АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Предмет економічної теорії

Читайте также:
  1. I. ПРЕДМЕТ И ЗАДАЧИ
  2. Бахрах Д. Н. О предмете административного права в России // Государство и право. 2003. № 10. С. 31-38.
  3. Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень. Структура і організація економічної бібліографії
  4. Бюджетне право як підгалузь фінансового права, його предмет, система та джерела
  5. В предмет и метод статистики
  6. В. Предмет экономической теории
  7. Виды оценок предметов основных средств
  8. Виконання зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання.
  9. Виконання рішень про передачу певних предметів і здійснення певних дій
  10. Вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду, та передачі їх стягувачу
  11. Виникнення і розвиток економічної соціології
  12. Відносини, що тісно пов'язані з трудовими як предмет трудового права України

У кожної науки є свій предмет, тобто коло тих явищ та процесів, що виступають об'єктом її дослідження. Не є винятком і економічна теорія. Що ж вона вивчає? На це просте запитання однозначної відповіді немає. Як уже зазначалося раніше, економічна наука тривалий час, починаючи з XVII ст., розвивалась під назвою "політична економія". Класики вважали, що це наука про багатство, його виробництво та розподіл. А. Сміт назвав свою працю "Дослідження про природу та причини багатства народів". Послідовники класиків політичної економії вважали, що ця наука повинна вивчати і ту сферу суспільного життя, в якій відбувається обмін матеріальними благами та послугами.

К. Маркс і його послідовники вбачали предмет політичної економії не у виробництві і розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують у тій сфері людського суспільства, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері суспільного виробництва. Ця сфера є основою життя людей у будь-якому суспільстві. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші життєві блага й послуги. Оскільки їх у готовому вигляді у природі не існує, то люди, використовуючи природу, навколишнє середовище, своєю працею повинні створювати ці блага, пристосовуючи природні багатства для задоволення своїх потреб. Цей процес двобічний. З одного боку, виробляючи блага, люди вступають у взаємодію з природою, впливають на неї своєю діяльністю. Одночасно, щоб створювати блага, люди вступають у певні відносини між собою, здійснюють взаємозв'язки. Це другий бік суспільного виробництва, що називається виробничими відносинами. Це відносини з виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Саме ці відносини прибічники економічної теорії Маркса і вважають предметом політичної економії, яка, на їх погляд, є наукою про закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ і послуг у людському суспільстві.

Інший підхід до визначення предмета мають представники сучасної економічної теорії. Вони називають економічну теорію "економікс" і при визначенні її предмета виходять з того принципового положення, що економічна, господарська діяльність здійснюється в умовах обмеженості або (за їх термінологією) рідкості ресурсів, що використовуються для такої діяльності. Тому при здійсненні господарської діяльності кожен її суб'єкт повинен постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Вибір між альтернативними варіантами при обмежених ресурсах є однією з основ економічної поведінки людей, підприємств і держави. Розв'язання подібних завдань з розвитком економіки, розширенням обсягів продукції, що виробляється, вимагає визначення принципів поведінки суб'єктів економічної діяльності з тим, щоб вибір здійснювався на користь найефективнішого використання ресурсів, що перебувають у розпорядженні кожного суб'єкта господарювання, який здійснює такий вибір. Тому представники "економікс" і визначають її предметом не економічні відносини, а поведінку людей в процесі економічної діяльності в умовах обмеженості її ресурсів. Один із найвідоміших сучасних економістів Пол Самуельсон, підручник якого за назвою "Економікс" є одним із найпопулярніших у сучасному світі, дає таке визначення: "Економіка є наукою про вибір. Вона досліджує, як люди та суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання різних індивідів та груп суспільства". Подібне визначення дають і автори іншого відомого у світі підручника "Економікс" американські професори Кемпбелл Макконнелл і Стенді Брю. "Економікс, -- зазначають вони, - досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини".

Отже, предмет економічної теорії надзвичайно складний, багатоманітний. Вибір варіантів використання економічних ресурсів, формування та використання доходів від економічної діяльності, здійснюється багатьма її суб'єктами, як на рівні окремого підприємства чи галузі, так і на рівні національної економіки. Тому в економічній теорії виділяють дві складові - мікроекономіку та макроекономіку. Той розділ економічної теорії, в якому досліджується діяльність окремих економічних суб'єктів, називається мікроекономікою. Тут досліджується поведінка таких суб'єктів економічної діяльності, як домогосподарства, підприємства (фірми), галузі, аналізуються окремі ринки, товари та послуги, ціни на них. У цьому розділі економічної теорії економічна діяльність вивчається на мікрорівні, встановлюються закономірності визначення витрат виробництва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір підприємства, формування і використання доходів окремих домогосподарств і фірм. Тобто висвітлюються принципи поведінки суб'єктів господарювання на нижчому (первинному) рівні економіки, рівні окремого суб'єкта господарювання.

Другим розділом економічної теорії є макроекономіка. У ньому досліджуються закономірності функціонування економічної діяльності в межах усього суспільства. В цьому розділі висвітлюються закономірності оцінки створеного в рамках національної економіки продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи суспільства, економічного зростання, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Тут аналізується і економічна роль держави, методи її впливу на економіку. Слід також зазначити, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку певною мірою умовний. Вони перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв'язку. Тому і обидва розділи необхідно вивчати в єдності.

Отже, узагальнюючи, слід зауважити, що предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, бо пов'язаний з такою динамічною сферою людського життя, якою є економіка. І кожна школа економічної теорії відображає певну сторону, грань цієї сфери, здійснюючи певний вклад в економічну науку. Пол Самуельсон наголошує, що визначення теоретичної економіки як науки розкривають її предмет з різних сторін. У міру розвитку економічного життя суспільства предмет економічної теорії ускладнюється, що позначається і на її назві. Так, наука зародилася під назвою "економіка", але на наступних етапах свого становлення змінила найменування на "політична економія". Збагачення шкіл економічної науки привело до появи назви "економікс", яка широко використовується в англомовних країнах. У Греції і Іспанії ця наука називається економіка, у Франції - політична економія, у Німеччині - вчення про народне господарство, у Туреччині та Швеції - національна економіка. В Україні, як і в Росії, після здобуття незалежності цю науку іменують економічною теорією. Вона розкриває загальні закономірності цієї сфери, обґрунтовує поведінку суб'єктів економіки щодо ефективного використання обмежених ресурсів для виробництва матеріальних благ і послуг та розподілу їх до споживання.

До економіки як науки тісно приєднуються економіко-математичне моделювання, економічна кібернетика, економетрія. Остання вивчає кількісні співвідношення, взаємозв’язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей і статистичних методів обробки економічної інформації.

Прикладна економіка спирається більше на досвід, практику господарювання, конкретні показники господарської діяльності. її задача - предметний аналіз економічної діяльності, вивчення конкретних економічних ситуацій стосовно мікро- і макроекономіки.

Економіка як наука і теоретична і прикладна широко використовує дані економічної статистики. Але це не зводить економічну теорію до емпіричної науки, яка грунтується на досвіді.

Економічна теорія є методологічним фундаментом цілого комплексу наук: галузевих (транспорт, сільське господарство, будівництво, промисловість, економіка торгівельної справи тощо); функціональних (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент, прогнозування тощо); міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика тощо).

Економічна теорія є однією з суспільних наук поряд з історією, філософією, правом тощо. У системі економічних наук загальна економічна теорія займає чільне місце. Вона враховує досягнення конкретних економічних наук, а також соціології, психології, історії, філософії, без яких отримані економічні висновки можуть бути помилковими.

В економічній теорії (політичній економії) за термінологією А. Сміта виділяють два напрями залежно від сфери застосування результатів: позитивна (дескриптивна) економіка і нормативна теоретична економіка.

Позитивна (дескриптивна) економіка орієнтується переважно на об’єктивне тлумачення, наукове пояснення економічних явищ і процесів, що спостерігаються, і побудові на їх основі наукових гіпотез, концепцій та виявленні закономірностей функціонування економічних систем.

Нормативна теоретична економіка є науковою основою для розробки економічної політики держави, вона дає відповіді на питання як повинно бути, як діяти, щоб досягти бажаних результатів.

Прогнозування як особлива гілка економічної думки є науковим передбаченням того, що може статися в економіці у майбутньому. Це наука економічних очікувань.

Практична значущість економічної теорії (відома формула Кон-та) полягає у тому, що знання веде до передбачення, а передбачення - до дії. Економічна теорія повинна бути основою економічної політики, а через неї пронизувати усю сферу житейської практики. У свою чергу, дія (практика) веде до знань, а знання - до передбачення, передбачення - до правильної дії. Але економічна теорія - це не набір правил про те, як стати багатим. Вона не дає готових рішень усіх проблем. Це лише інструмент, спосіб осмислити економічну дійсність, що дає можливість зробити правильній вибір в багатьох життєвих ситуаціях.

Від економічної теорії слід відрізняти економічну політику.

Економічна політика - це цілеспрямована система заходів держави і фірм у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Державна економічна політика покликана відображати інтереси суспільства, усіх його соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика займається пошуком варіантів вирішення економічних проблем і приведення в дію їх механізмів. Політики, які користуються економічною теорією, повинні враховувати культурні, соціальні, правові і політичні аспекти у розв’язанні тієї чи іншої проблеми. Вирішення задач економічної політики може привести до зміни економічної системи, її удосконалення або руйнування.

Якщо предмет науки розкриває "що" пізнається, то метод - "як" пізнається.

Метод не може бути довільним, він повинен відповідати особливостям предмету відповідної науки.

Економічні явища не можна зважити на вазі, покласти під мікроскоп, просвітити рентгеном, їх не можна помістити в лабораторні умови, щоб провести експеримент. Економічні процеси не відбуваються у "чистому" вигляді. Вони вплетені в складну тканину суспільного життя. На них впливають політичні, соціальні, психологічні та інші явища. Тому в якості основного засобу їх пізнання застосовують метод абстракції, тобто мисленого відвернення від усього того, що не відповідає природі (сутності) предмета, що вивчається. Будь-які поняття людської свідомості, а також наукові поняття утворюються в процесі абстрагування, яке дозволяє одночасно і відвернутися (відволіктися) від несуттєвого, другорядного і узагальнити, тобто відобразити суттєві властивості.

Приклади простих понять: "дерево", "рослина", "тварина" тощо. Якщо їх узагальнити, утворюються інші, більш широкі поняття (категорії) - "природа", "світ", "матерія".

Подібним чином утворюються також і поняття економічної теорії, такі як: "товар", "гроші", "засоби праці", "дохід", "заробітна плата", "прибуток". Узагальнюючим (більш широким) до цих понять є поняття "капітал".

Ці поняття називають економічними категоріями, тобто це логічні форми, які відображають найбільш загальні і суттєві сторони економічного життя суспільства.

Отже, економічні категорії - це результат застосування методу абстрагування в процесі вивчення явищ економічної сфери. Без цих понять або категорій практично неможливе існування економічної теорії як науки.

Категорії складають логічний "кістяк" (каркас) економічної теорії.

Абстрактний підхід не відкидає реальність, а виходить з необхідності вивчення реальних економічних явищ. Факти - вихідна база пізнання економічної дійсності. Вони можуть виступати у вигляді даних статистики, інформації про події, поведінку людей тощо.

Якщо взяти якусь групу фактів і описати їх, зрівняти між собою, дослідити і узагальнити, то як результат - виникне знання про окрему сторону економічної дійсності. Таке знання називається "емпіричним" (гр. етреігіа - досвід). Тобто другий метод пізнання економічних явищ і процесів - емпіричний.

Якщо систематизувати факти, які мають відношення до економічного життя, виявити їх внутрішні зв’язки і зробити висновки, то отримані знання будуть мати теоретичний характер.

Теорія - це цілісне розгорнуте знання про предмет науки, яке виражено системою категорій, принципів і законів. Теорія - більш розвинута форма знання, ніж знання емпіричне. Але в економічній науці вони знаходяться в нерозривній єдності. Ця єдність обумовлює третій метод пізнання - метод індукції.

Метод індукції - це виведення теоретичних положень і принципів із окремих фактів, рух думки від часткового до загального.

Використовують також метод дедукції, що означає рух пізнання від теорії до фактів, від загального до часткового. Ці два методи доповнюють один одного.

Важливе значення має діалектичний метод, який вимагає розглядати будь-які природні, суспільні, у тому числі й економічні явища в процесі змін і розвитку.

Абстрактне узагальнення економічних фактів, які засновані на застосуванні математики і знаходять втілення в моделях, називають методом економіко-математичного моделювання. Моделювання - найбільш практична сторона методу економічної науки. Воно дозволяє у формалізованій формі визначити причини змін економічних явищ, закономірності цих змін, їх наслідки, можливості і вплив, а також робить реальним прогнозування економічних процесів. За допомогою цього методу створюються економічні моделі.

Економічна модель - це формалізований опис економічного процесу або явища, структура якого обумовлена його об’єктивними властивостями і суб’єктивним цільовим характером досліджень.

Більшість економічних моделей можна виразити у вигляді математичних рівнянь, графіків, діаграм і схем. Тому в даному підручнику для кращого розуміння основних теоретичних положень значне місце відводиться поясненню відповідних графічних зображень і схем.

Графіки - це відображення залежності між двома і більше змінними. Ця залежність може бути лінійною (тобто постійною). Тоді графік являє собою пряму лінію, розташовану під кутом між двома осями - по вертикалі (У) і горизонталі (X). Якщо лінія графіка йде зліва направо по спадній, то між двома змінними існує обернений зв’язок (так, при зниженні ціни на товар, як правило, зростає обсяг його продажу). Якщо лінія графіка йде по висхідній, то зв’язок прямий (так, в міру зростання витрат у виробництві товару, зазвичай, ростуть ціни на нього (див. графіки: "Обернена лінійна залежність", "Пряма лінійна залежність").

Залежність може бути нелінійною (тобто змінною), тоді графік набуває форми кривої лінії (так, в міру зменшення інфляції безробіття має тенденцію до збільшення - крива Філліпса) (див. графік "Крива Філліпса").

У рамках графічного підходу часто застосовуються діаграми - рисунки, які показують співвідношення між показниками. Вони можуть мати вигляд кола і стовпчика. Схеми наочно демонструють показники моделей і їх взаємозв’язки.

В економіці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного життя і природі, крізь нібито хаос, який зовні ввижається як нагромадження випадковостей, прокладає собі дорогу необхідність, закономірність розвитку.

Економічними процесами в суспільстві управляють внутрішні, притаманні їм закони - закони суспільних дій людей або економічні закони. У роботі "Філософія права" Гегель писав про політекономію як науку, яка робить "честь мислі", тому що вона, маючи перед собою масу випадковостей, відшукує їх закони. Усякий закон відображає собою сутність того чи іншого явища. Закон і сутність - поняття однорідні і показують глибину пізнання людиною світу. Явище ширше, багатше за закон, але закон схоплює внутрішню сутність явища.

Економічний закон - це найбільш суттєві, стійкі, постійно повторювані, об’єктивні, причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах.

Економічні закони не слід змішувати із законами природи. Не дивлячись на те, що вони мають об’єктивний характер (не залежать від волі і свідомості людей), але відрізняються від законів природи тим, що є законами економічних дій людей, тобто виникають, розвиваються і функціонують лише в економічній діяльності людей у виробництві, розподілі, обміні, споживанні матеріальних благ. Економічні закони на відміну від природних мають історичний характер. Більшість з них тимчасові, обмежені рамками однієї економічної формації (системи). Тому розрізняють загальні закони (які діють в усіх економічних системах) і специфічні (які існують лише в одній економічній системі). Так, закон зростання потреб чи закон підвищення продуктивності праці - загальні, а закони попиту, пропозиції і конкуренції - специфічні, адже вони характерні лише для ринкової економічної системи.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)