Текст як мовленнєве поняття

Одна з найголовніших складових формування особистості дитини–розвиток її мовлення. У процесі мовної підготовки дітей до школи, зокрема навчання грамоти, важливе місце посідає проблема оволодіння мовленнєвими поняттями або одиницями мовлення (звук, слово, речення, текст). Неусвідомлене засвоєння дітьми цих понять перешкоджатиме розвиткові пізнавальних умінь – аналізу зіставлення, узагальнення, класифікації, абстрагування, тобто вміння виконувати розумові дії.

Термін «поняття» – логічно оформлена думка про предмет чи явище, в якій зазначені його істотні ознаки. Психологи довели, що діти дошкільного віку за певних умов здатні засвоювати ознаки мовленнєвих понять: звук, слово, речення, текст [24].

Текст – це продукт, результат мовленнєвої діяльності, синонім термінів «висловлювання» та «зв’язне мовлення». Він має свою тему – задум; певну завершеність; синтаксичну, композиційну та логічну внутрішню будову. У процесі загальномовленнєвого розвитку дитина засвоює мову від близьких дорослих, наслідуючи їх або інтуїтивно вдаючись до методу спроб та помилок. Це спонукає її до пошуку, коли відбувається своєрідне пристосування до умов та мети цієї діяльності – так утворюється мовна навичка. Надалі мова засвоюється вже усвідомлено, набута навичка автоматизується і входить у складнішу дію, її ми називаємо власне мовленням [34].

Тексти здавна привертали увагу як особливий об’єкт вивчення. Спочатку це стосувалося сакральних текстів, що грають центральну роль у всіх найбільших релігіях. Пізніше об’єктом вивчення стали тексти інших типів, зокрема юридичні і літературні. З кінця ХІХ століття тексти стали предметом пильної уваги етнологів. Проте текст як структура стає об’єктом спеціального інтересу лише в ХІХ–ХХ столітті. Найбільш відома рання робота про структуру тексту належить російському фольклористу і літературознавцю Я. Проппу («Морфологія казки», 1928).

Іншим джерелом ідей для західноєвропейської лінгвістики тексту стала чеська лінгвістична школа. Під прямим і непрямим впливом чеської школи в Західній Європі в 1960-і роки почала формуватися лінгвістична теорія тексту (П. Хартманн [34], З. Шміт [34]). У цій традиції текст спочатку аналізувався в основному структурними методами, за аналогією з більш звичними мовними об’єктами. Однак з середини 1970-х текст був переосмислений як комунікативний процес, і слідом за цим лінгвістика тексту «переродилася».

У 1950 – 1960-ті роки дослідженнями структури тексту займалися Н. Шведова [2], Т. Винокур [2] та ін. У цих роботах, зокрема, були підняті питання структури абзацу і семантики міжфразових відносин у тексті. Здійснюючи когнітивну мовну підготовку дошкільників, доцільно, насамперед, виробити в них елементарні вміння спостерігати й аналізувати явища мови. Для цього треба поступово вчити дітей розуміти зміст істотних ознак мовленнєвих понять (мовних одиниць), щоб кваліфіковано підвести до глибинного усвідомлення їх у школі. Зауважимо: когнітивна мовна підготовка не є прямим вивченням мови: це пропедевтика наукових знань про неї, поступове привчання об’єктивувати звуки, слова, речення, тексти.

Текст є одиницею мови, її найвищим рівнем поняття після звуків мовлення (фонем), морфем, слів, словосполучень і речень. Крім цього, він є також основною одиницею мовлення, що виражає завершення висловлювання [58].

Процес розуміння тексту дітьми буде ефективним лише тоді, коли всі його властивості (глибина, чіткість і повнота осмислення) виявляться достатньою мірою. Максимальна глибина розуміння досягається тоді, коли у реципієнта виникає відчуття співпричетності, ілюзія участі в подіях, що описуються. З огляду на це, текст, призначений для дошкільника, може бути достатньо глибоко усвідомлений ним тільки тоді, коли цей текст ґрунтуватиметься на знаннях дитини, розвиваючи і доповнюючи їх, промовлятиме до дитячих почуттів та спонукатиме дитину до співпереживання описуваного. Поглибити розуміння тексту допомагає дошкільникові ілюстрація.

Чіткість розуміння тексту – властивість, яка характеризує ступінь осмислення реципієнтом зв'язків і відношень описуваного з дійсністю, похідною від ступеня точності найменування предмета, якості, дії тощо. Звідси потреба точного, конкретного слововживання, структурної та семантичної прозорості повідомлення.

У тексті для дошкільників чіткість розуміння закладеної у ньому інформації досягається конкретністю, недвозначністю всіх його елементів. Діти цієї вікової категорії ще не здатні (без спеціальної підготовки) зрозуміти переносне значення, різноманітні абстракції, неоднозначні ситуації та суперечливі характери персонажів – усього цього в дитячому мовленні слід уникати.

Розуміння тексту характеризується також повнотою осмислення всіх його елементів (окремо й у сукупності), що значною мірою залежить від оптимальної інформативності тексту – чи все потрібне сказано, чи не сказано нічого зайвого. Брак інформації дає неповні знання, зайві ж деталі ускладнюють формування цілісного уявлення про той чи інший об'єкт.

Оптимальною для дошкільнят є така інформативність тексту, при якій вони отримують усі необхідні (для створення адекватного авторському задумові уявлення про предмет оповіді) відомості, що, ґрунтуючись на вже наявних у дитини знаннях, характеризують цей предмет достатньо повно та всебічно, однак, без непотрібної деталізації, без акцентування на окремих, неважливих у даному контексті аспектах. Деформацію уявлення про описуване може спричинити й зміщення різнопланових властивостей описуваного об'єкта на один план, що виникає у разі порушення законів перспективи викладу. Важливо, щоб вербальна інформація про об'єкт (текст) не суперечила, а доповнювала, уточнювала візуальну інформацію про нього (ілюстративний матеріал).

В останні десятиліття в лінгвістиці активно розробляється теорія тексту, яка дає можливість методистам трансформувати її для розробки методики навчання дітей усних і письмових висловлювань, для вироблення в них спеціальних комунікативно-мовленнєвих умінь, що ґрунтуються на теорії тексту. Це вміння визначати найважливіші текстові характеристики і враховувати їх при побудові власних висловлювань. На сьогодні не тільки сучасні теоретичні дослідження, а й досить широка практика довели доцільність і можливість ознайомлення дошкільників з поняттям «текст» та деякими його ознаками [18].

У сучасній лінгвістиці текст розглядають як групу речень, об’єднаних змістом і структурою. Цілісність і зв’язність тексту – це найсуттєвіші ознаки, що знайшли відображення і в етимології терміна: tуextum – лат. – тканина, поєднання, в’язь. Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення. Одне речення, навіть досить поширене, складне, яке, безумовно, є твором мовлення. Однак текстом його назвати не можна: його частини з’єднуються за законом синтаксису складного речення, а не тексту.

Сучасне розуміння поняття «текст» важливе для методики, оскільки дає змогу показати під час аналізу конкретного тексту закономірності побудови всіх текстів і навчити зв’язного мовлення усвідомлено. Поняття «текст» в дитячому садку діти усвідомлюють частково, а вже, починаючи з першого класу, розділ «Текст» вивчається детальніше. Основною ідеєю вивчення цього розділу є: від практики до теорії і знову до практики. Педагог має допомогти учням осмислити їхню мовленнєву практику, щоб на цій основі рухатися вперед до оволодіння умінням спілкуватися. А це вимагає введення у навчання елементів мовленнєвих понять, розуміння того, для чого потрібне мовлення, які його різновиди зустрічаються, що таке текст, як він будується [26].

Враховуючи, що діти дошкільного віку оволодівають лише усним мовленням (яке набуває ознак писемного в ситуації, коли дитина свідомо довільно надиктовує дорослому певний текст, піклуючись про його відповідне оформлення), спеціалісти з лінгводидактики останнім часом послуговуються терміном «дискурс», який характеризує продукт саме усного мовлення. Науковці визначають дискурс як зв’язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними) чинниками, тобто текст, узятий у процесуальному контексті [1].

У процес реалізації мовленнєвої діяльності додають зв’язні відповіді на поставлені запитання. Результатом цієї діяльності є текст (продукт мовлення, що використовується як синонім до слова висловлювання, переважно писемного). Вивчення української мови в школах усіх типів спрямоване на формування в учнів уміння правильно передавати думки в усній чи писемній формі, тобто компонувати текст. Тому основу розробки розвитку зв’язного мовлення складає теорія лінгвістики тексту. Вихователь, який прагне систематично і цілеспрямовано розвивати мовлення дошкільників, повинен бути обізнаний з найголовнішими досягненнями лінгвістики і враховуючи їх, організувати роботу по засвоєнню способів творення тексту, зв’язку його частин, частотні вживання одиниць різних рівнів мови залежно від стилю мовлення, відповідних життєвих ситуацій.

Поняття «текст» належить до багатогранних мовних явищ. Це зумовило появу в сучасній мовознавчій літературі різних його тлумачень: складне синтаксичне ціле, синтаксична єдність, компоненти тексту, контекст. Підпорядковуючи визначення цього терміна провідній меті навчання рідної мови в дитячому садку – навчити дошкільників самостійно будувати зв’язні висловлювання, можна зупинитися на трактуванні його, сформульованому більшістю методистів: текст – це одиниця вищого, ніж речення, порядку; об’єднання кількох речень, що характеризуються смисловою структурною, граматичною завершеністю і відповідним ставленням мовця до змісту висловлювання [22].

Текст може бути надрукований, написаний чи зафіксований на магнітофонній стрічці, платівці, в пам’яті або імпровізований усно. Але незалежно від форми вираження він завжди повинен мати смислову цілісність, завершеність, взаємозв’язок і взаємообумовленість усіх його компонентів. Ці основні ознаки тексту притаманні не лише творам великого розміру(роман, повість, монографія), а й невеликим зв’язним висловлюванням, які використовуються як дидактичний матеріал на мовленнєвих заняттях у дошкільному навчальному закладі та на уроках мови в школі [13].

Загальновідомо, що основою будь-якого тексту є його семантика, пов’язана, насамперед, з поняттям «тема». Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактів, певну інформацію. Те про, що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема – ознака будь-якого тесту. Крім того, в тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Зміст – конкретна реалізація теми. Ідея – головна думка твору. Правильно оформлений текст завжди відзначається цілісністю теми, змісту й головної думки. У ньому теза виражається через систему інших думок (суджень), їх послідовність і взаємозв’язок [93].

Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення. Завдання і зміст монологічного мовлення в дошкільному закладі визначаються особливостями розвитку зв’язного мовлення дітей та особливостями зв’язного висловлювання. Будь-яке зв’язне монологічне висловлювання характеризується низкою ознак, як-от: цілісність (єдність теми, відповідність усіх мікротем головній думці); структурне оформлення (початок, середина, кінець); зв’язність (логічні зв’язки між реченнями); плавність (відсутність подовжених пауз у процесі висловлювання).

Текст по-різному визначається у лінгвістичній науці. Л. Лосєва, вважає, що текст – це «повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення» [94,с.34].

Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі повний обсяг фактичних даних, певну інформацію.

Для досягнення зв’язності необхідно формувати у дітей такі уміння: уміння розуміти й усвідомлювати тему, визначити її межі, відбирати необхідний матеріал, розташувати його у необхідній послідовності, користуватися засобами мови у відповідності з літературними нормами і завданнями висловлювання. Крім цього, важливо повідомити дітям елементарні знання про побудову тексту і способи зв’язку речень. Велику роль в організації зв’язного висловлювання відіграє інтонація,тому формування уміння правильно використовувати інтонацію окремого речення сприяє оформленню структурної єдності смислової завершеності тексту в цілому [26].

Текст складається з трьох структурно-смислових частин: зачину, основної частини і кінцівки. Знання цих частин важливе для формування вмінь будувати власні висловлювання. Структурні компоненти тексту-розповіді – зав’язка, розгортання подій, кульмінація та розв’язка. Вони прямо співвідносяться з одиницями тексту – зачин, основна частина і кінцівка.

Перше речення – зачин, стисло називає предмет (тему) висловлювання, вводить у ситуацію мовлення. Наступні ж речення становлять основну частину тексту – розробку, виклад та реалізацію теми.

Вони конкретизують, пояснюють, розгортають думку, накреслену зачином, так що ми наочно уявляємо зображені події,предмети, явища. Заключне речення інтонаційно завершує повідомлення, підкреслює подальший розвиток.

Отже, думка, що цементує групу взаємозв’язаних речень, переходить із речення у речення, кожне наступне речення повторює частину попереднього і додає щось нове про предмет висловлювання. Проникнення частини попереднього речення в наступне забезпечує смисловий зв'язок між ними, який передається різними мовними засобами. Зачин і кінцівка нерідко добре співвідносяться між собою за змістом та основною метою. Завершеність тексту залежить від наявності та відсутності в ньому кінцівки [35].

Зв’язність тексту – це одна з найважливіших категорій лінгвістики тексту. Вона полягає у наявності зв’язків між окремими реченнями, абзацами та складовими частинами. Тексти є предметом дослідження не тільки лінгвістики, а й інших наук – літературознавства і семіотики; психології, історії, до складу якої входять палеографія, і текстологія. Тексти виникають в результаті мовної взаємодії, і адекватне розуміння сутності тексту можливо лише при врахуванні динамічних процесів мовного спілкування, що розгортаються в часі і ведуть до виникнення тексту. Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактів, певну інформацію. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від «даного», того, про що вже було сказано, і додає «нове», розвиває думку. Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення. Залежно від змісту й будови текст та його частини діляться на три смислові типи: розповідь, опис, міркування. Кожен з них має свою будову.

Отже, ознайомлення з текстом допоможе досягненню найголовнішої кінцевої мети розвитку мовлення дошкільників – навчити будувати зв’язні висловлювання, які були б зорієнтовані на тему, мету, адресата висловлювання і враховували б ситуацію, у якій воно відбувається.

Поиск по сайту: