Морально-психологічне становлення сім’янина

Морально-психологічна готовність молоді до сімейного життя передбачає серйозне ставлення до шлюбу, продуманість у виборі нареченого (нареченої), сформованість почуття відповідальності за створювану сім’ю, готовність до налагодження здорової психологічної атмосфери в сім’ї, вміння вирішувати складні конфліктні ситуації в сім’ї, терпеливість і справедливість в оцінюванні вчинків членів сім’ї, глибока повага до стар­ших чи інших членів сім`ї, чуйність і такт у спілкуванні з ними.

Підростаючому сім`янину необхідно пізнати і глибоко зрозуміти велич нашої народно-традиційної культури, її гуманізм, доброзичливість, гостинність, співчуття до чужої біди, всепрощення.

Школа має бути для учнів тим високоморальним середовищем, з якого вони черпатимуть ці моральні стосунки минулого і яке втягуватиме їх у реальні моральні відносини сьогодення. Основним природним моральним законом, що визначає моральну атмосферу школи, насамперед, має бути повага і відповідальність: повага до себе, до інших людей (старших і молодших, ровесників і друзів), повага до всіх форм життя і середовища їх перебування.

Кожній дитині, яка прийшла до школи, необхідно допомогти пізнати себе, свій рід, свою землю, усвідомити приналежність до свого народу.

Ця робота, звичайно, розпочинається в сім`ї, а далі продовжується в молодших класах. На уроках читання при ознайомленні з казками, легендами про рідний край, учитель повинен наголошувати на тому, що кожну дитину виховують, благословляють на добрі справи, бажають добра - її батьки. Батько і мати для кожної дитини - це найперші “природні” вихователі і наставники. Про них у кожного з нас найдорожчі спогади, помисли. Не випадково в народній творчості (казках, прислів`ях, піснях) батько, мати займають особливе місце. Вони благословляють своїх дітей в дорогу, на добрі справи, подвиги. До них звертаються їх діти - герої казок у найважчі моменти життя, просять підтримки, допомоги (“Івасик-Телесик”, “Про бідного парубка і царівну”).

На уроках рідної мови, читання в початкових класах чи в позакласній роботі учитель може широко використовувати зразки народної творчості, щоб показати дітям, з якою повагою і шаною треба відноситись до батьків, цінувати їх думку і слово, бути доброзичливими і сердечними у ставленні до них. Про це нагадують нам народні прислів`я і приказки: “Добре тому, хто має батька, бо в батька найтепліша хатка”, “Усе купиш - матері-батька не купиш”, “В любенького татка любенька й кроватка”, “Без матері і сонце не гріє”, “В кого є ненька, в того й голівка гладенька”, “Любов матірна і на віддалі гріє”, “Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріже, то все болить”.

Виховання в молодших школярів глибоких почуттів любові до батька-матері повинно іти з усвідомленням ними бажання завжди допомагати їм, приносити радість, не засмучувати і не хвилювати їх. Нерідко, ставши на самостійний шлях у житті, діти чомусь черствіють душею, забувають про те, як батьки їм допомагали, піклувались про них. Це найтяжчий гріх і провина дітей перед батьками. В народній творчості такі дії і вчинки молодих людей суворо засуджуються (“Добре було б батька годувати, коли б він хліба не їв”, “Впав батько з гори, дідько ‘го бери”, “Хто батька-матір зневажає, той добра не знає”, “Одна мати вигодує семеро дітей, а семеро дітей однієї матері не можуть”).

Духовність дитини має ґрунтуватись на взаємній любові, сердечності, повазі одне до одного. Діти повинні знати і шанувати свій родовід, історію рідного села чи міста, їх пам`ятні місця, відомих людей свого краю, народних умільців. Повага до інших вимагає, щоб ми ставилися до всіх людей - навіть до тих, хто нам не подобається, як до осіб, які мають рівнозначну з нами гідність. Споконвіків передається у відносинах людей “Золоте Правило”: “Поступай з іншими так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе”. Учні повинні усвідомити: поважаючи інших людей, ми цінуємо їх, відчуваємо відповідальність за їх благополуччя.

Важливим аспектом морального виховання школярів виступає засвоєння ними етичних норм відповідальності у взаєминах з іншими людьми, у виконанні своїх найрізноманіт­ніших обов’язків. Мораль відповідальності передбачає у будь-яких умовах, незважаючи на будь-які труднощі, підтримувати один одного, полегшувати людські страждання, орієнтуватися і відгукуватися на нужди і потреби оточуючих. Тому важливе завдання вихователів - сприяти розвитку емпатії у школярів, тобто не тільки усвідомленню внутрішнього стану іншої людини, але й співчуттю, співпереживанню, дієвій співучасті у розв`язанні проблем ближнього.

Ця важлива моральна вартість, яка з прадавніх часів була властивою емоційно-чуттєвій натурі українців, нівелюється основним чином за рахунок недооцінювання її значимості, як декілька десятків років тому, так, особливо, у теперішній час. Народна педагогіка завжди вдавалася до внутрішнього світу людини, апелюючи до її честі, совісті, сорому (“Сумління - найкращий порадник”, “Хоч ганьба очі не виїсть, але не дає на люди показатися”, “Совість гризе без зубів” тощо), що підкреслює усвідомлення народними вихователями значимості трьох взаємозв`язаних складових характеру людини - морального знання, морального почуття та моральної поведінки

Важливими народно-педагогічними методами стимулювання, заохочення, спонукання дітей, корекції їх поведінки виступають:

-створення колективної думки схвалення, аналізу вчинку (поведінки) чи засудження дій дитини;

-заохочення позитивних вчинків, спонукання до них, стимулювання якомога осмисленіших дій школяра;

-збудження інтересу до кінцевого інтересу діяльності, розкриття очікуваної радості від нього;

-формування усвідомленої необхідності заборони негативного, спотвореного та застереження дитини від необачних вчинків;

-напучення і навіювання потреби поводити себе і жити так, щоб одержати схвалення батьків, вчителів, дорослого оточення, однолітків, власної самооцінки;

-використання своєрідних і різноманітних народних методів покарання дитини за вчинки різної значимості.

-нетрадиційне наставляння з використанням казкових колізій, прикладів, певних паралелей, прийомів тощо.

Важливими є також традиційні народно-педагогічні методи формування суспільної поведінки дитини, нагромадження її життєвого досвіду:

-привчання до сумлінного виконання обов’язків у школі, сім’ї, в оточенні друзів, обов’язків перед суспільством;

-чергування постійних та разових доручень і вправлянь на вироблення певних умінь і навичок;

-практична життєдіяльність дітей у виконанні різноманітних ролей працівника, трудівника, сім’янина;

-дотримання загальноприйнятих норм і традицій укладу життя українців тощо.

Не можна закривати очі на те, що в процесі духовно-морального становлення особистості мали і мають значний вплив на молодь релігійні виховні традиції. Релігійні заповіді навчають головних законів і закономірностей моральної поведінки, ствер­джують думку про недопустимість гріха. “Головною і фундаментальною основою подружжя є любов, чесність, вірність. У сім`ї має бути пошана, мир і злагода, дух жертвенності. Церква не дозволяла розлучень: що Бог злучив, людина хай не розлучає”.

Висновок

Головний шлях для досягнення індивідуальної своєрідності конкретної особи сьогодні - це постійний індивідуальний коректив у зоні досягнутих особою можливостей, робота вихователів у зоні найближчого, більш високого рівня розвитку її моральних якостей. Цього можна досягнути тільки в тому випадку, коли за моральним розвитком особи слідкувати постійно, як і за інтелектуальним. Тому вже зараз назріла необхідність сформувати розробку

-оптимальної діагностико-прогностичної системи виховної діяльності психолого-педагогічної служби на допомогу сім`ї і школі.

-Ідеально було б, якщо кожен майбутній сім`янин міг: навчитися використовувати різні методи і прийоми для успішного розв`язання різних, в тому числі конфліктних ситуацій у сім`ї; навчитися оцінювати динаміку розвитку конфлікту з метою визначення його першопричини, зуміти зробити вибір з альтернативних підходів; вирішувати, яка стратегія буде найдоцільнішою і реалізовувати прийняте рішення.

Отже, актуальність цілеспрямованої педагогічної підготовки молоді до сімейного життя обумовлена суспільною потребою в більш глибокому і систематичному вихованні майбутніх батьків і матерів, необхідністю більш активного подолання застарілих настанов у поглядах на взаємини батьків і дітей, на сімейне життя.

Основний вклад батьків у педагогічну підготовку підростаючого покоління до сімейного життя полягає у формуванні в дитини певного ставлення до сім’ї, усвідомлення її особистої значимості. Саме від батьків, від успіху чи неуспіху їх власного подружнього життя багато в дечому залежить, яким буде це ставлення. Гармонійні взаємини батька і матері, їх турбота один про одного – все це важливі передумови того, що молоді люди, які виросли в такій обстановці, створять міцну, щасливу сім’ю. Благополуччя в батьківських сім’ях сприяє створенню щасливих сімей у дітей.

Поиск по сайту: