 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Розвиток соціально-психологічних якостей менеджера
На сучасному етапі розвитку менеджменту визначення психологічного портрета особистості є, на наш погляд, одним із самих складних і важливих питань, рішення якого дозволить підвищити ефективність управління персоналом.
Нижче приводяться деякі положення, що визначають психологічний портрет особистості, з роботи «Практична психологія для менеджерів», написана колективом під науковим керівництвом академіка, доктора психологічних наук, професора Тутушкіної М.К.
Автори згаданої роботи виходять з того, що основною ідеєю психології управління є: погано відноситися до людини — невигідно.
При рішенні проблем управління персоналом варто враховувати, що люди по-різному пристосовуються до життєвих умов. За здатністю до адаптування можна виділити три типи людей: 1 — з орієнтацією на поточний момент і легкою пристосовуваністю до обстановки; 2 — з орієнтацією на минуле, здатністю діяти в рамках твердої структури з чіткими дозволами і заборонами, правами й обов'язками; 3 — з орієнтацією на майбутнє, неадекватною ситуації поведінкою, погано пристосованих до ієрархічної структури. Перший тип людей ефективніше працює при прийнятті рішень, другий — при їхній реалізації в рамках наявних структур, третій — як генератор ідей.
Кожному менеджеру важливо вміти розкривати свої внутрішні психологічні резерви. Для цього потрібно навчитися пізнавати себе й інших людей, виявляти темперамент, характер, спрямованість особистості, відношення діяльності і життя до цілей і життєвих ситуацій, очікуване емоційне поводження в напружених ситуаціях і міжособистісних відносинах, ділові якості, стиль керівництва.
Стиль керівництва — це процес узгодження роботи своїх підлеглих. Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин: змісту задачі і термінів її рішення; особистості керівника; особливостей колективу і виконавця; специфіки “поточного моменту” і ін. факторів.
Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити робити те, що в даний момент потрібно.
Існують дві основні “стильові шкали”: 1. “шкала влади”, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії. Тут розглядається відношення керівника до своїх підлеглих як до суб'єктів управління; 2. “шкала переваг”, на якій відбивається відношення керівника до підлеглих як до об'єктів управління. По “шкалі влади” стилі підрозділяються на кілька видів, наприклад, на авторитарний, демократичний і ліберальний.
Таблиця 5.1.
Характеристика стилів керівництва
| Параметри взаємодії керівників з підлеглими | Стилі керівництва | ||
| авторитарний | демократичний | ліберальний | |
| 1. Прийоми ухвалення рішення | Одноосібно вирішує питання | Перед ухваленням рішення радиться з підлеглими | Чекає указівок від керівництва чи рішення наради |
| 2. Спосіб доведення рішення до виконавців | Наказує, розпоряджається, командує | Пропонує, просить | Просить |
| 3. Розподіл відповідальності | Бере на себе чи перекладає на підлеглих | Розподіляє відповідальність відповідно до переданих повноважень | Знімає із себе усяку відповідальність |
| 4. Відношення до ініціативи | Придушує | Заохочує, використовує в інтересах справи | Віддає ініціативу в руки підлеглих |
| 5. Відношення до підбора кадрів | Боїться кваліфікованих працівників | Підбирає грамотних працівників | Підбором кадрів не займається |
| 6. Відношення до недоліків власних знань | Усе знає — усе вміє | Постійно підвищує свою кваліфікацію, враховує критику | Поповнює свої знання і заохочує цю рису у підлеглих |
| 7. Стиль спілкування | Тримає дистанцію, не товариський | Дружньо набудований, любить спілкування | Боїться спілкування, спілкується з підлеглими тільки з їх ініціативи |
| 8. Характер відносин з підлеглими | Диктується настроєм | Рівна манера поведінки, постійний самоконтроль | М'який, покладливий |
| 9. Відношення до дисципліни | Прихильник формальної твердої дисципліни | Прихильник розумної дисципліни, здійснює диференційований підхід до людей | Вимагає формальної дисципліни |
| 10. Відношення до морального впливу на підлеглих | Вважає покарання основним методом стимулювання. Заохочує тільки по святах | Використовує різні види стимулів, не завжди орієнтуючись на свята | Діє приблизно так само, як і |
Крім розглянутих стилів керівництва в літературі пропонуються системи управління X, Y, Z. Х — (МакГрегор, 1960 р.) — авторитарний підхід до управління, тобто пряме регулювання і твердий контроль. Люди ледачі, мають потребу в примусі, контролі, керівництві, стимулюванні до сумлінної роботи, припускає страх покарання. Y — (автор той же) — робітники — творці і їх потрібно наділяти повноваженнями. Це демократичний (партисипативний) підхід, що приводить до делегування повноважень, збагаченню змісту роботи, поліпшенню взаємин, визнанню того, що мотивація людей відбувається на основі складної сукупності психологічних потреб і чекань. Z — (В. Оучи, 1981 р.) — ця теорія розроблена на основі особливостей японського стилю управління, визначає ряд принципових положень: довгострокова, іноді довічна, система наймання на роботу, колективне прийняття рішень і колективна відповідальність, повільне просування по службі і неспеціалізованій кар'єрі (тобто ротація працівників через різні види робіт), неявний механізм контролю, усебічна турбота про персонал.
Поиск по сайту: