АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Література. Розвиток культури України в ХХ ст

Читайте также:
  1. II. Спеціальна література
  2. Англійська література ІІ половини ХХ століття
  3. Давньоримська література
  4. Джерела та література
  5. Додаткова література
  6. Додаткова література
  7. Додаткова література
  8. Додаткова література
  9. Додаткова література
  10. Додаткова література
  11. Додаткова література
  12. Додаткова література

Розвиток культури України в ХХ ст

П л а н.

 

1. Розвиток культури в першій половині ХХ ст.

1.1. Освіта.

1.2. Наука.

1.3. Література.

1.4. Мистецтво.

1.5. Архітектура.

2. Розвиток культури в другій половині ХХ ст.

2.1. Освіта.

2.2. Наука.

2.3. Література.

2.4. Мистецтво.

 

 

Розвиток культури в першій половині ХХ ст.

Освіта.

 

Під тиском революційних подій царизм змушений був скасува­ти укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість по­чаткових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. А 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).

У Західній Україні освітянський рівень був іще нижчим, ос­кільки його гальмувала австро-угорська влада. В Галичині понад 980 сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.

Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпши­лася. В окремих містах діяли Вищі жіночі курси (Київ, Харків, Одеса). Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, заснова­но Київську та Одеську консерваторії. На землях Західної України діяли два університети — Львівський і Чернівецький, а також по­літехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.

В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте на всій території України не було жодного вищо­го навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періо­дичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню ро­боту народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною було заборонено діяльність "Просвіти", видання книг українською мовою. У 1913 р. з 5283 книг, виданих в Україні, було лише 176 українською мовою.

Наука.

Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи бороть­би з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Ал­жиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування зму­шені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який трива­лий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчен­ня про захисні властивості організму від інфекційних захворювань).

Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і трива­лості польоту.

Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Істо­ричну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та інші. Завершений О. Єфименко ще наприкінці 90-х років рукопис "Історії українсь­кого народу" було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905—1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць "Південна Русь". Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. отримала вчений ступінь почесного доктора історичних наук.

Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-еко­номічної історії Лівобережної України XVII—XVIII ст. Простежується у працях В. Барвінського ("Селяни в Лівобережній Україні в XVII— XVIII ст.") та ін.

Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого істори­ка Д. Багалія — автора фундаментальних праць з історії Харкова, розвитку української культури на Слобожанщині.

Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний - словник "Словарь української мови", упорядкований Б. Грінченком, тритомна "Українська граматика" А. Кримського, упорядко­вані й науково прокоментовані В. Гнатюком багатотомні фолькло­ристичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. В 1908 р. в Петербурзі було видано українською мовою "Історію України-Руси" М. Аркаса. Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов так оцінив книгу М. Аркаса: "Ні одна українська книжка, крім "Кобзаря", не мала такого успіху, який випав на долю труда М. Аркаса". Побачив світ і "Нарис історії українського народу" М. Грушевського, який вийшов 1904 р. в Петербурзі російською мовою, був, за словами автора, своєрідним конспектом його багато­томної "Історії України-Руси".

І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (в основному її західноукраїнського регіону). Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, бо­ротьби передової громадськості населення Західної України за збе­реження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насиль­ницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторсь­кої політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії.

Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у При­дніпров'ї перші пам'ятки трипільської культури. Концепцію В. Хвоїнки про те, що трипільська культура — це самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі у праці "Початки цивілізації людства" і французький вчений М. Буль.

Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді "Записок", переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип'якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було ство­рене Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослід­ження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції.

Література

Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мир­ним. І. Нечуєм-Левицьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською, О. Олесем, А Тесленком, В. Стефаником, М. Черемшиною, Л. Мартовичем та ін.

М. Коцюбинський закликав письменників розробляти теми "філософічні, соціальні, психологічні, історичні та інші", не обмежуватися описом життя селянства, а й звертати увагу "на інші вер­стви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. "Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості В. Винниченко. В його численних оповіданнях і по­вістях ("Краса і сила", "Голота", "Талісман" та ін.), написаних під час революції 1905—1907 рр., чітко відображено соціальні процеси на селі. А після поразки революції у творах "Чесність з собою", "Рівновага", "Щаблі життя", "Брехня", "Великий молох" письмен­ник показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтелігенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах.

Пафосом боротьби за волю пройнята поезія Лесі Українки ("Осіння казка", "В катакомбах", "Пісні про волю" та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.

А. Тесленко вивів у своїх оповіданнях новий тип людини тоді­шнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах "Осінній ескіз", "Чайка", "Мужицька арифметика" С. Васильченко.

Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 р. по 1905 р. він видав чотири збірки своїх творів ("Синя книжеч­ка", "Камінний хрест", "Дорога", "Моє слово"). Близькими до твор­чості Стефаника були оповідання М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривають процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської "Земля"


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)