Мікроекономіка в системі економічних наук

Тема 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ.

Мета вступної лекції з курсу «Мікроекономіка» полягає в з'ясуванні особливостей того об'єкта, який є предметом вивчення цього розділу економічної теорії, та специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть висту­пати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб'єктами, а з іншого - вивчає взає­модію суб'єктів у процесі утворення більших структур - галузе­вих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX - на початку XX ст. Однак його станов­лення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній еко­номії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу; У період пізньо­го класицизму багато економістів, використовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Такі вчені, як Т. Мальтус та Дж. Б. Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму ста­новлення науки «Мікроекономіка» здійснювалося значно пізніше і пов'язується, перш за все, з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення еконо­міки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з'ясування загаль­них принципів політичної економії на аналіз проблем господар­ської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Розвиток мікроекономічного аналізу можна уявити через ви­ділення етапів його еволюції:

І етап (1845—1890 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г.Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям прин­ципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який по­ставив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але і факторів вироб­ництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва;

II етап (1890—1933 рр.). На цьому етапі мікроекономіка виді­ляється в окрему галузь економічних досліджень на основі систе­матизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та аме­риканської шкіл. Після виходу у світ роботи А. Маршалла «Прин­ципи економіки» (в оригіналі «РгіпсіраЬ о£ Есопотісз»-, 1890 р.) наука одержала свою першу назву — «Есопотісз». Представника­ми другого етапу можна вважати:

а) А. Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математичну школу (В. С. Джеванс, Ф. Еджворт, Л. Валь-рас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якіс­ний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги;

IIIетап (1933р.—по теперішній час). Мікроекономіка розви­вається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: «фектлоходуі заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія моно­полістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргешгітерн, Дж. фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли Мікроекономіка визнана в усьо­му світі, з цієї дисципліни написано мабуть десятки тисяч дослід­жень та сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскіль­ки вона пов'язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспіль­ства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці на­уки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки. Ра­зом з тим кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, Мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит та ринкову пропо­зицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вив­чаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука Мікроекономіка шукає відповіді на ос­новні питання, що постають перед будь-якою економічною систе­мою. Це, перш за все, питання „ що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Тому для вибору прийнятного варіанта виробництва необхідно пізнати потре­би споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задо­волення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономі­ки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживаць­кого вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти Мікроекономі­ка,— «як виробляти?». Виробник повинен вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджую­чи теорію виробництва, Мікроекономіка допомагає з'ясувати ме­ханізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями ви­робництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання «кому і які результати принесе виробництво?». Це пов'язане з вивчен­ням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне спожи­вання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції:

/. Пояснення явищ, які спостерігаються. Усяка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою «точкою» є теза, що при виборі варіантів.поведінки економічні суб'єкти переслідують мету максимізації свого зиску. Звичайно, у жилі ми зустрічаємося з ірраціональною пове­дінкою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж господарюючих суб'єктів властива раціо­нальна поведінка.

Слід зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перс­пективним. Для економічного життя характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Це отримало назву «ефек­ту Робін Гуда». Грабуючи багатих купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцево­му рахунку, купці припинили взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Резуль­тативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб'єктів, необхідно розуміти, що ці закономірності діють як тен­денції і не обов'язково спрацьовують в кожному конкретному ви­падку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званого позитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем із позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи невірності дій і відповідає на питання «як повинно бути?». Однак такий підхід тісно пов'язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчально­го курсу мікроекономіки.

Поиск по сайту: