Управління інноваційним потенціалом підприємства

Грабар Маргарита Вадимівна,

студентка 2 курсу Української

інженерно-педагогічної

академії

Чобіток Вікторія Іванівна,

к.е.н;доц. каф.ЕтаОДСГ

Української інженерно-

педагогічної академії

В сучасних умовах динаміка економічного розвитку усе більше залежить від технологічних зрушень на базі інновацій. Уміння формувати й ефективно використовувати інноваційний потенціал стає вирішальним фактором забезпечення конкурентоспроможності та розвитку вітчизняних підприємств.

Проблемам інноваційної діяльності підприємств в сучасних умовах приділяється досить багато уваги. Основи теорії інновацій були закладені Н. Кондратьєвим, Й.Шумпетером та розвинені у подальшому Дж. Кларком, У. Томпсоном, К.Фрименом. Дослідженню власне інноваційного потенціалу також присвячені численні роботи і вітчизняних – Е. Божко, В. Гавва, А. Гриньов, Н. Краснокутська, А. Федонін тощо [4].

Важливим напрямком розвитку стає забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, що є результатом розробки і впровадження нових продуктів і технологій їх виготовлення.

Для того щоб підприємство було успішним в інноваційній діяльності, воно повинно мати сукупність ресурсів та умов діяльності, які формують готовність і здатність організації до інноваційного розвитку, тобто мати інноваційний потенціал. Це визначає необхідність управління ним [2].

Управління інноваційним процесом — невід’ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства [1, c.24].

Під інноваційним потенціалом необхідно розуміти – сукупність ресурсів та умов діяльності, що формують готовність і здатність організації до інноваційного розвитку.

В умовах розвитку ринкових відносин підприємства мають право самостійно обрати ту чи іншу форму організації інноваційної діяльності відповідно до таких основних факторів як стан внутрішнього і зовнішнього середовища, в яких планується освоїти нововведення, а також специфіка самого інноваційного процесу як об’єкта управління.

У сучасних умовах особливого значення набувають дослідження в галузі управління інноваційними процесами. Аналіз теорії та практики економічного управління різноманітними об’єктами дозволило встановити необхідність застосування в управлінні інноваційними процесами наступні підходи, що представлені на рис.1:

Рис.1

Найбільш поширені це системний та процесний підходи. В основі системного підходу лежить допущення, що будь-яка система розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, яка має вхід, вихід, зв'язок з зовнішнім середовищем і зворотнім зв’язком. Системний підхід визначає дослідження конкретного об’єкта управління як системи, яка включає в себе усі складові елементи або характеристики інноваційного потенціалу, як системи. Теорія систем лише помічає, що інноваційний потенціал складається з чисельних взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів і є відкритою системою, на яку здійснює вплив зовнішнє середовище. Ця теорія не визначає конкретні фактори, які впливають на ефективність управління і ефективність діяльності інноваційного підприємства в цілому.

Якісне та ефективне управління інноваціями на підприємстві можливе лише при комплексному використанні декількох підходів, оскільки при використанні якогось одного підходу може бути не охоплено всю сферу діяльності фірми [4].

Сучасні уявлення про функції управління інноваційним потенціалом пов'язані з виділенням трьох груп функцій: первинні або базові, пов’язуючи і інтегруючі (оперативні) функції[3].

У сучасних умовах основним засобом підтримки високих темпів розвитку й досягнення необхідного рівня прибутковості суб’єктами господарювання стає постійне впровадження ними інновацій. Активізація інноваційного розвитку є одним з найголовніших факторів виживання вітчизняних суб’єктів господарювання в умовах жорстокої конкурентної боротьби. При цьому саме інноваційний потенціал є передумовою успішної реалізації інноваційної складової [3].

Отже, саме тому підприємствам в Україні слід приділяти більшу увагу вивченню питань сутності та складових власного інноваційного потенціалу. До того ж, успішне управління інноваційним потенціалом у сучасних умовах слід розглядати як умову забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства та власне його існування.

Література:

1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2006. – 552 с.

2. Чермошенцева Є.С., Шилова О.Ю. Дні теорії і практики інвестування / Матерiали внутрівузовської навчальної конференцiї студентiв, аспiрантiв та молодих вчених. — Донецьк, ДонНТУ — 2012.

3. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. Учебник для вузов. 6-е изд. — СПб.: Питер, 2008. — 448 с. Управління інноваційним потенціалом підприємства

4. Ткачук П. В. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://masters.donntu.edu.ua/2012/iem/chermoshenceva/library/article2.htm. – назва з екрану.

Поиск по сайту: