Загальні риси суспільних економічних систем

У своему розвитку суспільні економічні системи пройшли два якісно різні рівні щодо структури і форм організації національних економік:

> рівень натурального виробництва;

> рівень товарного виробництва.

Натуральне виробництво. І сторично першою економічною фор­мою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво.

* Натуральне виробництво — тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований на задоволення лише власних потреб виробника.

У натуральному господарстві продукт не набував товарної форми (не ставав об'єктом купівлі-продажу), а утворював фонд життевих засобів для самого виробника. У докапіталістичних формаціях господарство було переважно натуральне.

З погляду вартості структуру продукту, створеного в натуральному виробництві, відображає таке рівняння:

В = О + Т

Товарне виробництво. Зароджується з поглибленням суспільної організації натурального виробництва, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. Продуктів праці тепер виробляється більше, ніж необхідно для власних потреб, вони перетворюються на товар і стають предметом товарно-грошового обміну, а виробництво — товарним виробництвом.

Для розвитку товарного виробництва потрібні такі передумови:

-суспільний поділ праці. Має своїм наслідком обмін продукта­ми, створеними в різних видах виробництва, оскільки на цій основі відбувається процес відособлення різних видів праці;

-право індивідуального привласнення результатів праці і розпорядження ними. Забезпечує регулярність товарного виробництва, оформлення його у сферу життєдіяльності суспільства;

-набуття виробництвом продукту товарної форми, його по­вторюваність і відтворення у більших масштабах за рахунок вищої вартості продукту порівняно з витратами на його виробництво.

Рівняння вартісної структури продукту товарного виробництва має такий вигляд:

В= О + Т+ ВП,

де В— вартість створеного в товарному виробництві продукту, валовий випуск; О — вартість відшкодованих матеріальних витрат на виробництво продукту, обіговий капітал; Т — вартість оплати власної і найманої праці, трудовий капітал; ВП — валовий прибуток. З визріванням цих умов виникає обмін товарами як форма еко­номічного зв'язку між виробниками.

* Товарне виробництво — форма організації суспільного виробництва, що характеризується глибоким суспільним поділом праці, виготовленням продуктів не лише для задоволення потреб виробників, а й для товарно-грошового обміну, отримання доходів, більших від витрат виробництва (прибутків), і задоволення потреб суспільних інститутів і людей, які не працюють.

Особливістю поділу праці в товарному виробництві є те, що він:

-пов'язує виробників у єдину господарську систему виробництва, розподілу, обміну і споживання;

-сприяє зростанню продуктивності праці, зменшенню витрат виробництва і збільшенню обсягів продукції остаточного спожи­вання;

-зумовлює позитивні соціальні зміни: розвиток соціальних послуг, полегшення умов праці, поліпшення соціальної структури суспільства тощо;

-забезпечує формування суспільства з єдиною системою норм організації виробництва, розподілу, обміну, споживання, управління, регулювання тощо.

Виділяють такі рівні суспільного поділу праці:

> загальний (поділ суспільно-товарного виробництва на найбільші його галузі: промисловість, сільське господарство, буді­ництво, транспорт та ін.);

> частковий (поділ найбільших галузей людської діяльності на їх складові: у промисловості — машинобудування, приладобудування; у сільському господарстві — рослинництво, тваринництво та ін.);

> одиничний, або індивідуальний (поділ усередині підприємства на основі професійної спеціалізації виробників — токар, слюсар, водій та ін.).

Територіальне поширення рівнів поділу праці всередині країни зумовлює розвиток єдиної економічної системи з її територіальними особливостями виробництва. Територіальний поділ праці пе­редбачає територіальні зв'язки, обмін продуктами і послугами, на яких спеціалізується господарство окремих територій країни чи країн (рис. 1.1).

Поділ праці в межах національної і міжнародної економік поси­лює диверсифікацію — розширення діяльності окремих виробників, перетворення її на багатогалузеву і як наслідок — поглиблення технологічної кооперації, комбінування виробництва та ін.

За глибокого міжнародного поділу праці формується так звана "друга економіка" в межах самих міжнародних корпорацій. Її суть полягає у тому, що єдиний виробничий процес членується на операції, які здійснюють у різних країнах. Чим глибший поділ праці у виробництві і просторі, тим інтеґрованіше суспільство як єдиний національно-суспільний організм зі своїми особливостями розвитку.

Такі етапи були властиві розвитку економічної системи на те­риторії України, яка в умовах політичної незалежності набуває характеристик національної.

Поиск по сайту: