Література. В українській літературі 20—30-х років характерним було поєднання демократичних традицій дореволюційних часів і нового досвіду творчих сил

В українській літературі 20—30-х років характерним було поєднання демократичних традицій дореволюційних часів і нового досвіду творчих сил. Революційно-романтичну течію, яка сформувалася в Україні у 20-ті роки, уособлювали В. Еллан-Блакитний (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан. Вагомо заявили про себе представники інших напрямів у літературі Я «неокласики» М. Рильський, П. Филилович, М. Драй-Хмара, а також митці старшого віку — М. Вороний, А. Кримський, П. Капельгородський.

Визначальним для літературного процесу стало виникнення у 20-х роках численних літературних організацій («Гарт», «Плуг», «Авангард», «Молодняк», «Урбіно», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) та ін. У 1925 р. було створено «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об'єднувала 22 письменників і поетів (М. Бажана, О. Довженка, В. Сосюру, Тичину, Леся Курбаса, М. Куліша, Ю. Яновського та ін.). Ідейним керівником цього об'єднання був М. Хвильовий, а першим прези­дентом — прозаїк, поет і драматург В. Яловий. Ця організація праг­нула протистояти втручанню бюрократичного апарату в культурне життя. Того ж року вихідці з Західної України об'єднались у Спілку революційних письменників «Західна Україна» (М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул та ін.).

У центрі боротьби літературних течій опинився М. Хвильо­вий, який у творах «Я романтика», «Дві сили», «Вальдшнепи» та інші відтворив об'єктивну історичну картину тих часів. Сформу­льоване ним гасло «Геть від Москви!», яке закликало не копіюва­ти здобутків інших народів, було розцінено як політичний зло­чин і націоналізм, у якому регулярно звинувачували М. Рильсь­кого, М.Драй-Хмару, М. Семенка, Є. Плужника, М. Зерова та ін. Звинувачення у націоналізмі тривали і після організаційного оформлення на 1-му з'їзді письменників України 1934 р. Спілки радянських письменників, яка тоді складалася зі 120 членів і 73 кандидатів-стажистів. У середині 30-х років, після припинення українізації, почалася хвиля репресій проти майстрів слова, її жертвами стали О. Вишня (П. Губенко), В. Яловий, М. Хвильовий (доведений до самогубства), М. Ірчан. За належність до згаданої УВО було заарештовано М. Ірчана. У 1934 р. загинули в більшо­вицьких катівнях Г. Косинка, Д. Вальківський, К. Буревій, О. Влизько. У в'язниці опинилися В. Підмогильний, Є. Плужник. У 1935 р. - заарештували групу «неокласиків»: М. Зерова, П. Филиповича, А. Лебедя, М. Драй-Хмару, М. Рильського (останнього звільнили завдяки віршеві «Пісня про Сталіна»). Усього в 1934—1938 рр. було репресовано більшу частину членів і кандидатів-стажистів Спілки письменників України.

І все ж література тих років мала вагомі творчі здобутки. Водночас талант багатьох літераторів було деформовано.

У 20-х роках завдяки процесові українізації бурхливо розвивалися різні види мистецтва. Скрізь виникали самодіяльні та професійні музичні колективи. Серед них — капела «Думка», Київський симфонічний ансамбль на чолі з В. Яблонським та ін. Новими здобутками збагатили музичну культуру Г. Верьовку, П. Козицький, і Л. Ревуцький, а згодом — Б. Лятошинський, М. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич. У 30-х роках було відкрито Київську, Харківську та Одеську консерваторії. Проте і музичні діячі зазнали репресій. Безпідставно були заарештовані В. Верховинець, К. Богуславський та ін.

Поиск по сайту: