Словник літературознавчих термінів

Футуризм (лат. майбутнє) — одна з течій модернізму в літе­ратурі початку XX ст., принципами якої є руйнування норм мор­фології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів-символів тощо. Футуристи закликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» класиків, творити нову мову й нову літературу. Основоположником футуризму був італійський письменник Марінетті. У Росії футуристами були В. Хлєбников, В. Каменський, брати Бурлюки, В. Маяковський, в Україні — М. Семенко.

Кубізм, кубофутуризм. Прагнучи якось привернути до себе увагу, групи футуристів вигадували собі різні назви: в Англії з'являються вортицисти й імажиністи, у Франції — кубісти, пароксисти, симультаністи та ін. Кубісти в живопису, у скульптурі на­магалися створити образи, які б розкладалися (чи складалися) на геометричні фігури.

Дадаїзм (франц. дитячий іграшковий коник, перен. — дитячий лепет) — авангардистська течія в літературі та мистецтві Західної Європи початку XX ст., що сповідувала нігілізм та антиестетизм. Дадаїсти зводили літературу до безглуздих словосполучень і звуків (дитячого лепету), живопис — до колажів із клаптів кольорового паперу, примітивних дитячих малюнків. До цієї течії належали французькі поети Т.Тцара, Л.Арагон, П.Елюар, німецький поет Р.Гюльзенбек.

Експресіонізм (франц. вираження) — одна із течій авангардиз­му, в основі якої лежить філософія інтуїтивізму А.Берґсона, згідно з якою мета мистецтва — не відображення дійсності, а «виражен­ня» неповторного авторського бачення її. Для експресіоністів ха­рактерне лірико-суб'єктивне осмислення дійсності. Виник у Німеччині й Австрії.

Сюрреалізм (франц. надреалізм) — одна з течій модернізму, ви­никла у Франції. Ґрунтується на філософії інтуїтивізму, східних містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі. Сюрреалісти закли­кали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, мора­лі, традиційної естетики. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік людської свідомості, осягнути безкінечне й вічне. До групи сюрреалістів входили письменники Ф.Супо, Р.Дено, Т.Тцара та ін.

Неореалізм (грецьк. новий, речовий) — течія в кіномистецтві й літературі, що виникла в Італії після Другої світової війни. Його характерні особливості — пафос суворої правди, достовірність зо­браження, повага до простої людини, використання розмовної на­родної мови, документалізм, відчутне ліричне «Я» письменника, який є свідком або учасником описуваного, прийоми кінематографічності.

Неоромантизм (грецьк. новий романтизм) — умовна назва естетичних тенденцій в європейській літературі кінця XIX — по­чатку XX ст. їх сенс полягав у відродженні певних рис естетики ро­мантизму: культу героїки, уславлення мужності, утвердження но­вого героя — мужньої людини, життя якої пов'язане з ризиком та незвичайними пригодами. Найвиразніше виявився неоромантизм в Англії, у творчості Р.Кіплінга, Р.Стівенсона, А.Конан-Дойла, Г.Честертона, Е.Войнич.

Елітарна, елітна література (від франц. краща, обрана) — вишукана, формалістична, зрозуміла лише «обраним», окремим, підготовленим читачам.

Масова література. 1. Література, розрахована на масового, пересічного читача. 2. Твори, які за своїми художніми якостями не сягають рівня класики. 3. Низькопробна література, розрахована на низькі смаки читачів. У сучасній англо-американській крити­ці вона називається популярною літературою, у німецькій — три­віальною, у французькій — паралітературою (пара — подібний). Масова література неоднорідна. Є літературний «низ» і белетрис­тика — середня ланка. Низ — це література, яка культивує амо­ральність, жорстокість, розпусту, грубий натуралізм. Белетрис­тика — науково-фантастичні, пригодницькі, детективні та інші твори, які користуються популярністю в читачів і сприяють утвер­дженню в суспільстві загальнолюдських цінностей.

— Поряд із модерністськими напрямами в літературі кінця XIX — початку XX ст. існував і реалізм. Особливо сильною була російська школа реалізму з її найяскравішими представника­ми — Максимом Горьким, І.Буніним та ін. У реалістичній манері писали Р.Роллан, Л.Фейхтвангер, Дж.Голсуорсі, С.Цвейг та ін. Найкращими рисами реалістичних творів цієї доби були гумані­стична спрямованість і психологізм у розкритті людських харак­терів.

У період радянського тоталітаризму були створені штучні умови для появи «нового, вищого етапу в розвитку реалізму — соціалістич­ного». Його основою стала теза Леніна про уславлення куховарки, покликаної керувати державою. Головне, щоб ця куховарка мала потрібний партійний білет. Оголошували взірцевими твори, у яких поетизувалися братовбивство чи синовбивство заради міфічної «кла­сової справедливості» та «світлого майбутнього». Однак природа художньої творчості виявилася сильнішою, не дала себе знищити.

У взаємодії реалістичного та модерністського підходів до ми­стецтва виник напрямок неореалізму, який, спираючись на реалі­стичне зображення життя, додав творам мистецтва модерністсько­го світосприймання та більш емоційного забарвлення.

Повідомлення про неореалізм. У 70-80-ті роки XIX ст. у новій модерністській формі пере­жив відродження літературний напрямок романтизму. Виник нео­романтизм. Письменники-неоромантики тяжіли до психологізму, зображення сильної особистості, виняткової людини в екстремаль­них обставинах життя або її пригод в екзотичних країнах.

Характерною ознакою культурної ситуації XX ст. стало роз­двоєння культурного процесу на два річища — елітарну та масову культури

Поиск по сайту: