АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поширення реформаційних ідей в Україні

Читайте также:
  1. А)Ранній гуманізм в Україні
  2. Автономія в Україні. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
  3. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.
  4. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
  5. Біоетика і становлення національної системи охорони здоров’я в Україні.
  6. Болонський процес і перспективи розвитку вищої освіти в Україні
  7. В Україні
  8. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, низький рівень кіноосвіти. Зовсім зникла кінопреса (журнали “Новини кіноекрана”, “Вавилон”).
  9. В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
  10. Вибори в Україні
  11. Виборчий процес в Україні
  12. Виникнення і розвиток криміналістики в світі і в Україні.

Коли реформаційні ідеї докотилися до Польщі, вони дуже швидко поширилися й по українських землях. Найперше на нові ідеї накинулася українська інтелігенція, що відразу глибоко захопилася ними. Польські впливи значно збільшилися на українських землях ще відтоді, коли Литва забрала Україну; з бігом часу ці впливи все збільшувалися й були досить сильними ще навіть перед Люблінською унією. Усі реформаційні течії, що вщерть заливали тоді Польщу, полилися тепер і в Україну, особливо на Волинь. Звичайно, з часу Люблінської унії 1569 р. ці впливи тільки зміцніли та збільшилися. Верхи білоруського й українського громадянства, незадоволені з власного духовенства, дуже легко підпадали реформаційним впливам і переходили в кальвінізм. А коли кальвіністом став і литовський канцлер князь Микола Радивил, то він потягнув за собою до нової віри багато знатних православних домів, таких, наприклад, як Вишневецькі, Кишки, Фирлеї, Ласоцькі, Морштини, Воловичі, Гойські, Сапіги, Ходкевичі й багато інших; є відомості (правда, перебільшені), ніби в Новгородськім воєводстві з 600 православних шляхетських родин у батьківській вірі залишилося тільки 16 домів — усі інші перейшли на кальвінізм... Окремі протестантські громади розкинулися скрізь по Галичині, Волині, Поділлі й Побужжі.

Цікаво, що на українські землі — на Волинь, Полісся, Побужжя, в Галичину та ін. місця — реформаційний рух докотився в своїх найлівіших течіях, тут сильно шириться соцініанство. Чи не найсильніше прищепилося антитринітарство власне на Волині, де його міцно підтримували такі українські роди, як Чапличі, Гойські, Сенюти, Холоневські, Чеховичі, Любенецькі, й багато інших.

Головними центрами соцініанства на Волині були: м. Киселин Володимирського повіту, м. Гоща і Ляхівці Острозького повіту та Берестечко повіту Лубенського. Трохи пізніше помандрувало соцініанство на Поділля та на Київщину.

Українська шляхта, захоплюючись нововірством, нерідко забирала церкви в своїх маєтках і обертала їх на молитвені доми («збори») для соцініан. Нововірство все зростало на українських землях з половини XVI віку і найдовше трималося, власне, на Волині. Навіть деякі оборонці православ'я, наприклад К. Острозький, досить лагідно ставились до нововірців і підтримували з ними тісніші зв'язки.

На початку стосунки православних з нововірцями були зовсім добрими: протестанти боролися тільки з католиками, не займаючи православних; власне, це робило стосунки православних з протестантами часом досить близькими. Але якихось глибших взаємин між православ'ям і нововірством ніколи не склалося, може й тому, що польська шляхта взагалі не схильна була чим-небудь поступатися на користь православних.

Оскільки глибоко був поширений реформаційний рух серед українського народу, ще не маємо на це одного погляду. Представники старшої школи дослідників, такі, як І. Малишевський, Ор. Левицький, М. Драгоманов та ін., трохи перебільшували глибину цього руху, до якого досить критично й скептично поставився М. Грушевський. Правда, очевидно, знаходиться десь посередині, бо ж маємо, з одного боку, досить виразні свідоцтва таких осіб, як А. Курбський та Іван Вишенський, що скаржаться на поширення нововірства, а з другого боку, маємо реальні наслідки цих впливів — переклади Св. Письма на живу мову та ін. Поширенню реформаційних ідей допомогли й ті московські раціоналісти-емігранти, що в 70-х роках XVI віку жили на Волині, як от Феодосій Косий, Васіан, Гнат, Хома та ін. На початку XVII ст. Вишенський скаржився: «Поеретичели вси обитальници Малой Росии, и от Бога далече устранишася, к неверию и зложитию припрагше, егда на латинскую и мирскую мудрость ся полакомили. Ов бо зоветься папежник, ов зась ныне з Евангелия вылез — евангелиста, ов зась нововыкрещеный (цебто соцініанин), ов зась суботник». Як людина занадто консервативного погляду Вишенський, звичайно, трохи згустив фарби в цім малюнкові, але загальний настрій передав, мабуть, вірно. Знаємо, наприклад, що навіть митрополита Онисифора Дівочку голосно обвинувачували в певній схильності до нововірства.

Наслідки реформаційного руху в Україні були ті самі, що в Європі й Польщі. Сильно прокинулося загальне зацікавлення церковними справами не тільки серед української шляхти, але також і серед міщанства, що стало тепер дуже близько до цих справ.

Але найголовніша ідея, яку скріпила й зреалізувала Реформація, була та сама, що ми її бачимо в Європі, в Чехії та в Польщі, — це переклади Св. Письма на живу народну мову, а також вживання народної мови в богослужінні. Правда, не Реформація вперше занесла цю ідею в Україну — занесли її ще ті попередні релігійні рухи, які докочувалися через Чехію та Польщу й до України; але тільки Реформація поставила цю ідею серед українського народу вже зовсім виразно, і не тільки поставила, але й зреалізувала її.

Польські протестантські переклади широко розповсюджувалися й по Україні і заохочували українців до пошани своєї мови й до наслідування науки протестантів. Дійсно, у цей час, з середини XVI ст., в Україні постають уже переклади Св. Письма на живу українську мову, причому оригіналами для цих перекладів звичайно служать польські протестантські переклади; так, Пересопницьке Євангеліє 1556 — 1561 р. користало (але не дослівно) з лютеранського Нового Заповіту Секлюціана 1553 р., Євангеліє В. Тяпинського десь по 1570 р. — переклад з соцініанського Нового Заповіту С. Будного 1570 р., Новий Заповіт Негалевського 1581 р. — переклад з соцініанського Нового Заповіту Чеховича 1577 р., Крехівський Апостол десь 1560-х років — переклад з кальвінської Біблії 1563 р.. Уже самі ці джерела українських перекладів Св. Письма виразно говорять, що реформаційні впливи в Україні не були малими.

Інше питання, чи православні, перекладаючи з протестантських джерел, лишалися таки православними. Ми вже бачили вище, що в числі джерел для польських католицьких перекладів були й переклади протестантські, до яких перекладачі-католики таки пильно заглядали. Думаю, що так само було й при українських перекладах з протестантських джерел: наприклад, архімандрит Григорій, перекладаючи Пересопницьке Євагеліє й використовуючи при цьому Євангеліє лютеранське, таки зоставався православним і готував Євангеліє для церковного вжитку православним.

Здається, те ж саме можна повторити й про перекладачів В. Тяпинського та В. Негалевського. Таким чином, були й такі православні, що проймалися деякими ліпшими ідеями, реформаційними, але самі зоставалися православними — вони ці ідеї обертали на користь православної церкви та православного народу. Так, власне, постала ціла праця Скорини: ідею перекладів узяв він від якихось релігійних сектантів, найскоріше від гуситів (власне, ця ідея була вже тоді загальнопоширеною), але виконання цієї ідеї було в нього цілком православним. Ідея Св. Письма живою мовою була в передових людей XV — XVI віків настільки дозрілою, що за неї вхопилися тоді представники всіх вір. В цім проявився той звичайний культурний поступ, який бачимо в історії всіх церков.

Реформація реалізувала і в Україні вживання народної мови в церкві: залунала тут проповідь уже живою народною мовою. Та не тільки проповідь — стали читати й Євангеліє та Апостола тією ж таки мовою. Загальновідоме остереження консерватора й назадника Івана Вишенського: «Евангелия и Апостола в церкви на литургии простым языком не выворочайте; по литургии же для вырозуменья людского попросту толкуйте и выкладайте; книги церковные все и уставы словянским языком друкуйте». Це твердження Вишенського дуже цінне: коли він, консерватор, стає проти читання на літургії Євангелія та Апостола простою мовою, то робить це тільки тому, що ці книжки вже-таки, певне, читали по церквах, і то дуже багатьох; характерно, що проста мова так тоді увійшла до церкви, що Вишенський не сміє виступати проти неї взагалі: він таки допускає її, хоч і по літургії.

Остереження Івана Вишенського було не на часі, і проста мова дедалі все більше та більше входила до церкви; так звані Синаксарі читають уже простою мовою. В львівськім Тріодіоні 1664 р. на л. 8 читаємо таке: «Вестно же, яко от сея недели начинаем чести диалектом домашним, по отпусте литии в притворе Катихизис». І взагалі багато книжок церковного вжитку стали друкувати з того часу вже й простою мовою (збірки проповідей, Учительні євангелії, деякі місця требників і т. ін.).

Таким чином, і в Україні, як то ми бачили, і в інших європейських та слов'янських народів Реформація покликала до життя народну мову як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковнослов'янська, як у народів католицьких — латина. Це тільки з часу Реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народну мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою. Українська жива мова, ставши з половини XVI ст. мовою Св. Письма й церкви, тим самим вже ставала й мовою літературною.

Духовенство, як то було й по інших країнах, стало пильнувати чистоти тієї мови, якою говорило в церкві й писало богословські книжки; на цьому дуже виграла українська мова: вона сильно зросла й літературно вигладилася за самий навіть XVI вік. Уже під кінець цього століття богословська література, писана доброю, живою українською мовою, набрала показних розмірів. З того часу (одночасно з мовою польською) вже на широку міру усталилася українська літературна мова, і в цьому була величезна заслуга передусім Реформації.

Одного часу протестанти збиралися були ширити серед українського народу свої видання. На кошти князя Михайла Радивила в м. Несвіжу закладено друкарню, і в ній 1562 р. гурток кальвіністів на чолі з Симоном Будним випустив дві книжки «руською мовою», це були «Катихізис» та «О оправдании грешного человека». Очевидно, й самі православні в цілях простої самооборони мусили взятися за ту саму зброю — і вони видають свої богословські твори вже простою мовою, доступною для широкого громадянства. Так постала нова українська літературна мова.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)