і воду. Багато битв вони провели пліч опліч в походах армії короля Елессара. І багато подвигів вони зробили. І ось на 3му ярусі Мінас тіріта Арнатур наблизився до 2 поверхово будинку. Це був звичайний будинок, таких в місті було сотні: будинок із збудований із білого каменю із деревяними дверями і малими віконцями. І ось Арнатур постукав у двері.

Двері відкрила жінка його кращого друга Йоріель.

- Монблек вдома?,- запитав Арнатур.

- Так, звісно проходи.

Арнатур пройшов в середину будинку.

- Хто там пришов?,- почулось із кімнати. І Монблек вийшов в коридор.

- Арнатур, друже, радий тебе бачити, з якими вістями прийшов по справі чи просто в гості?- спитав Монблек,- Йоріель, накрий на стіл, старий друг прийшов,- звернувся Монблек до Йоріель. І ось коли стіл був накритий і Монблек і Арнатур наситились та перекинулись парочкою слів про погоду та врожай. Монблек спитав.- Ти ж не просто так прийшов, шось сталось?

- Взагаліто, в мене є вісті, і дуже серйозні. – Арнатур подивився скоса на Йоріель.

- Лиши нас на одинці, - наказав Монблек своїй жінці. І Йорет тут же вийшла з кімнати. Монблек був вірним товарише Арнатура. Не було такого походу де б не було цих двох завзятих воїнів. Монмблек мав дуже різкий і спильчивий характер. Він з запалом кидався в любу бійку, і на битвах завжди був на перших рядах. Характер Монблека був подібний до великого воїна Древніх днів Туріна Турамбара: гордий, нетерпливий, сміливий і завзятий. І сили в нього було як в чотирьох воїнів.

- Ну що ж розказуй, - сказав Монблек,- шо за вітсі такі в тебе?

І тут Арнатур розповів Монблеку це шо почув від Контіліона. Монблек довго мовчав, і ьв кімнаті висіла напруга.

- Хм, це рішення серйозне, - після довгої паузи нарешті промовив Монблек.

- Потрібно багато чого обдумати. Але чому не можна про це сказати королю. Потрібно вислати загін в зелений ліс або розвідників.

- Іменно ми і будемо розвідниками, - відповів на це Арнатур, - чи ти не чув шо я казав про шпигунів Ворога? Ні треба вирушати лише нам двом і негайно. Можливо в нашій подорожі ми і зустрінемо союзників. Монблек я надіюсь на тебе і на твою допомогу. Так ти підеш зі мною?

- Ну звичайно шо так!, - Монблек аж встав зі столу,- Як в давні часи Арнатуре. Мій меч вже давно жевріє в складі і чекаю на нову кров! Коли вирушаємо?

- Думаю тиждень на підготовки нам вистачить, - відповів Арнатур. А зараз я вже піду. Зустрінемось коли вже будемо вирушати.

- Гаразд бувай, друже, до скорої зустрічі. Арнатур вийшов із будинку Монблека і вирушив до дому.

Дім Арнатура також був в Мінас Тіріті, але вже на п’ятому ярусі. Його булинок був дуже схожим на будинок Монблека і як і всі житлові будинки в Мінас Тіріті, тілько трошки менший. Арнатур на відміну від Монблека, не мав сімї тож йому виділили будинок поменше. І ось коли Арнатур прийшов до будинку на вулиці вже було темно. І раптом він почув шум позаду себе. Арнатур обернувся і побачив. А може йому і здалося шо якась тінь швидко прошмигнула і заховалася за рогом вулиці. Можливо це просто гра уявлення і манія переслідування яка могла виникнути в Арнатура після його розмови з Контіліоном. Цей день був тяжкий і багатий на події і зараз воїнові був потрібен відпочинок. І ось Арнатур війшов до чого дому і ліг спати.

І ось почалось приготування для подорожі. Тиждень швидко минув і ось вже Арнатур і Монблек осідлали коней, прив’язали мішки з провізією до сідел і готові були вирушати. В місті вони сповістили всім шо їдуть до своїх давніх друзів в Рохан гості. Їх давно запрошували, але через смерть короля вони не мали змоги поїхати. І ось вони вирішили нарешті до низ завітати, а заодно і запросити їх на коронацію принца Ельдаріона. Так сказав всім Арнатур. Так сказав і Монблек своїй жінці Йоріель прощаючись. Монблек також попрощався зі своїм однорічним синочком Ільдоном.

І ось Арнатур і Монблек вже сидять на конях і готові вирушити.

- Спочатку ми вирушимо в напрямок Рохану,- сказав Арнатур,- шоб не викликати підозр, а потім звернемо на схід і вздовж Андуїну вирушимо на північ і потім через Дикий край звернем знову на схід а потім знову на пініч до зеленого лісу.

- То чого ж ми чекаємо,- промовив Монблек.- Як говорив із героїв дрібнолюдків Більбо Беггінс «вперед на зустріч пригодам». І Монблек з Арнатуром рушили в сою небезпечну подорож.

Поиск по сайту: