АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Процес розвитку і формування особистості

Читайте также:
  1. A) это основные или ведущие начала процесса формирования развития и функционирования права
  2. APQC структура классификации процессов SM
  3. g) процесс управления информацией.
  4. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  5. IV. Формування навчальних умінь та навичок
  6. L.3.1. Процессы переноса вещества и тепла.
  7. RISC-процессоры 3-го поколения
  8. SUP: Допоміжні процеси
  9. V. Формування навчальних умінь та навичок.
  10. VII. Система підготовки кадрів до здійснення процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя
  11. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  12. А) людської особистості

ЛЕКЦІЯ

ТЕМА. Розвиток, виховання та формування особистості

ПЛАН

1. Процес розвитку і формування особистості.

2. Фактори розвитку особистості.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Болдырев Н. И., Гончаров Н. К., Есипов Б. П., Королев Ф. Ф. Педагогика. — М., 1968.

2. Галузинский В. М. Индивидуальный подход в воспитании учащихся. — К., 1982.

3. Гуревич К. М. Индивидуально-психологические особенности школь-ников. — М., 1988.

4. Коменский Я.-А. Великая дидактика. Избр. пед. соч. — М., 1982. — Т. 1.

5. Конюхов Б. В., Пашин Ю. В. Наследственность человека. — М., 1971.

6. Костюк Г. С. Учебно-воспитательньїй процесе и психологическое развитие личности. — К., 1989.

7. Подласый И. П. Педагогика. — М., 1999.

8. Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. — К., 1982.

9. Рубинштейн С. Л. Принципи и пути развития психологии. — М., 1959.

10. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

11. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — К., 1983. —

12. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. Видання 2 – ге. – К.: «Академвидав», 2005, с.21 – 39.

 

 

Процес розвитку і формування особистості

 

 

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільс­тва, з притаманними їй природними задатками, формуєть­ся як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі ри­си загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-не­повторного.

Це поняття виражає належність людини до певного сус­пільства, певної історичної епохи, культури, традицій. Тоб­то особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах. "Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність.

Індивідуальність — цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність психічного складу.

Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається у процесі розвитку особистості — становлення та формування її під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють ці­леспрямоване виховання та навчання. Розвиток людини не можна зводити лише до засвоєння, простого накопи­чення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Він полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових можливостей пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характе­ру тощо, у формуванні нових якостей особистості. Всі ці психічні процеси є необхідною умовою формування осо­бистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток людини» і «формування особистос­ті» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. На­справді ж поняття «особистість», на відміну від поняття «людина», означає соціальну характеристику людини, тоб­то її якості, які формуються під впливом спілкування і сто­сунків з іншими людьми, суспільством в цілому. Проте роз­виток людини і формування її особистості є цілісним проце­сом. У ньому велика роль належить активності людини, яка може значною мірою сприяти формуванню власної осо­бистості, якщо перед нею будуть поставлені вихователем відповідні цілі і вона буде домагатися їх виконання, розви­ваючи якості, необхідні для їх досягнення. «Залежно від ру­шійних сил виокремлюють такі види розвитку і формуван­ня особистості: стихійний, цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіаіологічні зміни виявляються у збільшенні й розвитку кіст­кової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової сис­теми. Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. У набутті соціаль­них якостей, необхідних для життя в суспільстві, полягає соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є різноманітні внутрішні та зовнішні суперечності. Вони виявляються у психічних процесах збудження і гальму­вання, в емоційній сфері — у відчуттях задоволення і неза­доволення, радості і горя. Ці суперечності стосуються та­кож спадкових даних і потреб виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку), рівня розвитку особистості й ідеалу (оскільки ідеал завжди дос­коналіший за конкретного вихованця, він спонукає до са­мовдосконалення особистості). Стимулюють розвиток су­перечності між потребами особистості та моральним обов'язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, її «стримує» моральний обов'язок людини, сприяю­чи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості). Особистість активно розвивається, відчуваю­чи суперечності між своїми прагненнями та можливостя­ми (прагнучи досягти певних результатів у навчанні за не­достатнього рівня пізнавальних можливостей, дитина по­чинає посилено працювати над собою).

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахо­вувати, що розвиток особистості школяра має наслідуваль­ний характер, а людська осо­бистість розвивається в діяльності (всебічний розвиток при­родних задатків людини відбувається тільки в процесі її життєдіяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив, справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбуваєть­ся як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, виховному занятті повинні бути задіяні мислення, увага, пам'ять, уява, емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахуван­ні У вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й Щоденне його збагачення знаннями, життєвим досвідом), адже кожного наступного дня вона є іншою, ніж учора.

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділя­ють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запро­понував давньогрецький філософ Платон (428—348 до н. є.). Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від наро­дження до смерті, вона розкриває зміст виховання та ді­яльності особистості у кожному віковому періоді.

Вікова періодизація чеського педагогаЯна-Амоса Коменського (1592—1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.

 

ВІКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молодший (6-11 років); середній, або підлітковий (12— 15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками періоду є готовність дитини до навчання, яка виявляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його завдання, пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка ха­рактерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшо­класника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизує­ться. Вперше старшокласники переживають почуття кохання, формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.


 

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.

Залежить темперамент від світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виокремлює такі типи темпераменту:

1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

3) сильний, неврівноважений — холерик;

4) слабкий, гальмівний — меланхолік.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчально-виховному процесі залежать Наслідки навчання і виховання.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільс­тва, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визна­чає її індивідуальність.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус­пішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах Людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вузькому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява - для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні відповідні умови. Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби.

Потреба — необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються необхідні людині предмети.

Характер потреб зумовлює змістову наповненість, значущість діяльності особистості.

У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності особистості. Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.


 

У реаліях життя схильність виявляється як здатність людини до конкретних видів діяльності.

Я.А. Коменський поділяв дітей відповідно до їх здібностей і характеру на такі групи:

— діти з гострим розумом, допитливі й піддатливі. Во­ни найбільш схильні до наукових занять і потрібний лише педагогічний підхід, щоб вони не надто поспішали й не пе­реобтяжували себе заняттями;

— діти з гострим розумом, але повільні, хоча й слухня­ні. Вони потребують «пришпорення»;

— діти з гострим розумом, допитливі, але «дикі» й уперті. У школі їх не люблять і часто вважають безнадій­ними, проте з них нерідко виростають відомі людино та­ких дітей потрібний умілий підхід, інакше багато природ­них талантів загине з вини вихователів;

— діти слухняні та допитливі, але повільні й мляві. їх треба підбадьорювати, щоб вони не занепадали духом, ста­витися до них доброзичливо і терпляче, не слід висувати надто суворих вимог. Хоч вони й пізніше досягнуть мети, зате будуть міцнішими, як буває з пізніми плодами. І як­що вони вже щось засвоїли, то не так легко забувають;

— діти тупі, байдужі та мляві. Потребують особливого підходу, що ґрунтується на розважливості й терпінні;

— діти тупі із зіпсованою і злостивою вдачею. Пере­важно це безнадійні учні.

Суть проблеми, на думку Я.А. Коменського, зводиться до такого вислову Плутарха: «Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки правиль­ному вихованню стали хорошими — це в наших силах».

Урахування індивідуальних особливостей учнів у нав­чанні та вихованні є не пристосуванням мети і змісту навчан­ня і виховання до окремого учня, а пристосуванням прийо­мів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуаль­них особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід ство­рює найсприятливіші можливості для розвитку пізнаваль­них сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихо­ванці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираже­ною затримкою розвитку.

На розвиток і виховання особистості суттєво впливає Процес акселерації.

Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений ін-/ дивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіоло-I гічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Музичні здібності геніального австрійського компози­тора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756—1791) стали ви­являтися в три роки, в чотири він добре грав на клавесині, В п'ять — писав музику, у вісім — створив першу сонату і симфонію, в одинадцять — оперу. У шість років він здобув світову славу, а в 14 — був обраний членом Філармонічної академії в Болоньї. За фізичними показниками сучасні ді­ти вже на першому році життя переважають своїх одноліт­ків минулого століття на 5 см і 1—2 кг, підлітки — на 15— 20 см і 9—10 кг, дорослі — на 8—10 см; статеве дозрівання завершується на 2—3 роки раніше. Якщо на початку XX ст. ЛЮДИ росли до 22—25 років, то наприкінці його — до 18— 19 (чоловіки) й до 16—17 (жінки).

 

2. Фактори розвитку особистості

 

Народжуючись, людина успадковує від своїх батьків, попередніх поколінь загальні особливості людського роду й індивідуальні якості.

Спадковість — відновлення в нащадків біологічної схожості з батьками.

Біологічна спадковість визначає загальне, що робить людину людиною, і відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі його аспек­ти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогічній літера­турі нерідко висловлюються і суперечливі думки щодо них.

Людина як частина живої природи успадковує перед­усім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновиділення), конститу­ція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До фізичних задатків належать і група крові, резус-фактор. Від батьків можна успадкувати також певні хвороби: хво­робу крові (гемофілію), шизофренію, цукровий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізичне здоров'я ді­тей впливає зловживання їх батьків алкоголем і прийман­ня наркотиків.

Особливу роль у розвитку людської особистості відігра­ють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, окремих видів діяльності).

Задатки — вроджені анатомо-фізіологічні якості індивіда, природ­на передумова його розвитку.

 

Як свідчать дані фізіології та психології, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливос­ті для їх розвитку, схильність до певної діяльності, тобто за­датки. Що сильніше виявляються спеціальні задатки, то кращих результатів може домогтися людина в їх розвитку.

Так, протягом двох століть у Тюрингії з родоводу Бахів, що налічував шість поколінь, вийшло стільки флей­тистів, органістів та скрипалів, що там кожного музикан­та називали Бахом, а кожного Баха — музикантом. Однак цей приклад не виключає особливого впливу соціальних умов і необхідності раннього музичного виховання.

На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких ґрунтується розви­ток розумових і пізнавальних сил. Учені-генетики довели, що нормальні люди здатні до необмеженого духовного роз­витку, оскільки можливості людського мозку безмежні. Наприклад, засновникові кібернетики американському вченому Норберту Вінеру (1907—1978) було в 14 років присвоєно звання професора.

У 1991 р. одинадцятирічний москвич Савелій Косенко отав студентом одного з найпрестижніших навчальних закладів — Технічного університету (МВТУ ім. Баумана). У 2 роки він уже читав, а в 7 — писав програми на домаш­ньому комп'ютері. Коли настав час іти до школи, він екс-тешші склав іспити за 1—5 класи.

Певна кількість учнів через спадковість може мати від­хилення в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спеціальних школах для розумово відсталих. Є також ді­ти, в яких з різних причин спостерігається затримка розу­мового розвитку. Завдяки інтенсивній навчальній роботі вони через певний час наздоганяють своїх однолітків.

Важливим для педагогічної теорії та практики є з'ясу­вання питання, чи успадковуються психічні якості особистості. Світова педагогіка не дає на нього однозначної відпо­віді. Багато педагогів, психологів вважають, що психічні якості особистості, її моральний набуток передаватися у спадок не можуть, вони формуються у процесі її вихован­ня, навчання, взаємодії з навколишнім середовищем.

Отже, кожна людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільс­тва вона стає лише за наявності належних умов, тому важ­ливо якомога раніше виявити задатки до певних видів ді­яльності, створити умови для їх розвитку.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.)