У/ Розділ І. Сутність та умови формування ринку фінансових послуг..9 5 страница

- ціну, тарифи фінансових послуг;

- кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів виконавчого органу та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі перевищують 5 %;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

- іншу інформацію щодо надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.

Фінансовим установам заборонено поширення у будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить неправдиві відомості про їх діяльність у сфері фінансових послуг.

2.2. Облік та звітність фінансових установ

Фінансова установа зобов'язана вести облік своїх операцій та надавати звітність згідно з вимогами законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності у фінансових установах встановлюється у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" № XIV від 16 липня 1999 р. Законом визначені правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні. Окремі положення цього Закону розшифровані у нормативних актах Кабінету Міністрів України, інших виконавчих органів та Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку за окремими темами і напрямами.

При організації і веденні бухгалтерського обліку підприємства у своїй роботі керуються Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку — це нормативно-правові акти, затверджені Міністерством фінансів України, які визначають принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Міністерство фінансів України розробило і затвердило Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які наведені у таблиці 2.1.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. за№ 291 затверджено "План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій", який на сьогодні повністю запроваджено для всіх суб'єктів господарювання, які ведуть облік з використанням бухгалтерських рахунків (див. дод. 8).

Бухгалтерський облік у фінансовій установі здійснюється безперервно з дня реєстрації цієї установи до її ліквідації.

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

Таблиця 2.1 Національні стандарти бухгалтерського обліку

ГорбачЛ.М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку у фі­нансовій установі несуть власник установи або уповноважений орган у відповідності із законодавством і засновницькими документами.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, за збереження опрацьованих документів, реєстрів і звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несуть власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво установою у відповідності із законодавством і засновницькими документами.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку фінансова установа самостійно обирає форми її організації:

—введення у штат фінансової установи посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

—ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централі­зованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

—використання послуг спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

—самостійне ведення бухгалтерського обліку і складання звітності безпосередньо власником або керівником фінансової установи.

Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг для окремих видів фінансових установ установлюються окремі нормативні документи, що регламентують порядок ведення бухгалтерського обліку: для кредитних спілок — Методичні рекомендації щодо ведення бухгалтерського обліку кредитною спілкою та об'єднаною кредитною спілкою, затверджені Розпорядженням Державної Комісіїз регулювання ринків фінансових послуг України від 18 грудня 2003 р. № 171, для ломбардів — Методичні рекомендації щодо ведення бухгалтерського обліку ломбардами, затверджені Розпорядження Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 7 травня 2003 р. № 531.

Підсумкові дані бухгалтерського обліку відображаються у фінансовій звітності, що складається за певний період. Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Цим Положенням (стандартом) визначається мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної і

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби корис­тувачів відносно:

—придбання, продажу і володіння цінними паперами;

—участі в капіталі підприємства;

—оцінки якості управління;

—оцінки здатності фінансової установи своєчасно виконати свої зобов'язання;

—забезпечення зобов'язань фінансової установи;

—визначення суми дивідендів, які підлягають розподілу;

—регулювання діяльності фінансової установи;

—інших рішень.

Фінансова звітність складається з балансу, звіту про фінансові результати; звіту про рух грошових коштів; звіту про власний капітал і приміток до звітів (див. дод. 9-12).

Фінансова звітність містить статті, склад і зміст яких визначаються відповідними Положеннями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо відповідає таким критеріям:

—існує імовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;

—оцінка статі може бути достовірно визначена.

До фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів фінансової установи.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс фінансової установи складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Перший звітний період новоутвореної фінансової установи може складати менше 12 місяців, але не може перевищувати 15 місяців. Звітним періодом фінансової установи, яка ліквідовується, є період з початку року до моменту ліквідації.

Інформація, що міститься у фінансовій звітності, повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовір­ною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:

—фінансові звіти установи за різні періоди;

—фінансові звіти різних фінансових установ і підприємств. Передумовою звітності є наведення відповідної інформації

попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику та її зміни.

Звітність фінансової установи формується з дотриманням таких принципів:

—автономність установи, за яким кожна установа розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності установи;

—безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань фінансової установи, виходячи з припущення, що її діяльність триватиме далі;

—періодичності, що припускає розподіл діяльності фінансової установи на певні періоди часу змогою складання фінансової звітності;

—історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

—нарахування та відповідність доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду потрібно зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

—повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

—послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування установою обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

—обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати зниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів фінансової установи;

—превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячу з юридичної форми;

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

— єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання
та узагальнення всіх операцій фінансової установи в її фінансовій
звітності в єдиній грошовій одиниці.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

—фінансову установу;

—дату звітності та звітний період;

—валюту звітності та одиницю її виміру;

—відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

—облікову політику фінансової установи та її зміни;

—консолідацію фінансових звітів;

—припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

—обмеження щодо володіння активами;

—участь у спільних підприємствах;

—виявлення помилки окремихроківта пов'язані з ними корегування;

—переоцінку статей фінансових звітів;

—іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація про фінансову установу, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає:

—назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження фінансової установи (країну, де зареєстровано фінансову установу, адресу офісу);

—короткий опис основної діяльності фінансової установи;

—назву органу управління, у віданні якого перебуває фінансова установа, або назву її материнської (холдингової) компанії;

—середню чисельність персоналу фінансової установи протягом звітного періоду.

Кожен фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку наведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого цим Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні розкриватися у примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна вказуватися валюта, в якій відображені елементи звітності та одиниця її виміру.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то фінансова установа повинна розкривати причини цього та методи, що були використані для проведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Фінансова установа повинна висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності; методів обліку щодо окремих статей звітності. Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них.

У примітках до фінансових звітів потрібно розкривати:

—облікову політику установи;

—інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов'язковою за відповідними положеннями (стандартами);

—інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

Фінансову звітність підписують керівник та головний бухгалтер установи.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Об'єднання фінансових установ, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх установ, які входять до складу, якщо передбачено установчими документами об'єднань фінансових установ відповідно до законодавства.

Фінансові установи зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовими колективами на їх вимогу, власникам (зас­новникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та, іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законо­давства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Звітність фінансових установ не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи — зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднити річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у випадках, передбачених законом, публікує його протягом 45 днів.

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

Згідно зі ст. 15 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" аудиторські перевірки фінансових установ можуть проводитися аудиторами, які внесені до відповідних реєстрів, які ведуться державними органами, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг; мають відповідний сертифікат і не мають взаємовідносин щодо права власності з фінансовою установою, діяльність якої перевіряється, не мають заборгованості перед цією установою або іншого конфлікту інтересів.

Відзначені вимоги відповідають Закону України "Про аудиторську діяльність", оскільки підтримують незалежність аудиту на цих ринках і фактично не підпорядковують аудит державним органам, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Правовий статус, види, порядок створення, правовий режим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначаються згідно з законами України.

Фінансові установи здійснюють свою діяльність з урахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегу­льованої організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Ст. 10 закону керівник або службовець фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прийнятті рішення щодо прийняття фінансовою установою будь-якого зобов'язання на їх користь.

Керівник, службовець або призначений експерт фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прийнятті рішення на користь установи або підприємства, в якому вони, їх близькі родичі або підприємство яким, вони володіють, мають діловий інтерес.

Особа, яка є членом органу управління або службовцем фінансової установи, може укладати договори з цією фінансовою установою щодо надання такій особі відповідних фінансових послуг на умовах, шо не відрізняються від звичайних.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Особа, яка є членом органу управління або службовцем фінансової установи, не може укладати договори щодо надання цій фінансовій установі професійних послуг (робіт), якщо загальні збори власників не надають попередньої згоди на укладання такого договору.

2.3. Заходи щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом

В Україні досвід боротьби з відмиванням грошей на національному рівні починається з ухваленням Закону України " Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш, глава 11 якого містить положення про запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341 -III у ст. 209 визнав злочином легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом. 28 листопада 2002 р. ухвалений Закон України "Про запо­бігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" № 249-IV, який набув чинності 12 червня 2003 р. (далі — "Закон про запобігання відмиванню грошей").

Основними механізмами, які запроваджуються з метою запобігання відмиванню "брудних" грошей є:

- ідентифікація клієнтів,

- зберігання документації,

- звітування про трансакції (див. рис. 7).

В Україні вимога щодо ідентифікації клієнтів закріплена ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 18 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; вимога зберігання документів — ст. 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та ст. 65 Закону "Про банки і банківську діяльність"; вимога звітування про трансакції — ст. 8, 11 та 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Ідентифікація особи здійснюється у таких випадках:

- встановлення ділових стосунків;

- в інших випадках, коли сума операції перевищує певну граничну межу;

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

— коли існує підозра у відмиванні грошей;

- коли існує сумнів у правдивості інформації, за якою була
ідентифікована особа.

Рис. 7. Види механізмів із запобігання відмивання "брудних" грошей

Законодавство України не повною мірою відповідає цим положенням. Зокрема під час встановлення ділових стосунків за Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" відповідає лише окремий випадок — відкриття рахунку. Оскільки під час надання інших фінансових послуг так само можливе встановлення тривалих і постійних стосунків із клієнтами, положення про здійснення ідентифікації, передбачені частиною першою ст. З Закону, мають бути розширені та охоплювати всі випадки встановлення ділових стосунків, у тому числі й при відкритті рахунку. Таке розширення міститься, зокрема, у Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відповідно до якого ідентифікація здійснюється також під час укладення договорів про надання фінансових послуг.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Відповідно до Закону про запобігання відмиванню грошей, для ідентифікації слід вимагати таку інформацію:

1) для резидентів:

—фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, іденти­фікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

—юридичних осіб — найменування, юридична адреса, документи про підтвердження державної реєстрації (включаючи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх повноважень тощо), ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром під­приємств та організацій України, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунка;

2) для нерезидентів:

—фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування;

—юридичних осіб — повне найменування, місцезнаходження та реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунка. Суб'єкту первинного фінансового моніторингу надається також копія легалізованого витягу торговельного, банківсько'го чи судового реєстру або засвідчене нотаріально реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи.

Закони України "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" містять положення про документи, необхідні для ідентифікації, які є підсилюючими Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

З введенням удію Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" у лексиці фінансових посередників та інших осіб, що здійснюють фінансові операції, з'явилися нові категорії, які відтепер вживаються постійно. Закон визначив, що всі фігуранти у боротьбі України за вихід "з чорного списку" FATF поділяються на дві категорії:

а) суб'єкти первинного фінансового моніторингу;

б) суб'єкти вторинного фінансового моніторингу.

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

До суб'єктів первинного фінансового моніторингу належать:

—банки, страхові та інші фінансові установи;

—платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

—товарні, фондові та інші біржі;

—професійні учасники ринку цінних паперів;

—інститути спільного інвестування;

—підприємства, організації, які здійснюють управління інвести­ційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

—підприємства й об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

—інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

До суб'єктів державного фінансового моніторингу належить і новостворена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі — Держфінпослуг), оскільки вона є центральним органом виконавчої влади, який разом з НБУ та ДКЦПФР виконує функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, які забезпечують здійснення фінансових операцій.

З метою забезпечення координації діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу щодо організації фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, реалізації положень статей 5 та 13 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом" Державним департаментом фінансового моніторингу Міністерства фінансів України визначені Вимоги до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальній обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Ці вимоги затверджені наказом Департаменту від 24 квітня 2003 р. № 40. Цим документом визначаються загальні вимоги до:

—призначення працівника суб'єкта, відповідального за проведення фінансового моніторингу, його прав та обов'язків;

—встановлення правил проведення фінансового моніторингу та програм його здійснення;

— виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому
моніторингу та які можуть бути пов'язані, або безпосередньо
причетними до фінансування тероризму;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

—ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, зберігання відповідних документів;

—подання інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу таких фінансових операцій;

—підготовки персоналу суб'єкта з метою виявлення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу.

Для банківських установ заходи щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність", для небанківських фінансових установ боротьба з відмиванням грошей окреслена в Законі України " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

У главі 11 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачаються зобов'язання банків з приводу запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Банки повинні розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. їм забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа діє не від власного імені.

Банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України:

—клієнтів, які відкривають рахунки в банку;

—клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

—клієнтів, які здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, шо перевищує еквівалент 50000 гривень;

Поиск по сайту: