Конституційне право України як наука

Наука конституційного права є складовою частиною наук взагалі, під якою розуміють сукупність ідей, концепцій, теорій про якесь суспільне явище.

У свою чергу складовою суспільних наук є юридична наука, завдання якої — вивчення правових явищ. У кожної з галузей цієї науки є свій особливий предмет. Для будь-якої з гілок юридичної науки характерний власний підхід до

об'єкта дослідження.

Проте наука, зокрема наука конституційного права, вар­та чогось, якщо вона розуміється як галузь виробництва нових знань і водночас належить до числа галузевих наук, основною ознакою яких є те, що їх предметом, є вивчення однойменної галузі права.

Отже, наука конституційного права являє собою сис­тему ідей, теорій, концепцій про конституційне право як галузь національного права України.

Предметом же дослідження науки конституційного права е вивчення цього права як галузі.

Так, предметом її дослідження є в цілому вся сфера політико-правових суспільних відносин, які підлягають конститу­ційно-правовому регулюванню.

Вона розкриває закономірності, властиві цій науці, фор­мулює основні поняття і категорії, що використовуються у процесі законотворчої і законодавчої діяльності, аналізує функції відповідних конституційно-правових інститутів, до­сліджує процеси, які пов'язані з реалізацією норм та інсти­тутів конституційного права. На підставі цього наука консти­туційного права виявляє ефективність дії правових норм, виробляє рекомендації щодо їх удосконалення на основі вивчення діяльності, нагальних потреб людини, державних органів, об'єднань громадян тощо.

-54-

В результаті аналізу цих явищ і процесів наука конститу­ційного права повинна виробляти теоретичні обгрунтування необхідних меж правового регулювання норм конституційно­го права.

Виходячи зі змісту предмета правового регулювання кон­ституційного права, особливостей політико-правових сус­пільних відносин, визначаються і основні теоретичні концеп­ції науки. До них, зокрема, можна віднести такі теоретичні проблеми, як:

— теорія реалізації і гарантій прав і свобод людини як вищої соціальної цінності;

— роль у цьому процесі держави та її органів;

— сутність і взаємодія народного, національного і дер­жавного суверенітету;

— проблема визначення конституційних засад організа­ції громадянського суспільства;

— розширення форм народного волевиявлення за ра­хунок надання народові статусу суб'єкта законодавчої ініціа­тиви, здійснення функції контролю за органами і вищими посадовими особами, які ним обираються; надання права від­кликати народних депутатів і достроково припиняти повно­важення Президента України за наявності підстав, які мають бути визначені в Конституції України;

— подальше дослідження проблем, пов'язаних з розподі­лом державної влади, системи стримувань і противаг між гілками єдиної державної влади;

— проблема повнішої реалізації Верховною Радою Украї­ни установчої, законодавчої та контрольної функцій;

— подальша розробка проблеми унітаризму, автономії, форм територіального устрою, особливо адміністративно-те­риторіального поділу України;

— важливою і не до кінця вирішеною, є й проблема взає­мовідносин місцевих органів держаної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Дослідження цих далеко не вичерпаних проблем стано­вить предмет науки конституційного права. Самі ж виснов­ки, теоретичні положення, рекомендації — її зміст.

Наука конституційного, як і всяка інша, являє собою певну систему знань, елементами яких є: відносно відокрем­лені теоретичні положення, висновки, що зроблені на підста­ві пізнання сутності та закономірностей розвитку різноманіт-

-55-

них сторін суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Згадані положення науки не лише тісно пов'язані між собою на підставі єдності предмета галу­зі, а й перебувають у певній підпорядкованості, тобто одні теоретичні висновки є основою для інших.

Таким чином, система науки конституційного права — це упорядкована сукупність відносно самостійних комплек­сів теоретичних положень, яку побудовано на підставі логічного зв'язку між ними, її основу становить струк­турність самого предмета наукового пізнання, обумовлена предметом галузі конституційного права. Тому кожному з елементів системи галузі відповідає певний розділ конституційно-правової теорії, яка повинна досліджувати загальні проблеми, що притаманні галузі в цілому, специфіку і харак­тер її предмета; різновидності її норм; засоби їх реалізації; особливості суспільних відносин, які виникають на їх основі;

її джерела; систему.

Сукупність теоретичних висновків, положень з усіх пере­лічених проблем становить перший розділ у системі науки, присвяченій характеристиці конституційного права та однойменної науки.

Оскільки наука конституційного права є галузевою, то її завданням є пізнання сутності, юридичних властивостей, функцій основного джерела галузі, який посідає у правовій системі особливе місце. Таким джерелом є Конституція. Тому другий розділ системи науки складається з поло­жень, пов'язаних з обгрунтуванням теорії Конституції, аналізом конституційного розвитку держави.

Наступним елементом системи науки є комплекс теоретичних проблем, які випливають зі змісту консти­туційно-правового інституту "загальні засади". _; Складовою системи науки є теоретичні розробки щодо статусу людини і громадянина, взаємовідносин держави і особи, природи і класифікації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Важливою частиною згаданої системи є розділ, присвя­чений формам народного волевиявлення в Україні.

Окрема частина науки присвячена питанням організації і діяльності органів держави — парламенту, системи ви­конавчої влади, судової системи, взаємовідносин місце-

-56-

вих державних адміністрацій з органами місцевого само­врядування.

У системі науки досліджуються теоретичні проблеми те­риторіальної організації держави, особливості автономії в Україні.

Джерелами науки є також правові акти, в яких містять­ся конституційно-правові норми, а також матеріали практи­ки застосування цих норм.

При дослідженні згаданих проблем системи науки кон­ституційного права широко використовуються джерела, під якими розуміють фактори, що становлять основу наукового пізнання. До них належать праці вітчизняних і зарубіжних учених, які містять як правові, так і історичні, філософські думки з проблем, які стосуються предмета науки конститу­ційного права.

Значний внесок у науку конституційного права України зробили такі відомі вчені як В. В. Цвєтков, С. О. Макогон, В. В. Копєйчиков, Є. М. Тихонова, Р. С. Павловський, Ю. М. То-дика, В. Ф. Погорілко, В. Ф. Мелащенко, М. П. Орзіх, В. М. Ша-повал, П. Ф. Мартиненко, Л. Т. Кривенко та багато інших. Не можна не відзначити і внесок російських вчених у роз­робку проблем конституційно-правової науки. До їх числа слід віднести А. І. Лепешкіна, В. Ф. Котока, І. П. Ільїнсько-го, О. Е. Кутафіна, М. П. Баглая та інших.

У загальній характеристиці науки конституційного права важливе значення мають методи наукового пізнання: істо­ричний, порівняльно-правовий, системний, функціональний, статистичний, конкретно-соціологічний, метод кількісного та якісного аналізу, формально-логічний (догматичний) тощо. Значення цих методів полягає в тому, що за їх допомогою за­безпечується додержання достовірних і об'єктивних знань.

Як відомо зміст науки розкривається через її функції, які визначаються її предметом. Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна, ідео­логічна, евриститично-прогностична, комунікативна, інтегративна і прикладна¹.

пі™ ^Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Пого-Рілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 78—79.

-57-

Поиск по сайту: