РозділШ 1 страница

ПРАВОВІ ВЛАСТИВОСТІ АКТІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВИКОНАННЮ

■ йГ*" ■ ■. ■.

3.1. Рішення державних судових органів, що піддягають виконанню

Правове значення кожного документа, що підлягає примусовому виконанню, має суттєві відмінності, що зумовлено певним ієрархічним статусом того органу або посадової особи, які його прийняли. Тому перелік рі­шень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, на наш погляд, має бути відповідним ієрархіч­ній побудові державної влади. Не коректним вважається розташування рішень Конституційного Суду України після виконавчих написів нотаріусів. Запропоноване по­ложення можна додатково аргументувати й тим, що по­тенційно рішення двох або більше уповноважених орга­нів можуть суперечити один одному, а тому перед дер­жавним виконавцем постане проблема, яке ж із рішень може бути виконаним, а у виконанні якого необхідно відмовити. З огляду на те, що державний виконавець не уповноважений здійснювати правовий аналіз наданих для виконання документів, у цій ситуації він реально може не виконувати жодного з них або виконувати одне на власний розсуд.

Державний же виконавець має чітко додержуватись процедури вчинення виконавчого провадження і тому, на відміну від суду, не може орієнтуватись на принципи права, а зобов'язаний чітко дотримуватись вимог зако­нодавства і, в першу чергу, Закону України «Про вико­навче провадження», Інструкції про проведення вико­навчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 № 74/5.' І тому при відсутності в за­конодавстві регламентації такої ситуації державний вико­навець однозначно має зупиняти виконавче провадження

Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнарод­но-правових норм у законодавство України про виконавче провад­ження // Право України. № 3.- 2000.- С. 84-87.

¹ Фурса С. Я., Щербак С. В. Принципи організації та діяльності державної виконавчої служби // Предпринимательство, хозяйство и право-№ 8.-2001-С. 81-85.

до позбавлення правовідносин спірності. Наприклад, не може виконуватись виконавчий напис нотаріуса, якщо його правомірність оспорюється в суді. Тобто в цій ситу­ації рішення суду може скасувати вчинений виконавчий напис на підставі того, що він був неправомірно вчине­ний, а тому є можливість встановити вище ієрархічне значення рішення суду щодо виконавчого напису нота­ріуса. Аналогічно неможливо виконувати рішення суду загальної юрисдикції або апеляційної інстанції, якщо рі­шення було змінено в касаційному порядку. Отже, необ­хідно враховувати також ієрархічну структуру судової влади.

Крім того, на наш погляд, необхідно розмежовувати органи, що виконують державні функції, перебуваючи в статусі державних установ, та різні недержавні органи, яким державою надане право здійснювати певні повно­важення у відповідності до визначених державою повно­важень. Але, незважаючи на надані повноваження, дер­жавні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на су­спільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребу­ють відповідної перевірки на предмет їхньої законності державними установами.

Виходячи із ст. 18 Конституції, зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її націо­нальних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирно­го і взаємовигідного співробітництва з членами між­народного співтовариства за загальновизнаними принци­пами й нормами міжнародного права. Тобто, як суб'єкт міжнародних відносин Україна не може самоізолюва­тись і у відповідності до взятих на себе зобов'язань несе обов'язки щодо рішень іноземних та міжнародних органів.

Таким чином, не враховуючи особливостей стягнення в порядку черговості (ст. 44 Закону) та вимог законодав­ства про негайне виконання рішень уповноважених ор­ганів, запропонована нами градація різних юрисдикцій­них актів, що підлягають виконанню, може застосовува­тись у разі суперечності між ними.

Відповідно до Закону «Про виконавче провадження» та запропонованої системи ієрархічності рішень, що під-

лягають виконанню, можна запропонувати такі загальні групи рішень:

1„ Рішення Конституційного Суду України у випад­ках, передбачених законом;

2. Рішення судових органів України:

• рішення, ухвали і постанови судів у цивільних

справах;

• рішення, ухвали, постанови господарських судів;

• вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних
справах у частині майнових стягнень;

• вироки судів у частині позбавлення права займати
певні посади або займатися певною діяльністю;

• постанови судів у частині майнових стягнень у
справах про адміністративні правопорушення;

• мирові угоди, затверджені судом;

• рішення третейських судів відповідно до законів

України;

3. Рішення несудових органів, що підлягають вико­
нанню:

• постанови, винесені органами (посадовими особа­
ми), уповноваженими законом розглядати справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбаче­
них законом;

• рішення державних органів, прийняті з питань воло­
діння і користування культовими будівлями та майном;

• рішення Антимонопольного комітету України та йо­
го територіальних відділень у передбачених законом ви­
падках;

• рішення інших державних або недержавних органів
у випадках, передбачених законом;

• виконавчі написи нотаріусів;

• не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані
платником;

• рішення комісій по трудових спорах;

• постанови державного виконавця про виконавчий
збір та накладення штрафу;

4. Рішення іноземних судів і арбітражів у передбаче­
них законом випадках.

Нами на перше місце за впливом на правовідно­сини відведено рішенням Конституційного Суду Ук­раїни у випадках, передбачених законом. При цьому,

¹ Розглядаються в наступному підрозділі.

в юридичних джерелах в основному формально перено­ситься норма Закону «Про виконавче провадження» і не наводяться конкретні випадки застосування цієї норми, а також її тлумачення щодо діяльності державної виконав­чої служби. Спробуємо розібрати можливі ситуації, коли державний виконавець виконуватиме рішення Консти­туційного Суду України.

Якщо виходити з аналізу Закону України «Про Конс­титуційний Суд України», то за статтями 61 та 62 Конс­титуційний Суд України може:

1) визнати неконституційним правовий акт, щодо
якого відкрито провадження у справі, повністю або з
окремій його частині, а також інші нормативні акти (їхні
окремі положення), які впливають на прийняття рішення
чи дачу висновку у справі;

2) надати висновки у справах з питань: офіційного
тлумачення Конституції України та законів України; про
відповідність Конституції України чинних міжнародних
договорів України або тих міжнародних договорів, що
вносяться до Верховної Ради України для надання згоди
на їхню обов'язковість; щодо додержання конституцій­
ної процедури розслідування і розгляду справи про усу­
нення Президента України з поста в порядку імпічмен­
ту. Але щодо виконання рішень Конституційного Суду
України в Законі немає чітких вказівок.

Тому проаналізуємо рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Прези­дента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 За­кону України «Про Конституційний Суд України» щодо порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року № 1-31/2000. В резолютивній частині рішення зазначається:

Положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішення-

¹ Відомості Верховної Ради (ВВР). № 49.- 1996.- С. 272.

ми неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Консти­туції України втратили чинність з дня ухвалення Конс­титуційним Судом України рішення про їх неконститу­ційність.

Положення частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо порядку ви­конання рішень, висновків Конституційного Суду України треба розуміти як право Конституційного Суду України, у разі необхідності визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки його виконання та покласти обов'язок на відповідні державні органи забезпечити це виконання. При цьому незалежно від того, ми визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України по­рядок його виконання, відповідні державні органи зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення Конституційного Суду України є обов'яз­ковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Таким чином, рішення Конституційного Суду Украї­ни не можуть прийматись на захист прав окремого суб'єкта будь-яких правовідносин, вони спрямовуються на запровадження Конституційних положень в чинне законодавство і приведення створюваних нормативних актів у відповідність конституційним положенням.

В теоретичному плані заслуговує на увагу конферен­ція, що проходила в Москві за участі в ній видатних науковців та представників судів вищої юрисдикції. За оприлюдненими матеріалами можна виділити найціка­віші позиції. «У своєму виступі доктор юрид. наук. проф. Уральської державної юридичної академії М. С. Саліков відзначив необхідність радикальним чином визначити умови і порядок примусового виквнання судових актів як федерального, так і регіональних конституційних (статутних) судів у спеціальному федеральному законі про конституційне виконавче провадження. Частина З ст. 27 Закону про судову систему для цього не є пере­шкодою. Процедуру виконання рішень регіональних су­дів, на думку виступаючого, варто встановити у феде­ральному законодавстві. М„ С. Саліков запропонував для виконання рішень органів конституційної юстиції

покласти відповіді функції на існуючі служби судових приставів Мін'юсту.

Доктор юрид. наук, проф. Ростовського державного університету Ж. І. Овсепян у своєму виступі сказала про необхідність видання спеціального Закону про виконавче провадження, пов'язане з виконанням рішень Конститу­ційного Суду, Зокрема, вона звернула увагу на те, що суди загальної юрисдикції, наприклад, по цивільним справам - самі піклуються про виконання рішення. Іс­нують такі процедури, як видача виконавчого листа по цивільному судочинству. За аналогією за Конституцій­ним Судом можна було б закріпити в законі обов'язок звертатися з клопотанням у ті чи інші державні органи з проханням посприяти у виконанні рішень цього Суду».¹

Вважаємо безпідставним принижувати значення рі­шень Конституційного Суду створенням відповідних спеціальних органів виконання або зверненням з клопо­танням в ті чи інші органи про сприяння у виконанні рі­шень суду. Слід дотримуватися концепції, що проголо­шуючи Україну правовою державою, розподіляючи влад­ні повноваження між певними державними органами і надаючи певним органам відповідних повноважень, по­требується також чітко виконувати обов'язки конкрет­ним юрисдикційним органам. Іншого варіанту в правовій країні існувати не може, а тому вважається зайвим ство­рення будь-яких спеціальних підрозділів по виконанню рішень Конституційного Суду. Які спеціальні органи іс­нують для контролю за виконанням законодавства в Україні? Зрозуміло, що кожний правоохоронний та пра-возахисний орган має у своїй діяльності додержуватись вимог законодавства, відтак кожний з них має виконувати рішення Конституційного Суду України, оскільки рішен­ня Конституційного Суду такі ж загальнообов'язкові, як закони. Отже, відповідне положення про виконання рішень Конституційного Суду України можна включати й до обов'язків Президента України як гаранта додержання Конституції України та інших уповноважених державних

¹ Шуберт Т. З, Проблеми исполнєния федеральними органами государственной власти Российской Федерацію и органами государ-ствекной власти су&ьектов Российской Федерации решений Консти-туционного Суда Российской Федерации и конституционньїх (устав­них) судоБ субьектов Российской Федерации // Государство и пра­во.- 2001.- № 9.- С. 92-98.

органів і посадових осіб, але це зайве. З дня ухвалення рішення Конституційним Судом України воно набуває властивостей загальнообов'язковості.

Тому загалом вважаємо недоцільним внесення рішен­ня Конституційного Суду України до Закону України «Про виконавче провадження» як такого, що підлягає виконанню Державною виконавчою службою України, оскільки воно має правовий статус загальнообов'язко­вості як закон.

У другу групу об'єднані різні за видом судочинства та процесуальним змістом рішення судів, що підля­гають виконанню. Це положення зумовлено тим, що вони мають одну загальну властивість: рішення судів загальної юрисдикції переглядаються в апеляційному та касаційному порядках, а також у зв'язку з нововиявле-ними та винятковими обставинами. Таким чином, за­гальна внутрішня ієрархічна структура судової влади буде відтворена в системі набрання рішеннями цих судів законної сили, хоча строки набрання ними законної сили і мають деякі відмінності. Тут слід мати на увазі, що су­ди апеляційної та касаційної інстанцій можуть розгляда­ти справи по першій інстанції та інші особливості судо­чинства.

Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах можуть виконуватись державною виконавчою службою тільки після набрання ними законної сили.

Після закінчення строку на оскарження рішення суду, якщо воно не було оскаржене в апеляційному чи каса­ційному порядку або на нього не було внесене подання прокурора, воно набирає законної сили (ст. 231 ЦПК). У разі подання касаційної скарги або внесення касацій­ного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи вищестоящим су­дом. За ст. 292 ЦПК передбачені такі строки апеляційно­го оскарження:

• рішення суду першої інстанції може бути оскарже­
не протягом одного місяця з наступного дня після прого­
лошення рішення, а строк для оскарження додаткового
рішення рахується з наступного дня після його проголо­
шення;

• скарги, подання на ухвали суду першої інстанції
подаються протягом п'ятнадцяти днів з наступного дня
після їх ухвалення.

Скарги, подання, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде під­став для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.

Рішення, які не підлягають апеляційному оскаржен­ню, набирають чинності негайно після їхнього проголо­шення (ч. 5 ст. 231 ЦПК). Ст. 217 ЦПК передбачається обов'язкове негайне виконання рішень суду у справах: про стягнення аліментів; про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більш як за один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, запо­діяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника і про стягнення на користь члена колгоспу оплати за пра­цю в колгоспі, але не більше середнього заробітку за один місяць. Право ж суду допустити негайне виконання рішення передбачене ст. 218 ЦПК. Наприклад, суд, постановляючи рішення, може допустити негайне його виконання у випадку присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мис­тецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи.

Особливої уваги заслуговує й положення ст. 220 ЦПК, за якою у позовах про стягнення аліментів суддя, в разі необхідності, до вирішення справи по суті має право, враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу про те, в якому розмірі один із членів подружжя повинен тимчасово видавати утримання другому з подружжя, хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кош­ти на утримання і виховання дітей, а так само, хто з дітей повинен тимчасово видавати і в якому розмірі кошти на утримання батьків. Така ухвала судді виконується негайно.

Інститут законної сили судового рішення - це важли­вий і водночас складний у теоретичному плані інститут. Поняття «законна сила рішення суду» трактується процесуалістами в цілому однозначно: це прояв дії судо­вого рішення, тобто його реалізація.

З набранням законної сили рішення одержує можли­вість викликати певні результати, тобто бути ефектив­ним, а результативність його грунтується на авторитет-

ності й загальнообов'язковості. Авторитетність судового рішення грунтується насамперед на об'єктивній істині, а також на авторитеті закону, авторитеті суду як органу держави, що здійснює правосуддя, і цивільній процесу­альній формі розгляду й вирішення справи. Загально­обов'язковість рішення, що набрало законної сили, за­безпечує реалізацію його положень на всій території України і воно є обов'язковим для всіх установ, під­приємств та організацій, службових осіб і громадян (ст. 14 ЦПК). Несудові органи не можуть змінити, скасу­вати, винести нове рішення, хоча вони й можуть вважа­ти, що дане рішення, яке набрало законної сили, є неправильним. Стабільність - це надання судовому рі­шенню, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який встановлює неможливість його оскарження з боку заінтересованих осіб і зміни судом, що його постановив, а також підкреслює остаточність розв'язання рішенням конкретного правового питання Й характеризує стійкість рішення. Стабільність забезпе­чується незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю.

При оскарженні судового' рішення чи поданні апеля­ційного подання виконавче провадження за рішенням суду не провадиться до постановлення судом апеляцій­ної інстанції рішення або ухвали, які набирають чинності негайно після їхнього ухвалення (ст. 317 ЦПК). Щодо розгляду скарги судом касаційної інстанції, то за загаль­ним правилом виконавче провадження на цей період не зупиняється. Але за ч. З ст. 329 ЦПК передбачається: якщо справа передана на розгляд усього складу судової палати касаційного суду, то суд може зупинити вико­нання відповідних рішень до закінчення касаційного про­вадження. Тобто йдеться про право, а не про обов'язок суду зупинити виконання рішення. Таким чином, у цивіль­ній процедурі не конкретизовано підстав, за яких суд може зупинити виконання рішень до закінчення касацій­ного провадження. Вважаємо, такими підставами можуть бути обставини, що свідчать про ускладнення, коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим. Наприклад, у випадку зняття заборони відчуження з об'єкта нерухомості він

¹ Фурса С. Я. Окреме провадження в цивільному процесі України // Вид-ао Київського ун-ту.- К., 1999- С. 161-163.

може бути відчужений, у разі застосування примусового стягнення шляхом реалізації предметів з прилюдних тор­гів (аукціону) їхнє повернення власнику може бути ускла­днене тощо.

Законом України № 2539-Ш від 21.06.2001 р. арбіт­ражні суди були перейменовані в господарські, але від­повідних змін не було внесено до Закону України «Про виконавче провадження». Процедура та основні аспекти-розгляду справ господарськими судами не мають суттє­вих відмінностей від цивільного судочинства, за винят­ком попереднього претензійного звернення до відповіда­ча, а також строку набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирають законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, установами, організаціями, службовими особами (ч. З ст. 85 ГПК). Оскільки рішення господарських судів сто­суються юридичних осіб, то в основному вони виконую­ться установами банків, на розрахунках яких перебува­ють кошти відповідача. В разі відсутності коштів на роз­рахункових рахунках боржника державним виконавцем провадиться стягнення майна боржника - юридичної особи. Рішення господарського суду можуть стосуватись і не майнових прав сторін тощо.

Рішення господарського суду першої інстанції може бути оскарженим до апеляційної або касаційної інстан­цій. Але касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішен­ням місцевого господарського суду чи постановою апе­ляційного господарського суду законної сили.

На цьому етапі необхідно встановити, що в теорії ци­вільного процесу відрізняють рішення суду:

1. Про присудження.

2. Про визнання (про встановлення юридичних фактів).

Лише рішення про присудження можуть виконува­тись державними виконавцями, а всі інші рішення не по­винні надходити до державної виконавчої служби. Так, у справах, що виникають з адміністративно-правових від­носин, рішення в основному видаються на руки заінтере­сованим особам і надсилаються державним установам, які мають його виконувати. Це положення випливає із статей 243, 243-5, 243-10, 243-15, 243-20, 243-25, 248, 248-9, 248-14, 248-26 ЦПК. Слід зазначити, що із даного

переліку статті 248-9, 248-26 ЦПК мають назву «вико­нання рішення суду». Така назва свіщчить не тільки про зміст рішення, а й про порядок їхнього виконання, який не має ніякого відношення до діяльності державного ви­конавця, оскільки всі вищезазначені.даного виду провад­ження носять зобов'язальний харакпер щодо посадових осіб сфери управлінської діяльності вчинити певні дії, що передбачені судовим рішенням. У разі ж невиконан­ня рішення суду зазначеними вище суб'єктами настає адміністративна, кримінальна відповідальність.

Винятком із загального правила дуія цього виду про­вадження є категорія справ про стягнення з громадян не­доїмки по податках, самооподаткуваїнню сільського на­селення і державному обов'язковому' страхуванню. Так, ст. 253 ЦПК передбачається, що викоінання рішення суду про стягнення недоїмки провадиться відповідним орга­ном стягнення за правилами, встановленими законодав­ством України. Тобто в цьому випадку виконання рішен­ня покладається не на державного виконавця, а на орга­ни, що мають повноваження до викоінання рішень суду. Про це, зокрема, йде мова в ст. 9 Закону «Про виконавче провадження». Але з аналізу Закону України «Про поря­док погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. випливає: по-перше, що податкові, митні органи та установи Пенсійного фонду України і устано­ви Фонду соціального страхування України є лише конт­ролюючими органами (ст. 2 Закону); по-друге, із п. 73.2 Закону випливає нове поняття «посадові особи», у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про ви­користання активів. Таким чином, державні виконавці можуть діяти і при погашенні зобов'язань платників по­датків, коли наявних власних коштів боржника недо­статньо для погашення заборгованості.

Примусовому виконанню підлягають ухвали судів у цивільних і господарських справах: зі питань забезпечен­ня позову (ст. 156 ЦПК, ст. 67 ГПК); про стягнення су­дових штрафів (статті 44, 48, 53, 153, 164, 172, 174 ЦПК; ст. 9 ГПК); про поворот виконання (статті 420-422 ЦПК, ст. 122 ГПК).

Загальні вимоги до судових рішень у цивільних спра­вах викладені у статтях 203-208, 211 ЩІК, а в господар­ських справах - у ст. 83 ГПК.

Слід зазначити, що окремі ухвали судів загальної юрис­дикції не виконуються державною виконавчою служ­бою, а надсилаються для виконання безпосередньо від­повідним підприємствам, установам, організаціям, дер­жавним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірах, перед­бачених законодавством.

Підставами виконання є вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень. За ст. 51 КК України до осіб, визнаних винни­ми у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань, які підлягають примусовому вико­нанню, а саме: І) штраф; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 7) кон­фіскація майна.

За ст. 28 КІЖ України передбачено, що особа, яка за­знала матеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обви­нуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відпові­дальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом із кримінальною справою. Тому, постановляючи вирок, суд за ст. 324 КПК Украї­ни повинен вирішити такі питання: 7) чи підлягає задо­воленню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікуван­ня, якщо цивільний позов не був заявлений; 8) що зроби­ти з майном, описаним для забезпечення цивільного по­зову і можливої конфіскації майна; 10) визначити розмір та осіб, зобов'язаних відшкодувати судові витрати,

Поиск по сайту: