Значення

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.

3 питання

Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині ХІХ ст. Початок громадівського руху наприкінці 50-х — у 60-х роках ХІХ ст. Київська та інші громади. Журнал «Основа». В. Антонович. Валуєвський циркуляр.

Основні течії суспільно-політичного руху в 50—60-х роках ХІХ ст. на західноукраїнських землях: москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство «Просвіта». Польське повстання 1863—1864 рр. і Україна.

Відродження громадівського руху в 70—90-х роках. Громадівський рух. «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». «Київський телеграф». Емський указ. Російський громадсько-політичний рух народників в українських землях.

Діяльність галицьких народовців у другій половині 70-х—90-ті роки ХІХ ст. Розгортання руху народовців на Буковині та в Закарпатті.
Радикальний рух у Галичині. «Новоерівська» політика народовців. О. Барвінський та О. Кониський.

Утворення першої політичної партії в Україні (РУРП). І. Франко. Утворення УНДП та УСДП. Самостійницька позиція партій Західної України. Українці в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті. Українці-самостійники (М. Міхновський і Ю. Бачинський).

Москвофіли. Після цісарського патенту про октрой-овану державну конституцію для Австрії (4 березня 1849 р.) прийшли часи абсолютизму (1850-1860 pp.).

З проекту поділу Галичини залишився тільки поділ на два округи апеляційних судів: 1) Львівський (Східна Галичина і Буковина); 2) Краківський (Західна Га­личина). Переважна частина української інтелігенції тут починає втрачати віру в добру волю австрійського уряду і, зневірена, підпадає під вплив «об'єднавчих» ідей російського професора М. Погодіна, які пропагу­вав у Західній Україні близький йому історик Д. Зуб-рицький.

Ця більш консервативна частина української інте­лігенції солідаризується з російськими слов'янофіла­ми в прагненні до злиття українців, білорусів і росіян в єдине політичне ціле під егідою Росії. Тим самим інтелігенція заперечує сам факт існування цих трьох націй і намагається вивести на політичну арену вига­даний «єдиний общеруський народ». Представників цього напрямку в Галичині стали називати «староруса-ми», а з часом — «москвофілами». Вони складалися з українських поміщиків, буржуазії і священників греко-католицької церкви, які розчарувалися в слаб­нучій Австрійській імперії і вповні відчули на собі зневагу з боку польської шляхти. «Москвофіли» мрія­ли приєднатися до Російської імперії. їм здавалося, що «краще потонути в російському морі, ніж в поль­ській калабані'?.

«Москвофіли» небезпідставно надіялись на підтрим­ку Росії. Справді, росіяни підтримували їх не тільки ідеологічно, а й матеріально.

Завдяки цій допомозі «москвофіли» змогли видавати свою газету «Слово», мали політичну організацію — Руську Раду. Оскіль­ки в цей час у Галичині було мало шкіл з українською мовою навчання, то «москвофіли» почали творити «на-укову» мову, так звану «галіматью», складену з цер­ковнослов'янських і російських слів, яку пізніше ста­ли називати «язичієм». Та ця мова не прижилася ні в літературі, ні в побутовому вжитку.

Росія використовувала «москвофілів» як «п'яту ко­лону» всередині Австро-Угорської імперії і як проти­дію українському рухові.

Народовці. Єдина справа, що встигла тоді зацікавити розчарованих у цісарському урядові галичан, була по­будова «Народного дому» у Львові. А так національне життя падало щораз нижче, і в 1853—1860 pp., крім урядового «Вісника», в Галичині не було жодного неза­лежного часопису. Але з початком 60-х років XIX ст. під впливом Наддніпрянщини у Львові виникає низ­ка українських газет — «Вечорниці», «Мета», «Нива», «Правда» та інші.

На початку 60-х років XIX ст. в Галичині зарод­жується ліберальний український національний рух — народовці. Він об'єднував середні шари населення — студентів, священників та решту інтелігенції, яка не примкнула до «москвофілів». Очолив «народовців» Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича) з товаришами. Це за їх участю виходили у Львові ви­щеназвані газети. «Народовців мали великий вплив у середовищі студентських організацій — громад, які виникли і діяли за зразком Київської громади.

Саме завдяки зусиллям «народовців» у Львові стали мож­ливими заснування і діяльність «Просвіти», яка охо­пила своїм культурним впливом перш за все україн­ську селянську масу. З часом «Просвіта» настільки зміцніла, що поряд з культурницькою діяльністю ста­ла займатись розвитком кооперативного руху в Гали­чині, що теж їй вповні вдалося.

Найбільш впливовими і довговічними у «народов­ців» були часописи «Діло» і «Правда». Завдяки наро­довцям була здійснена загальноукраїнська справа — створено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка — пер­ший науковий заклад як в Україні Наддністрянській, так і в Україні Наддніпрянській.

На відміну від «москвофілів», «народовці» своєю діяльністю сприяли об'єднанню українського націо­нального руху. Правда, шлях до селянства для «наро­довців» пролягав через греко-католицьку церкву. Саме вона користувалась у народі найбільшим авторитетом. Тому «народовці» мусили йти на певний компроміс з клерикалами, що надавало їх діяльності певного кон­серватизму.

Радикали. У середині 70-х років XIX ст. в Галичині з'явилась молода інтелігенція, яка однаково з упе­редженням відносилась як до «москвофілів» так і до «народовців». Консерватизм і провінційність обох цих течій відштовхнули від них українську революційну молодь. Під впливом М. Драгоманова, володаря дум тодішньої прогресивної молоді, такі галицькі гро­мадські і культурні діячі як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші захопилися ідея­ми соціалізму. Соціалізм для них уособлював усе мо­дерне і європейське в політи1 чому житті України. Так, в Галичині з'явилась ще одна, радикальна те­чія в суспільно-політичному русі українців.

Появу цієї течії ознаменував перший судовий полі­тичний процес проти українських соціалістів І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, який відбувся у Львові в 1877-1878 pp.

У 70-80-х роках XIX ст. радикали видавали друком часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», вели пропагандистську роботу серед українських се­лян і робітників. У 1899 р. частина радикалів на чолі з І. Франком та М. Павликом вкупі з народовцями організували Українську національно-демократичну партію (УНДП), яка потім відіграла основну роль в уряді ЗУНР.

Поиск по сайту: