Розділ IV Перша перешкода

Гондорські коні помчали з великою швидкості по Пеленорських полях. Була весна 14 квітня 121 го року Четвертої епохи. Дув північний освіжаючий вітер назустріч гондорським воїнам. Лігу за лігою вони долали свій путь. Доїхавши через кілька годин до Осгіліату, вони зробили привал. Коней вони розсідлали біля Андуїну шоб напоїти їх а самі посідали недалеку біля них і розкрили свій провіант.

- Ну і попали ми. – промовиви Монблек,- Двоє божевільних воїнів їдуть у володіння темного духа, щоб убити його. В тебе є хоча б план? Ти хоча знаєш де його шукати, цього Хордона?

- Не знаю, але ельфи Зеленого лісу повинні знати. Вони повинні б були помітити нову тінь в їхньому лісі. Тож спочатку навідаємся до них. Думаю Трандуїл нас привітно зустріне.

- А шо за сувеніри тобі показав Контілліон. Можеш їх показати?,- спитав Монблек.

- Ну ось цей клинок із заклинанням,- промовив Арнатур і витяг клинок, який йому подарував Контіліон із піхов, - Контіліон казав шо на ньому занесено заклття проти темних сил древніми нуменорцями, і шо він здатен убити Хордона.

- А перстень?

- Ну він шось на подобі талісмана: захищяє від небезпеки і надає сили в тяжкі моменти життя. Тільки я не маю поняття як.

- А можеш його показати? Мені цікаво подивитись шо то за такий перстень. \

- Та він в мене на пальці надітий, а я навіть і не замітив. – І Арнатур зняв його з безіменного пальця. Дивно, але Арнатурові було неохота його знімати. І ше з меншою охотою він його простягнув Монблеку. І якось неспокійно стало йому на душі коли Монблек почав його розглядати.

- Хм, і цим цей перстень такий особливий? - Монблек уважно розглядав перстень.- Якийсь неприємний він на вигляд. Тай якесь неприємне відчуття коли його тримаєш в руках. Прямо мороз по шкірі.

- Ну тоді як не подобається і не тримай його, - роздратовано сказав Арнатур і вихопив персня із рук Монблека.

- Ну гараз, гаразд тримай його, чого вже обіжатися так?

- Гаразд пора лягати спати, затра на світанку вирушаймо знову.- І Арнатур з Монблеком лягли біля вогнища. На варту ніхто не вставав. Тай не було для цього потреби. В самому черці Гондора вони нічого не боялись. Тай навряд чи б варта допомогла б двом воїнам при атаці ворожого загону.

Коли сонце зійшло двоє товаришів знову виступили в свою подорож. І знову вони долали ліга за лігою, день за днем. Нічого особливого в їхній подорожі не ставалось. Наступний день був схожий на попередній. Доки на третій день їхньої подорожі вони не досягли Дикого краю. Дикий край знаходився між Болотами мертвих і півднем зеленого лісу. Цей край був здебільшого пустий. В ньому простягались дикі і не плодючі землі і в ньому майже ніхто не жив. Коні були вже змучені тож Арнатур з Монблеком, галопом вже не скакали а лише помалу топтали по спустошених землях. Вони шукали воду шоб напоїти ними коней.

Дивне відчуття переслідувало Арнатура. Вже кілька годин йому здавалось шо за ними стежать. Відчуття Арнатура загострились, відкрилось шосте чуття. Причини цьому Арнататур не знав. Можливо це через перстень? Арнатур згадав слова Контілліона шо він оберігає від небезпек. Невже на них чатує небезпека? Гондорський воїн весь був напружений. І раптом в повітрі почувся дивний свист. А після нього почулось жахливе верещання коня. Кінь під Монблеком втсав на диби і впав разом із воїном мертвий, а із його шиї стричала стріла. І тут почувся страшний вереск. Із засідок на них напали орки. Їх було десь три десятка. Арнатур і монблек швидко оголили свої мечі. Перший орк впав від удару меча Арнатура. Другий і треті впали від удара Монблека. Монблек просто кипів від гніву. Він рубав орків на праву і на ліво.

- Мій кінь! – кричав Монблек, - Ці тварюки вбили мого коня.- Його меч просто моментально відрубував оркам голови, руки чи просто пронизував їхні брюха. Арнатур також не відставав від Монблека. Він дуже професійно фехтував мечем. І орки падали один за одним від їхнього меча. Тай Аранатур відчував великий приплив енергії. Йому здавалось шо все йому під силу. Два бравих воїнів рубали орків як лісоруби рубали дрова. Орки були сильно нажахані. Вони не очікували такого супротиву. І вони почали відступати.

- Е ні куди ж ви гнусні тварюки. – прокричав Монблек,- не втечете. Ви заплатите за мого коня. Арнатуре ану затримай їх. – І тут Арнатур витяг свій лук і вистрілив в орка який був одним із перших хто віступав. А потім і другого і третього. Орків лишилось лише десять. І вони були нажахані. Вони нічого не встигли зробити як тут Монблек вже трьох положив а Арнатур двох. І коли Монблек добава третього орка за вньог за спиную орк змахнувся своїм ятаганом і але не встих продовжити рух як тут вже його рука разом із зброєю впала на землю. Артнатур, відрубавши руку гобліну, добив його. Відрубавши йому голову. Монблек в гніві добив трьох орків шо лишились. І Арнатур не встиг його зупинити.

- Зачекай!,- крикнув Арнатур. Але було вже запізно. Навкруг гондорських воїнів лежали трупи орків. Монблек стояв і тяжко дихав. – Не треба було всіх вбивати. Потрібно було лишити одного орка і допитати його.

- Вибач, Арнатуре, я не стримався від гніву. Звідки зявились ці орки? Чому ніхто не попередив шо в Дикому краю шастає зграя орків? Гондорська армія є зачистила ці землі. Треба буде повідомити Ельдаріона.

- Повідомимо, - відповів Арнатур,- але лише коли повернемось із нашого завдання. А думаю шо це буде не скоро.

- А шо як ця зграя була не одна? Добре шо ми всіх пребили і ніхто не доповість іншим оркам шо тут блукають два гондорських воїна. Треба все провірити. А шо як все таки хтось із них встих втекти? Тоді нам буде ой як тяжко тоді.

- Нам потрібно зняти провіант з твого коня і загрузити ним мого коня. А нам прийдеться тепер подорожувати пішки в цьому дикому краю. Ця перспектива не втішає. Але нічго не поробиш.

Арнатур з Монблеком обійшли периметр. Більше орків поблизу не було.

- Можливо нам прослідкувати по слідам звідки вони прийшли?,- спитав Монблек.

- Немає на це часу, нам прийдеться подорожувати пішки, тож треба берегти сили і економити провіант. Тож вирушаймо далі. І будем надіятись шо ця зграя була єдина. - І Арнатур з Монблеком рушили поволі далі.

- Блін наша подорож склалась не так як ми планували, - пробурчав Монблек.

- Ніколи не проходить по плану, запам’ятай це,- відповів Арнатур. – Але це не означає шо ми повинні відступати назад. Браство персня не відступало. І ми також не відступимо від нашої місії. Вперед!

Поиск по сайту: