АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Рівні, форми і методи наукового пізнання

Читайте также:
  1. A) способом формирования банковских ресурсов из недепозитных источников
  2. A) это основные или ведущие начала процесса формирования развития и функционирования права
  3. A. формируется фотохимический туман
  4. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  5. E) формирование правительства из членов партии, располагающих большинством мест в Парламенте
  6. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  7. I.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  8. III. Метод, методика, технология
  9. III. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ СТУДЕНТАМ ПО ПОДГОТОВКЕ К СЕМИНАРУ
  10. III. Общие методические указания по выполнению курсовой работы
  11. IV. Учебно-методический блок.
  12. IV. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ, ИНФОРМАЦИОННОЕ И МАТЕРИАЛЬНО-ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Форми та основні методи наукового пізнання. У філософії розрізняють рівні наукового пізнання – емпіричний та теоретичний. Вони мають свої особливості, які необхідно враховувати.

Емпіричний рівень (від грец. – емпірія – досвід) – це наукове пізнання, котре окрім основних форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття і уявлення) включає в себе специфічні методи пізнання: спостереження, порівняння, обмірювання, опис, експеримент, аналогію (правдоподібний умовивід про схожість двох предметів). Тому чуттєвий етап пізнання і емпіричний рівень – це нетотожні поняття.

Теоретичний рівень наукового пізнання – нетотожній поняттю “раціональний етап пізнання”. Раціональний етап пізнання ґрунтується на таких його основних формах, як поняття, судження, умовивід.

Теоретичний рівень пізнання, окрім цих раціональних форм, включає такі його форми як ідея, проблема, концепція, гіпотеза, наукова теорія.

Ідея (від грец. – образ, начало) – логічна форма відображення певних зв’язків, котра спрямована на їх практичне втілення. Ідея є такою формою мислення, зміст якої поєднує у собі знання про реальну дійсність, суб’єктивну мету, а також бажання її реалізувати. Ідея, таким чином, поєднує у собі і об’єктивні моменти, і суб’єктивні. Специфічним видом діяльності людини відповідають і своєрідні за змістом ідеї – наукові, економічні, політичні, філософські, релігійні, мистецькі тощо. Ідея як форма знання включає в себе структурно: мету, пошук шляхів її втілення і прагнення (бажання) людини. Наприклад, ідея відкрити свій бізнес, написати дисертацію, реформувати відносини власності і т.п. вимагає всього цього.

Проблема – це певна форма знання про незнання, тобто вона є сама суперечність. Людина знає, що вона не знає. З точки зору філософії, проблема – це теоретико-пізнавальна форма існування суперечності між необхідністю певних дій і недостатніми ще умовами для її здійснення. Наприклад, проблема реформування нашої економіки, політичної системи, її правового забезпечення тощо). Типологія проблем різноманітна, як різноманітне саме життя. Це проблеми економічні, політичні, духовні, управлінські, наукові, міжнародні, національні, класові, демографічні, партійні, групові, сімейні, особисті і т.д. Структура пізнавальної (наукової) проблеми включає в себе: необхідність здійснення певної дії; інтерес; суперечність; умови розв’язання. “Таємницею” проблеми, її найважливішим компонентом є, безумовно, суперечність. Там де її немає – немає проблеми.

Концепція – форма наукового знання, котре відображає цілісне пізнання об’єкту і розуміння його результатів. Як розуміння, концепція – це особистісне знання предмета, його особистісна інтерпретація. Якщо є концепція, то це означає, що в ній знайшла відображення особистісна думка, авторське розуміння. Концепція, як наукове знання, має складну структуру. До неї входять: теоретико-пізнавальні передумови (які джерела для обґрунтування своєї концепції використовує автор, яка методологія дослідження); соціокультурні смисли розуміння досліджуваної проблеми; понятійний апарат, котрий використовує автор і створює заново для пояснення своєї концепції.

Гіпотеза (від грец. – здогадка) – здогадне знання, важлива форма розвитку науки. Але щоб це знання було науковим, а не свавільним, гіпотеза повинна відповідати ряду вимог:

1) вона повинна пояснювати все коло явищ, для аналізу яких вона висувається;

2) вона повинна бути простою, зрозумілою, логічною;

3) вона повинна бути зорієнтована на застосування до більш широкого кола явищ і процесів, враховуючи, принцип їхнього загального зв’язку;

4) вона повинна бути розрахована на можливість практичного підтвердження. Серед сучасних наукових гіпотез відомі такі: про походження життя на Землі, про походження людини, про походження планет тощо.

Наукова теорія – відносно замкнута, змістовна система знань, котра об’єднує і описує деяку сукупність явищ та процесів. Безпосередня мета наукової теорії – пояснення і передбачення цих процесів і явищ, які складають предмет її вивчення, на основі відкритих нею законів, в широкому розумінні – теоретичне відображення дійсності. Наукова теорія має, принаймні, дві основні функції: а) систематизації знань; б) відкриття шляхів для пошуку нових знань.

Теоретичний рівень наукового пізнання, окрім вищезгаданих форм пізнання, має свої методи досягнення істини. Це – аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, історичний та логічний методи, ідеалізація, формалізація, моделювання тощо. Розглянемо ці методи більш детально.

Аналіз і синтез – основні методи наукового пізнання, котрі входять як складова частина у будь-яке наукове дослідження. Аналіз (від грец. – розкладання, розчленування) – прийом уявного, а іноді і реального розчленування предмета, явища чи процесу, їхніх властивостей і відношень. Засобом, який є зворотним аналізу, коли властивості, ознаки речей і явищ розглядаються у їх цілісності, з’єднані, є синтезом. Синтез (від грец. – з’єднання, складання, сполучення) – з’єднування різних елементів в єдине ціле, певну систему. Синтез в цьому значенні є протилежний аналізу, однак вони необхідно сполучаються у пізнавальній діяльності. Аналіз і синтез (розчленування та складання) у своїй елементарній формі притаманні також вищим тваринам.

Індукція і дедукція – важливі методи наукового дослідження і типи умовиводів. Індукція (лат. inductio – наведення) – логічний прийом, коли на основі вивчення окремих фактів здійснюють узагальнення, тобто загальний висновок “наводиться” завдяки знанню окремого, конкретного. Індукція – метод узагальнення експериментів на основі даних досвіду. Як тип умовиводу, індуктивне мислення забезпечує можливість переходу від знання окремих посилок до загальних висновків.

Дедукція (лат. deductio – виведення) – метод наукового дослідження і тип умовиводу, коли в результаті знання загального “виводиться” знання про окреме (конкретне). Логічною основою дедукції є аксіома: “Все, що стверджується або заперечується відносно всього класу якихось предметів, явищ чи процесів, те стверджується або заперечується відносно всіх окремих предметів, явищ чи процесів цього класу”. В пізнанні індукція і дедукція взаємозв’язані. Вони доповнюють одна одну. Заслуга в розробці теоретичних аспектів індукції і дедукції належить, насамперед, таким філософам, як Арістотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт.

Метод абстрагування. Абстрагування (лат. abstractio – відхиляння) – логічний процес відхиляння думки від одних властивостей предмета і концентрації її на інших його властивостях. Наприклад, коли нам необхідно підняти якийсь предмет, то ми не звертаємо увагу на те, якого він кольору, пофарбований він чи ні, яка його структура і т.п. Ми подумки відхиляємося від цих ознак і концентруємо думку на тому, яка його вага, розміри, бо предмет, насамперед, потрібно підняти, винести. Це і є простим актом абстрагування. Результатом абстрагування є різні поняття і категорії, наприклад, рух, розвиток, матерія, суперечність, вартість і т.п. Бо що таке поняття як форма пізнання? Як про це вже мовилося вище, поняття – це така логічна форма, в котрій відображаються загальні риси, ознаки, властивості певних речей, явищ чи процесів, тобто подумки людина концентрує увагу на загальному і відхиляється від конкретного, того, що дається у відчуттях. Будь-яке пізнання необхідним чином зв’язане з абстрагуванням. Без нього неможливе розкриття сутності речей, проникнення в їх “глибину”. Розчленування предмета на складові частини, виділення суттєвих його сторін і їх всебічний аналіз – все це результат абстрагуючої діяльності людського мислення.

Історичний і логічний методи пізнання. Процес логічного пізнання того чи іншого явища, якщо він здійснюється з точки зору науки, знаходиться у нерозривному зв’язку з процесом його історичного розвитку, бо відобразити реальність необхідно такою, якою вона є насправді, а для цього необхідно виходити з того, щоб логічний хід пізнання в цілому збігався (совпадал) з історичним ходом розвитку явища, що вивчається. Логіка пізнання лише в тому разі може відобразити сутність і закономірності розвитку того чи іншого явища, коли останнє розглядається з точки зору того, як воно виникло, які етапи у своєму розвитку пройшло і в що перетворилося в результаті. Логіка пізнання повинна відтворювати об’єктивну логіку руху, розвитку історичного процесу. Оскільки пізнання явища чи процесу – це, насамперед, розкриття їх історії, закономірностей розвитку, а звідси і самої їхньої сутності.

Історичний метод – це дослідження процесу становлення і розвитку певного об’єкту, його періодів, – конкретних різноманітних проявів. Логічний метод є теоретичним, узагальненим відтворенням у мисленні розвинутого об’єкту в його суттєвих, необхідних і закономірних зв’язках і відношеннях. Логічний метод – це той же історичний, але “рафінований”, позбавлений “домішок” історії, бо розкриває історичне але в усій його багатоманітності, а з’ясовує напрямки, тенденції розвитку і функціонування історичного, тобто логічне дослідження є “виправленим” історичним, але “виправленим” не довільно, а у відповідності з історичним процесом. В логічному дослідженні думка концентрується на суттєвому, необхідному; вона не відображає всі зігзаги і випадковості, котрі неминучі для історичного процесу.

Історичний метод відноситься до логічного методу як процес розвитку якого-небудь явища до його результату. Їх єдність виражається в тому, що історичний метод включає в себе логічний метод в тому сенсі, що має історичну спрямованість, загальну тенденцію розвитку, що призводить до певного результату. Результат же містить у собі у “знятому” вигляді процес історичного розвитку цього явища. Логічне заключає в собі історичне.

Логічний і історичний методи пізнання, безумовно, не збігаються повністю, цілком. Їхня нетотожність, відмінність має об’єктивну основу. Бо у самій дійсності процес і його результат не співпадають. Тому історичний і логічний методи пізнання відмінні за своїм змістом. Метою історичного методу пізнання є розкриття конкретних умов розвитку і функціонування певних явищ чи процесів в їх історичній послідовності, проходження певних стадій, фаз, періодів тощо. Мета логічного методу – розкриття сутності тих чи інших явищ, подій, процесів, з’ясування їхньої ролі у подальшому розвитку історичного процесу в цілому, в загальному. Оскільки ж ціле, загальне, “зберігає” в собі всі суттєві ознаки, властивості свого історичного розвитку, остільки логічне, відтворення у мисленні розвитку цілого стає ключем до розкриття його дійсної історії.

Ідеалізація (франц. ideal – зразок, щось найдосконаліше, вища мета прагнень) – спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються теоретичні (ідеалізовані) об’єкти, котрі не можуть бути здійснені на практиці експериментальним шляхом. Процес ідеалізації – це конструювання в думках понять про речі, які не існують в дійсності. Неможливо, скажімо, знайти у світі об’єкт, котрий представляв би собою “точку”, тобто такий об’єкт, який не має ніяких вимірів. Ідеалізованими об’єктами є “абсолютно тверде тіло”, “ідеальний розчин”, “ідеальне суспільство” тощо. Поняття про ідеалізовані об’єкти служать важливим засобом наукового аналізу, основою розкриття сутності реальних (дійсних) об’єктів пізнання.

Формалізація (від лат. forma – зразок, зовнішнє окреслення, контур предмета) – метод відображення результатів мислення з допомогою системи символів, формул, знаків. Завдяки цьому складні змістовні відношення, процеси і структури певних речей і явищ виражаються в компактній і узагальненій формі. Наприклад, змістовне судження про взаємодію енергії, маси і швидкості можна формалізувати таким чином: E = mc2, де “Е” – енергія, “m” – маса, “с” – швидкість тіла. Саме судження буде виглядати так: повна енергія тіла, що рухається, прямо пропорційна масі тіла і квадратові його швидкості.

Формалізація як метод наукового пізнання широко використовується в математиці, кібернетиці, формальній логіці, – там, де зміст знань в інтересах пізнання замінюють знаками, символами, формулами – формалізованою мовою. В цьому сенсі формалізація протиставляється змістовному мисленню. В процесі формалізації думка концентрується на формі предмета і відхиляється від його змісту.

Моделювання (від лат. modelus – зразок, еталон, стандарт) – метод дослідження предметів, яких-небудь явищ, процесів чи предметів шляхом побудови і вивчення їх моделей, використання останніх для уточнення і раціоналізації способів побудови заново конструюваних об’єктів. Метод моделювання – це відтворення властивостей об’єкту, що вивчається, на його побудованій моделі (аналогові). Є речі в природі, які важко вивчати безпосередньо, навіть недоцільно або і просто неможливо. Тому такі речі (об’єкти) замінюють аналогами (моделями), які експериментально досліджуються. Наприклад, непросто вивчати таким чином проблему мислення людини, її свідомості, інтелекту, функціонування мозку тощо. Це здійснюється на їхніх аналогах (моделях). Отже, моделювання – це непрямий, опосередкований метод наукового пізнання таких об’єктів, безпосереднє вивчення яких з певних причин неможливе, ускладнене або недоцільне.

Моделювання має свою структуру, до якої входять такі її елементи:

а) постановка самої проблеми вивчення;

б) побудова відповідної моделі, її дослідження;

в) екстраполяція одержаних результатів з аналога на оригінал.

Моделювання широко використовується в сучасній науці, особливо в техніці при створенні електростанцій, кораблів, літаків, мостів, а також в дослідженні біологічних об’єктів, розумової, психічної діяльності людини, проведенні соціальних експериментів. Принцип моделювання є однією з важливих основ кібернетики.

Поняття конкретного і абстрактного на рівнях емпірії і теорії. Пізнання на емпіричному рівні, як відомо, починається з конкретного, котре сприймається на рівні відчуттів людини. Конкретне (лат. concrescere – зростатися) – багатостороннє, складне, складене. Конкретне – суттєво сприйнята багатоманітність одиничних речей і явищ. На теоретичному рівні пізнання починається з абстрактного. Абстрактне (лат. abstractio – відхилення) – сторона, частина цілого, однобічне, нерозвинене. Абстрактне є відображенням неповноти, нерозгорнутості, нерозвиненості предмета, оскільки він розглядається в загальному, в цілому. Абстрактне знання протистоїть конкретному знанню як неповне, однобічне, нерозвинене, загальне.

Отже, початковим, вихідним, конкретним на емпіричному рівні є одиничне, окрема річ, факт, подія, явища, що сприймається на рівні відчуттів. На теоретичному ж рівні пізнання починається з нерозвиненого, нез’ясованого невивченого, однобічного – абстрактного, котре не сприймається на рівні відчуттів. Абстрактне тоді стане конкретним, коли буде з’ясоване, вивчене. Наприклад, на початковій стадії наукового дослідження будь-яка його тема є абстрактною, оскільки є ще нерозкритою, невивченою. Щоб мати про таку тему конкретну уяву, необхідно її вивчити, розкрити на фактичному матеріалі, наситити фактами, своїми оцінками, судженнями, висновками і т.п., тобто зробити її конкретною. Доки цього не буде зроблено, тема залишиться нез’ясованою, нерозкритою – абстрактною.

Таким чином, конкретне знання на рівні теорії є не вихідним моментом пізнання, а його результатом, підсумком наукового дослідження. “В мисленні, – писав К. Маркс, – конкретне є результатом пізнання, а не вихідним пунктом його” (Див. К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 13, стор. 213).

Дійсне наукове пізнання не може обмежуватися лише чуттєво сприйнятими його об’єктами. Воно повинно йти далі – від чуттєво сприйнятого об’єкту до його відтворення у мисленні в усій його складності, розвиненості, багатоманітності – конкретності. Тому методом теоретичного пізнання є процес цілісного відтворення у мисленні пізнавального об’єкту шляхом сходження від абстрактного до конкретного, різноманітні сторони якого відображаються в логічних поняттях і категоріях. Метод сходження від абстрактного до конкретного передбачає, таким чином, першопочаткове сходження від конкретного, котре дано в спогляданні, відчуттях, до абстрактного, загального.

Конкретне на емпіричному рівні і конкретне на теоретичному рівні – це не одне і теж. Конкретне на рівні емпірії – це те, що дано нам у відчуттях, сприйнятті, уявленні, що є осяжним, безпосереднім, баченим, чуттєво відтвореним. Конкретне ж на рівні теорії – це пізнавальний об’єкт, котрий з’ясовується з допомогою мислення, коли розкривається зміст цього об’єкту, його багатоманітні сторони, особливості – те, що приховано від чуттєвого пізнання, що є суттєвим, необхідним, закономірним. Тому в науковому пізнанні і розрізняють конкретне як вихідний пункт пізнання (чуттєво сприйняте конкретне) і конкретне як досліджене, з’ясоване, як підсумок пізнання.

Таким чином, процес наукового пізнання проходить як би два етапи. Перший – це перехід від чуттєво-споглядального, конкретного пізнання до абстрактного. І другий етап – перехід від абстрактного (нез’ясованого) до конкретного (розкритого, вивченого) і об’єктивованого у відповідних поняттях і категоріях.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)