Термінологічний словник. Абулія(гр. – нерішучість) – психопатологічний синдром, який характеризується загальною в’ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи

Абулія (гр. – нерішучість) – психопатологічний синдром, який характеризується загальною в’ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи, прагнення до діяльності, послабленням волі.

Активність – риса темпераменту, що характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.

Активність характеру – структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.

Акцентуація характеру (лат. – наголос) – граничний варіант норми, наслідок посилення окремих рис характеру.

Екстраверсія (лат.– зовні і – повертати) – спрямованість особистості на навколишній світ.

Екстраверт – людина, реакції і поведінку якої в основному визначають зовнішні враження, а не внутрішні переживання.

Інтроверсія (лат. — усередину і – повертати) – спрямованість свідомості й уваги, думок, почуттів і переживань людини на свій внутрішній світ.

Інтроверт – людина, яка в діях І вчинках більше керується своїми думками і внутрішніми переживаннями, ніж зовнішніми враженнями і впливами.

Меланхолік (гр. –чорний і – жовч) – людина, яка має меланхолійний темперамент, що характеризується переважанням процесів гальмування над процесами збудження в корі головного мозку, а також слабкими психічними процесами.

Особистість – суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв’язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.

Пластичність (гр. –мазь, пластир) – риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

Сангвінік (лат. – кров) – людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванні до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

Сенситивність (лат. – відчуття) – властивість темпераменту, яка визначається наймен­шою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини.

Темперамент (лат. – устрій, узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності та спілкуванні.

Флегматик (гр. –слиз) – людина, яка має флегматичний темперамент, що характе­ризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мов­леннєвих реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.

Френологія (гр. –розум і – слово, вчення) – вчення про локалізацію здібностей у певних ділянках мозку. Наукові дослідження мозку не підтвердили ідей френології.

Характер (гр. – прикметна риса, ознака) – складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці.

Холерик (гр. –жовч) – людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.

Я-концепція – динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми.

Витримка – вміння гальмувати дії, почуття і думки, що заважають реалізації прийнятого рішення.

Вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утво­рення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Воля – свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності й поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

Емоційність – властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій.

Імпульсивність – риса характеру, що виражається в схильності діяти без достатнього свідомого контролю, під впливом зовнішніх обставин або в силу емоційних переживань.

Ініціативність – уміння висувати нові цілі й самостійно здійснювати необхідні дії.

Локус контролю (лат. –місце) – індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням (інтернальний локус контролю).

Навіюваність – це якість людини, протилежна самостійності. Людина легко підпадає під вплив інших людей.

Наполегливість – уміння протягом тривалого часу систематично йти до поставленої мети.

Невроз – функціональне психічне захворювання, яке розвивається внаслідок тривалого впливу психотравмуючих факторів, емоційного чи розумового перевантаження.

Організованість – уміння планувати свої дії і керуватися виробленим планом.

Рішучість – здатність приймати і здійснювати швидкі, обґрунтовані рішення.

Самовладання – мужність, здатність людини себе опанувати, скерувати свою поведінку, навіть якщо виконання завдання пов’язане із ризиком.

Самостійність – здатність критично ставитися до вчинків і дій як своїх власних, так і сторонніх, не підпадати під негативний вплив інших.

Конституція людини (від лат. constitutio - пристрій) - система генетично обумовлених морфологічних, фізіологічних і психічних особливостей індивіда, що допускає віднесення її до одного з ряду певних типів. Як було показано, перш за все, на клінічному матеріалі (Е.Кречмер, У.Шелдон, Х.Ю.Айзенк), між статурою, зовнішнім виглядом і деякими психічними властивостями особи виявляються певні кореляції.

Мотив (від лат. moveo - рухаю) - матеріальний або ідеальний предмет, досягнення якого виступає сенсом діяльності. Мотив представлений суб'єкту у вигляді специфічних переживань, що характеризуються або позитивними емоціями від очікування досягнення даного предмету, або негативними, пов'язаними з обмеженістю справжнього стану речей. Але для усвідомлення мотиву, тобто для врахування даних переживань до культурно обумовленої категоріальної системи, потрібна особлива робота.

Порушення особистості - системні порушення поведінки, перш за все соціальної, характерні для тих або інших психічних захворювань і локальних уражень головного мозку. При цьому відбуваються: зниження рівня активності, зникнення критичності, зміна спрямованості і динаміки мотивації, порушення самооцінки. Як показують дослідження особистісних розладів при різних захворюваннях особливо страждає мотиваційна сфера: розвиваються патологічні потреби і мотиви, які часто пов'язані із залежністю від них; відбувається перебудова системи мотивів; знижується рівень опосередкованості мотивів; порушується співвідношення спонукальної функції і функції змісту мотиву.

Ризик - дія, реалізація якої ставить під загрозу задоволення якої-небудь досить важливої потреби. Ситуація ризику заснована на виборі з двох альтернативних варіантів поведінки - пов'язаного з можливою невдачею, з одного боку, і припущення хоча б мінімального збереження вже досягнутого, з іншого. При цьому вибір ризикованої поведінки не завжди обумовлений більш високою цінністю результату, що досягається при цьому. Часто виявляється тенденція до безкорисливого ризику, який сприймається як самостійна цінність.

Рівень домагань особи - поняття, введене К.Левіним для позначення прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здібностям. Ця риса, тісно пов'язана з самооцінкою особи, формується під впливом суб'єктивних переживань успіху або неуспіху в діяльності. Рівень домагань може бути адекватним, тобто відповідати здібностям індивіда, і неадекватним, заниженим або завищеним.

Цілеспрямованість – уміння висувати особисто значущі цілі й досягати їх, керуватись не випадковими прагненнями, а постійними переконаннями, принципами.

Самооцінка - цінність, яка приписується індивідом собі або окремим своїм якостям. Як основний критерій оцінювання виступає система особових значень індивіда. Головні функції, які виконуються самооцінкою, - регуляторна, на основі якої відбувається вирішення задач особового вибору, і захисна, забезпечувальна відносну стабільність і незалежність особистості. Значну роль у формуванні самооцінки грають оцінки оточуючих осіб і досягнень індивіда.

Поиск по сайту: