Напрями розроблення «наукової філософії» в ХІХ ст

Одним із основних напрямів некласичної філософії, дещо відмінним від людини теоцентричного ірраціоналізму, було розроблення "наукової філософії". Представники цього напряму виходили з переконання у тому, що наука в першій половині XIX ст. набула такого розвитку і вийшла на такий рівень володіння знанням, що стала спроможною накреслити повну і струнку картину світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людською свідомістю. Звідси робився висновок, що за таких умов потреба у філософії як дисципліні, що окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає. Єдиним духовним і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тією мірою, якою вона ще могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна була також стати наукою серед інших наук.

Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Огюст Конт (1798-1857) колишній секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-Симона. У першій половині XIX ст. О. Конт видав шість томів своєї основної праці «Курс позитивної філософії», де як вихідне фігурує поняття "позитивного". За О.Кантом, воно має такий зміст:

¾ позитивне — це спостережуване, на відміну від не спостережуваного;

¾ реальне, на відміну від химерного, ілюзорного;

¾ корисне, на відміну від шкідливого;

¾ достовірне, неї відмічу від сумнівного;

¾ точне, ясне, на відміну від непевного;

¾ конструктивне, на відміну від руйнівного.

Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрунтовує "закон трьох стадій" у розвитку теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком: релігійна, метафізична та позитивна.

Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей;позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосереджений зусиль на виведенні і законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.

Позитивна наука, за О. Кантом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні причини буття, а лише прагне фіксувати факти. На місце запитання "Чому?" вона ставить запитання "Як? у зв'язку з усім спрямуванням своїх думок О. Конт висуває гасло: "Наука сама собі філософія".

При цьому з філософії, вважає О. Кант, слід вилучити все те, що виходить за межі можливостей наукового спостереження.

Як бачимо, О.Кант не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специфічного і ніяк не відгукується на ту нескінченну глибину, яка притаманна людській духовності.

Ідеї О. Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химеричних побудов. Важливе значення мала ідея О.Конта запровадити нову науку "соціологію", яка ґрунтувалася б на наукових засадах.

Вагомий внесок у розвиток ідей позитивізму в XIX ст. внесли англійці Д.С.Міль (1806-1873) та Г.Спенсер (1820-1903). Іншим варіантом розроблення "наукової філософії" став марксизм (заснував К.Маркс (1813-1883) та розвинув Ф.Енґельс (1820-1896).

К. Маркс вважав, що в XIX ст. наука сама спроможна давати відповіді на всі найважливіші питання людського буття. Після відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будови органічної матерії, створення еволюційної теорії Ч.Дарвіна світ постав єдиним процесом, де все пов'язано з усім і де людину, соціальну історію і духовні процеси розглядали як результат еволюції матерії, що існує вічно, ніким не створена і нікуди не зникає. Джерелом розвитку матерії постають її внутрішні суперечності.

Основні положення діалектичного матеріалізму К. Маркс окреслив лише в загальному плані. Філософія була в центрі уваги К. Маркса тільки на початку 40-х років XIX ст., а надалі він спрямував зусилля на розроблення економічних і соціально-політичних проблем. К. Маркс вважав своєю заслугою створення матеріалістичного розуміння історії, згідно з яким хід історії зумовлюють економічні відносини, і він не залежить від свідомості людей. На таких засадах була розроблена теорія класової боротьби, з якої випливало, що робітничий клас, унаслідок свого становища в суспільстві, покликаний ліквідувати приватну власність на засоби виробництва й експлуатацію людини людиною, побудувати суспільство вищої соціальної справедливості - комунізм.

Свою теорію К. Маркс розглядав як ідеологію і методологію робітничого руху. Деякі тези К.Маркса (про ганебність експлуатації людини людиною, про необхідність соціальної справедливості та соціального забезпечення, про право людини на всебічну самореалізацію) і по сьогодні звучать привабливо. Але деякі (про доцільність соціального насильства, про диктатуру пролетаріату, про всесвітню соціалістичну революцію, про автоматичну гарантованість робітничому класу моральних чеснот) І самі по собі. і, особливо в їхньому реальному соціальному втіленні, виявились небезпечними і спрямованими проти людини.

Врешті-решт теорія К.Маркса з її претензією на науковість продемонструвала свій граничний соціальний радикалізм, нетерпимість до інших світоглядних позицій, зухвалу впевненість у непохитній істинності своїх тверджень та історичний месіанізм, тобто переконаність у тому, що вона несе світові найповнішу і найпотрібнішу істину. Можна однозначно стверджувати те що для марксизму були і є характерними спрощені тлумачення деяких аспектів людського буття, процесів соціальної історії, людської духовності, що йому притаманні елементи утопізму та соціальної міфотворчості.

Нарешті, "природничий матеріалізм "стверджував, що систематизована і з'єднана в одне ціле наука стає справжньою філософією, окреслюючи науково всі основні процеси світу, починаючи від руху атомів і закінчуючи духовними рухами. Основні представники "природничого матеріалізму" Л.Бюхнер (1824-1899), Я. Молешот (1822-1893), К.Фогт (1817-1895).

Ознайомлення з ідеями напрямів створення "наукової філософії" може породити запитання: на яких підставах їх також відносять до початків некласичної філософії? Здавалося б, вони дуже наближені до класичного реалізму і навіть до просвітництва. При вирішенні цього питання важливо звернути увагу на те, що "наукова філософія" ставила розум (свідомість) у залежність від несвідомих або позасвідомих чинників, вводячи у свій зміст елементи некласичного філософствування поруч із деякими елементами, які наближають її до класики. Наприклад, позитивізм закликав брати до уваги насамперед спостережуване, культивуючи недовіру до розумового конструювання. Марксизм проголошував тезу про те, що свідомість є ніщо інше, як усвідомлення буття і що будь-які утворення у мозку людини с лише своєрідним "випаровуванням" матеріальної дійсності. Для "природничого матеріалізму " повеління об'єкта поставали основними настановами для розуму.

Поиск по сайту: