Укр. Мова

I. Юридичний словник

1) Абсолютизм- форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади

2) абсолютна відповідальність - вид матеріальної відповідальності суб'єктів міжнародного права, що виникає в результаті заподіяння шкоди. А. в. ґрунтується на договірному зобов'язанні відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду незалежно від вини того, хто спричинив її. А. в.— відшкодування шкоди, заподіяної правомірною діяльністю держави. Застосовується аналогічно відшкодуванню збитків у зв'язку з експлуатацією джерел підвищеної небезпеки.

3) абсолютні права - суб'єктивні права, носіям яких (фізичним і юридичним особам) протистоїть невизначене коло певним чином зобов'язаних осіб. А. п. реалізуються в абсолютних правовідносинах. Абсолютними є правовідносини власності, авторства на твори науки, літератури і мистецтва, на винаходи, промислові зразки, відносини з приводу таких духовних благ, як життя, здоров'я, честь, гідність тощо

4) автор - це фізична особа, творчою працею котрої створено твір.

Автор є творцем художнього або публіцистичного твору, наукового дослідження, проекту, винаходу, вигадником, письменником, композитором, винуватцем чого-небудь. Також автором твору може вважатися особа, вказана як автор на оригіналі або екземплярі твору, якщо відсутні докази того, що автором твору є інша особа. Це є презумпцією авторства.

5) авторська винагорода - винагорода авторам творів з науки, літератури або мистецтва за використання (видання, публічне виконання тощо) цих творів.

6) авторське право телерадіоорганізацій - Телерадiоорганiзацiї належить авторське право на створенi нею передачi (фiльми) i програми, а також авторськi права, одержанi вiдповiдно до укладених нею договорiв.

Телерадiоорганiзацiя має право дозволяти чи забороняти iншим телерадiоорганiзацiям, установам i закладам, громадянам в Українi та за кордоном:

- трансляцiю (ретрансляцiю) своїх передач (фiльмiв) та програм;

- вiдтворення, тиражування або продаж зроблених записiв передач (фiльмiв), програм, що є її власнiстю, а також записiв музичних i лiтературно-драматичних творiв, здiйснених телерадiоорганiзацiєю в студiї чи у видовищних закладах.

7) Алібі - доказ невинуватості підозрюваної у правопорушеннях особи, оскільки в момент правопорушення (скоєння злочину) вона перебувала в іншому місці. В переносному значенні — наявність беззаперечних доказів непричетності до певних протизаконних дій.

8) Аліменти - обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього. Проводяться або за згодою, або в судовому порядку.

9) Аліменти неповнолітнім дітям - кошти, які за законом надаються їм батьками (усиновителями), іншими родичами і членами сім'ї на утримання. А. н. д. стягуються з їхніх батьків (усиновителів) у розмірі: на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків.

10) Альтернативне зобов'язання - зобов'язання, де сторона-виконавець може вибрати серед кількох предметів виконання один. У разі загибелі одного з предметів виконання А. з. дійсне щодо інших предметів. Цим А. з. відрізняється від факультативного, яке у разі загибелі предмета зобов'язання припиняється.

11) Аморальний проступок - вчинок працівника, не сумісний з виконанням ним виховної функції. Вчинення А. п. є додатковою підставою до розірвання трудового дого­вору з ініціативи власника з окремими категоріями працівників за певних умов (п. З ст. 41 Кодексу законів про працю України). Це стосується насамперед працівників, що займаються виховною діяльністю. До них належать учителі, викладачі навчальних закладів, майстри виробничого навчання, вихователі дитячих закладів. А. п. можуть бути вчинені особами, які виконують виховні функції, як у колективі, так і в побуті. Проте за всіх обставин вчинення А. п. має бути достовір­но доведено. Неприпустиме звільнення з роботи на, підставі загальної оцінки поведінки особи у колективі чи в побуті або на підставі неконкретних чи недо­статньо перевірених фактів, чуток тощо. Не допуска­ється звільнення працівника за вчинення А. п. в період його тимчасової непрацездатності, а також під час перебування у відпустці.

12) Амортизація (франц. аmortіг - послаблювати, гасити) - зменшення вартості майна внаслідок зношування його. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими нормативами А. основних засобів. Річна норма амортизаційних відрахувань визначається у відсотках від початкової вартості об'єктів. Амортизаційні відрахування обчислюються щомісяця у розмірі 1/12 частини річних норм, зараховуються до амортизаційного фонду і включаються у собівартість продукції або витрати обігу, 25 відсотків амортизаційних відрахувань надходять до державного бюджету для фінансування структурної перебудови економіки.

13) Аналогія права - застосування загальних принципів права у випадках, якщо у законодавстві бракує спеціальної норми, розрахованої на регулювання відповідних суспільних відносин. А. п. має обмежену сферу застосування, яка скорочується із розвитком і удосконаленням законодавства. А. п. може застосовуватися у цивільних, адміністративних, трудових правовідносинах. Не допускається А. п. у Кримінальному праві. Див. також Прогалина у праві.

14) Антимонопольне законодавство - специфічна галузь законодавства, яка включає норми права, що регулюють суспільні відносини в процесі обмеження монопольної діяльності та запобігання їй, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за до­триманням його норм. Для України А. з.- нове суспільне явище, започатковане з переходом до ринкової економіки і прийняттям Верховною Радою Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності».

15) в цілому.

16) Вето президентське - право відхилення главою держави прийнятого парламентом закону. Розрізняють головним чином дві форми вето: абсолютне і відкладальне. Абсолютне вето - це остаточне відхилення главою держави закону, ухваленого парламентом. Це вето характерне для монархічних держав, на практиці воно майже не застосовується. Відкладальне вето пов'язане з правом глави держави на повернення переданого йому на підпис закону для повторного розгляду в парламенті.

17) Взяття під варту - запобіжний захід щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Метою цього заходу є запобігання можливому ухиленню особи від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини у справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку. В. п. в. допускається за постановою органів попереднього розслідування лише із санкції прокурора, або безпосередньо за постановою прокурора, або за рішенням суду. Санкція прокурора на арешт може бути оскаржена до суду (ст. 236³ КПК). Попереднє ув'язнення при розслідуванні злочинів за загальним правилом не може тривати більш як два місяці. Місцем попереднього ув'язнення є переважно слідчі ізолятори. Питання, пов'язані з обранням і застосуванням В. п. в., регулюються КПК та Законом України «Про попереднє ув'язнення».

18) Вивільнення працівників - припинення трудових правовідносин з працівниками за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників. Порядок В. п. встановлено ст. 49² КЗпПУ та іншими нормативними актами. Про вивільнення працівники мають бути попереджені персонально не пізніше як за два місяці. При вивільненні працівників враховується переважне право на залишення на роботі передбачене законодавством. Водночас з попередженням про вивільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Якщо роботи за відповідною, професією чи спеціальністю немає, а також коли працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, він на власний розсуд звертається за допомогою до органу працевлаштування або знаходить роботу самостійно. Одночасно власник або уповноважений ним орган повідомляє орган працевлаштування про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру заробітної плати. Орган працевлаштування пропонує працівникові роботу в тій самій чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а за відсутності такої роботи здійснює підбір іншої з урахуванням особистих побажань працівника і суспільних потреб. При необхідності він може бути направлений, за його згодою, на навчання, щоб здобути нову професію (спеціальність), з наступним наданням йому роботи.

19) Вид на проживання - документ, що видається відповідно до встановленої процедури компетентними державними органами країни перебування апатриду (особі без громадянства). В. н. п. засвідчує особу апатриду і видається на строк до прийняття ним громадянства країни перебування на строк натуралізації). Для одержання В. н. п. особа без громадянства подає заяву до відповідних органів про вихід з громадянства країни вибуття та заяву про вступ у громадянство країни перебування. У разі, якщо заява про набуття громадянства країни перебування не подається, В. н. п. видається безстроково з періодичним підтвердженням його дійсності. При одержанні В. н. п. особі без громадянства надаються всі права економічного та громадянського (цивільно-правового) характеру. Винятки стосуються питань політичного характеру. В Україні В н.п. видається Управліннями з паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Міністерства внутрішніх справ України на підставі Законів України «Про правовий статус іноземців», «Про біженців» та Правил оформлення посвідчень на проживання на території України іноземним громадянам і особам без громадянства.Видворення

20) Видворення - висилка іноземця або особи без громадянства з країни за порушення законодавства держави перебування чи за втручання в її внутрішні справи.

21) Гарантія - один із засобів забезпечення виконання зобов'язань, який застосовується виключно у відносинах між юридичними особами. За договором Г. організація-гарант зобов'язується перед організацією-кредитором погасити заборгованість організації-боржника, якщо та не зробить цього. Договір, Г. під загрозою визнання його недійсним повинен укладатися тільки у письмовій формі. Г. багато в чому збігається з порукою: як і поручитель, гарант є додатковим боржником, а гарантійне зобов'язання - додаткове щодо основного, яке пов'язує кредитора з боржником; Г. може забезпечувати лише дійсну вимогу й припиняється тільки після припинення основного зобов'язання. Гарант при пред'явленні до нього вимоги про погашення боргу має право висувати проти кредитора ті самі заперечення, що й боржник. Водночас, на відміну від поручителя, гарант - субсидіарний, а не солідарний боржник.

22) Генеральна Асамблея ООН - один із головних органів ООН. Складається з представників усіх держав - членів ООН. Кожна держава має один голос, її делегація складається не більш як з 5 учасників. Регулярні сесії Г. А. скликаються щорічно у перший вівторок вересня. На вимогу Ради Безпеки або більшості членів ООН можуть бути скликані надзвичайні та спеціальні сесії. На кожній сесії обирається голова та 17 його заступників, утворюються 7 головних комітетів, за допомогою яких Г. А. виконує свої функції: комітет з політичних питань і питань безпеки; спеціальний політичний комітет; комітет з економічних і фінансових питань; комітет із соціальних, гуманітарних і культурних питань; комітет з питань опіки та не самоврядних територій; комітет з адміністративних та бюджетних питань; комітет з правових питань. Крім того, на кожній сесії утворюєть­ся Генеральний комітет, який керує її роботою. Г. А. уповноважена обговорювати будь-які питання або справи в межах Статуту ООН або такі, що торкаються повноважень і функцій будь-якого з органів ООН, крім тих, що віднесені до компетенції Ради Безпеки. Найважливішими завданнями Г. А. є розгляд загальних проблем співробітництва у справі підтримання миру і безпеки, зокрема питань роззброєння, заборони ядерної зброї, визначення актів агресії та ін. Г. А. організовує дослідження і дає рекомендації щодо розвитку міжнародного співробітництва в галузі політичній, економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я, сприяє, здійсненню прав людини і прав народів. Вона одержує і розглядає доповіді Ради Безпеки та всіх інших органів (крім Міжнародного Суду ООН), розглядає і затверджує бюджет ООН. Здійснює прийом нових членів, проводить вибори до всіх основних органів ООН, а також вибирає непостійних членів Ради Безпеки, вибори до Соціальної та Економічної Рад, призначає Генерального секретаря ООН та ін. Рішення Г. А. з найважливіших питань (зміни в статуті ООН, рекомендації щодо підтримання миру і безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки) приймаються більшістю в 2/3 голосів, а з інших питань - простою більшістю голосів членів ООН, які беруть участь у голосуванні.

23) Генеральна прокуратура України - вищий державний орган у системі органів прокуратури України, який очолює Генеральний прокурор України. Г. п. здійснює нагляд, спрямований на утвердження верховенства закону, зміцнення законності і правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів громадян. Г. п. діє відповідно до основних функцій прокуратури та принципів її організації і діяльності, визначених у Законі України «Про прокуратуру» та в інших законодавчих актах. Разом з МВС України та іншими заінтересованими міністерствами і відомствами вона розробляє систему та методику єдиного обліку злочинності, статистичної звітності про неї, розкриття й розслідування злочинів. Г. п. України підпорядковані прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних прокуратур), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. Г. п. складається із відповідних управлінь та відділів. Діє також колегія Г.п.У.

24) Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) - міжнародна система угод і заходів, спрямованих на організацію міжнародної торгівлі, боротьбу з демпінговими та іншими проявами недобросовісної конкуренції. Одним із основоположних принципів ГАТТ є добросовісна вільна конкуренція. Система ГАТТ діє в світовій торгівлі уже впродовж 50 років, її учасниками стали майже 120 країн світу. В квітні 1994 р. у м. Марракеші (Марокко) закінчився Уругвайський раунд переговорів (1986 - 1994 рр.) учасників ГАТТ, у результаті яких було завершено формування комплексу універсальних договорів у галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших економічних відносин, а також створено Світову організацію торгівлі (СОТ), яка почала діяти з 01.01.1995.

25) Докорінна зміна обставин (лат. rebus sіс stantibus) - зміна обставин, які існували на момент укладання договору, але яку учасники цього договору під час укладання не передбачали. Є однією з підстав для одностороннього припинення або зупинення договору. На Д. з. о. можна посилатися: а) якщо обставини, про які йдеться, були суттєвою підставою, на якій ґрунтувалася згода всіх учасників на обов'язковість договору; б) якщо внаслідок зміни обставин докорінно змінюється сфера дії обов'язків, які ще мають виконуватися за договором. На Д. з. о. не можна посилатися, якщо, по-перше, договір встановлює кордон, а також якщо Д. з. о., на яку посилається учасник договору, виникла внаслідок порушення цим учасником або свого обов'язку за договором, або будь-якого іншого міжнародного обов'язку.

26) Доктрина міжнародного права - концептуальне теоретичне визначення поняття міжнародного права, характеристика його сучасного стану та того, яким воно має бути, тлумачення міжнародного права, що їх викладено в наукових працях. Традиційно у міжнародному праві наукова думка видатних учених-авторитетів мала велике значення і відчутно впливала на розвиток його. Визначного голландського юриста і дипломата Гроція Гуго (1583- 1645), який перший систематично виклав у своєму трактаті «Про війну та мир» основи міжнародного права, називали батьком нового міжнародного права. Роль Д. м. п. як допоміжного джерела міжнародного права закріплено в Статуті Міжнародного Суду ООН (ст.38).

27) Документ - передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії. Розрізняють Д. первинні, вторинні та вихідні. Первинний документ містите вихідну інформацію. Вторинний документ підготовлений в результаті аналізу та обробки інформації, яка міститься у первинному документі і характеризує зміст його, місцезнаходження та ін. (реферат, реферативний журнал, рецензія). Вихідний документ - справжній (автентичний) оригінал.

28) Домашні працівники - особи, які працюють за трудовим договором у домашньому господарстві громадян, обслуговуючи їх і членів їхньої сім'ї (хатня робітниця, секретар, бібліотекар, шофер та ін.). Умови праці Д. п. регулює трудове законодавство з окремими винятками щодо режиму робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, розв'язання трудових спорів тощо.

29) Допит - урегульована процесуальним законодавством слідча і судова дія, під час якої свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений або підсудний дають показання, які фіксуються в протоколі допиту або в протоколі судового засідання, а в разі необхідності у звуко- або відеозапису. Д. проводять органи розслідуван­ня, прокурор, суддя і суд, а також учасники судового розгляду. Перед Д. свідка попереджають про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за дачу свідомо неправдивих показань, а потерпілого - лише за останнє. Забороняється домагатися пока­зань обвинуваченого та інших осіб насильством, погро­зами або іншими незаконними засобами (ч. З ст. 22 КПК).

30) Зелені зони - території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення. Землі З.з.- складова частина земель рекреаційного призначення, які відведені для організованого масового відпочинку і туризму населення. 3. з. виділяються за межами міст та інших населених пунктів з урахуванням площ, зон санітарної охорони джерел водозабезпечення, округів санітарної охорони курортів, захисних смуг уздовж залізниць і автомобільних шляхів та заборонних лісових смуг, що захищають місця нересту цінних промислових риб. Для міст та інших населених пунктів, у яких відсутні природні зелені насадження чи ліси, З.з. створюються штучно на землях, непридатних для потреб сільського господарства. Залежно від цільового використання З.з. поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини; Лісопаркова частина виділяється в межах лісів чи зелених насаджень, які мають естетично цінні ландшафти, їх розмір визначається залежно від чисельності населення відповідного міста або іншого населеного пункту. З. З. відмежовуються природними межами, просіками та відповідними відмежувальними знаками.

31) Земельний кадастр - система відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність їх. 3. к. призначений для забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також юридичних і фізичних осіб відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. 3. к. існують практично в усіх країнах світу. Ведення 3. к. в Україні регулюється Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру і фінансується з державного бюджету. Державний 3. к. веде Держкомзем, його місцеві органи та виконавчі комітети сільських, селищних, міських Рад народних депутатів за єдиною для всієї країни системою. Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад народних депутатів звіти станом на 1 січня про зміни, що відбулися у складі земель. Звітні дані про кількість земель складаються щорічно, про якість земель - один раз у п'ять років. Звітні дані державного 3. к. узагальнюються на рівні села, селища, міста, району, області, Автономної Республіки Крим та країни

32) Земельний сервітут (лат. servire - служити) - право на користування чужою земельною ділянкою. З.с. обов'язково передбачає наявність двох суміжних земельних ділянок, одна з яких (панівна) обслуговує іншу. Основна мета З.с.- зменшити недоліки однієї земельної ділянки за рахунок переваг суміжної. У зв'язку з цим сервітутне право завжди обмежене. Як правило, З.с. передбачає право користування чужою земельною ділянкою лише в певному відношенні (для проїзду, прогону худоби, перевезення вантажу, тощо). Однак для надання зручностей, яких була позбавлена панівна земельна ділянка, власник ділянки, що обслуговує панівну, не зобов'язаний здійснювати якісь позитивні дії на користь власника суміжної ділянки. Він зобов'язаний лише терпіти дії власника панівної ділянки, тобто не чинити перепон в реалізації його сервітутного права. Сервітутне право сформувалося в період римського цивільного права. У Стародавньому Римі всі сусідські взаємовідносини земельних власників, що випливали із землекористування, регулювалися сервітутами. 3. с. характерні для країн, законодавство яких сформувалося на основі рецензії норм римського цивільного права. Норми, що передбачають можливість виникнення земельних сервітутів, містяться і в Земельному кодексі України. Згідно із ст. 40 власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані дотримуватися правил добросусідства, а саме: дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спо­рудження або ремонту межових знаків та споруд; не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій.

33) Карний розшук - проведення оперативно-розшукових та інших передбачених законодавством заходів з метою виявлення злочинів та осіб, що скоїли їх, а також розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду. Службу К. р. очолює Головне управління карного розшуку МВС України. Відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, містах та районах створено управління, відділи та відділення карного розшуку. На місцях вони безпосередньо підпорядковані керівникам органів МВС. У складі К. р. створено управління, відділи, відділення та інші підрозділи, що спеціалізуються на запобіганні та розкритті окремих видів злочинів: тяжких злочинів проти особи (вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань), майнових злочинів (крадіжок, шахрайств) тощо.

34) Касаційна скарга - скарга, що подається учасниками процесу до касаційної інстанції на вирок або судове рішення, яке не набрало законної сили. К. с. на вирок мають право, подати в 7-денний строк від моменту оголошення вироку засуджений, його захисник і законний представник, потерпілий і його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач (у частині, що.стосується цивільного позову), а також особа, виправдана судом (у частині мотивів і підстав виправдання - ст. ст. 347, 350 КПК). К. с. на судове рішення (в цивільній справі) мають право подати протягом 10 днів після оголошення рішення сторони, їхні представники та інші особи, які брали участь у справі (ст. ст. 289, 291 ЦПК). Коли строк оскарження пропущено з поважних причин (хвороба, тривале відрядження тощо), то суд має право відновити його. У К. с. зазначають: найменування суду, якому її адресовано; особу, яка подає її; суть вироку чи рішення, що оскаржується, та найменування суду, що постановив його; вказівки на те, в чому неправильність вироку чи рішення; суть прохання особи, яка подає К. с., та інше, що скаржник вважає за необхідне викласти. Подача К. с. на вирок або судове рішення зупиняє його виконання до розгляду справи в касаційній інстанції.

35) Касаційне подання - акт прокурорського реагування на незаконні чи необґрунтовані вироки і рішення судів першої інстанції, які не набрали законної сили. Прокурор та його заступники в межах своїх повноважень мають право внести К. п. незалежно від участі їх у розгляді справи. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити К. п. тільки в справах, у розгляді яких вони брали участь (ст. 347 КПК, ст. 289 ЦПК). К. п. на вирок може бути внесено протягом 7 днів, а на рішення суду - протягом 10 днів від наступного дня після його оголошення або від дня, призначеного судом для ознайомлення з мотивованим рішенням (ст. 350 КПК, ст. 291 ЦПК). Прокурор, який вніс К. п., має право до початку розгляду справи в судовому засіданні відкликати, доповнити або змінити його, а вищестоящий прокурор та його заступник - доповнити або змінити К. п. (ст, 353 КПК, ст. 299 ЦПК).

36) Конституційний суд - незалежний судовий орган, покликаний забезпечувати відповідність законів та інших законодавчих актів конституції держави. Повноваження К. с. України регулюються Законом України «Про Конституційний суд України» від 3. VI.1992. Але до цього часу К. с. України не діє.

37) Конституційні гарантії прав і свобод громадян Україн и - передбачені Конституцією України умови і засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав і свобод громадян України.

38) Конституційні закони України - закони, прийняття яких прямо передбачене Конституцією України, а також закони про зміни і доповнення до Конституції України.

39) Конституційні права і свободи громадян України - основні права і свободи громадян України, закріплені і гарантовані Конституцією України. До них належать соціально-економічні, політичні та громадянські (особисті) права. Соціально-економічні права: право на працю, на відпочинок, на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності, на освіту, право власності тощо. Політичні права і свободи: свобода слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, право об'єднання громадян, право голосу тощо. Громадянські (особисті) права: недоторканість особи, недоторканість житла, таємниця листування, право обвинуваченого на захист тощо. К. п. і с. г. У. відповідно до принципу повної рівноправності надано всім громадянам незалежно від їхньої статі, національності, раси тощо. К. п. і с. г. У. забезпечуються суспільством і закріпленими Конститу­цією України юридичними, матеріальними, політичними і організаційними гарантіями.

40) Кримінально-процесуальне право - самостійна галузь правової системи України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних, а також права й обов'язки громадян, які залучаються до сфери кримінального процесу. Ці норми встановлені Українською державою з метою забезпечення охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, а також швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. К.-п. п. України - кодифіковане. Конституція України є юридичною базою для кримінально-процесуального законодавства.

41)

42) Нотаріа́т Украї́ни — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

43) Нотаріус - законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій, а не послуг, з метою надання їм юридичної вірогідності.

44) Офе́рта (англ. offer) — пропозиція певній стороні укласти угоду з урахуванням викладених умов. Може мати письмову або усну форму. Оферта вважається прийнятою після її акцепту.Розрізняють два види оферти: тверду і вільну. Тверда оферта — це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту й визначено строк дії оферти. Вільна оферта — це документ, який може бути виданий на одну й ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зв'язує продавця своєю пропозицією і не встановлює строк для відповіді.

45) Захист авторського права — одна з важливих категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

46) Охорона атмосферного повітря - це система заходів, спрямованих на запобігання забрудненню атмосферного повітря вище допустимих норм у процесі господарської діяльності та на відновлення і збереження його якості.

47) Правила внутрішнього трудового розпорядку — це розроблений роботодавцем у встановленому порядку документ, який регламентує організацію праці і за допомогою якого підприємство забезпечує дотримання трудової дисципліни та нормативну поведінку працівників

48) ПРАВО ВІЛЬНО ОБИРАТИ І БУТИ ОБРАНИМИ ДО ВІДПОВІДНИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ конституційне право громадян України. Право обирати мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Будь-які прямі чи непрямі пільги або обмеження щодо виборчих прав залежно від походження, стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять, не передбачені законом, забороняються. Права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними. Здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, а також для осіб, які за рішенням суду знаходяться на примусовому лікуванні.

49) Право притулку — право держави надати можливість в'їзду і перебування на своїй території іноземцям, які у себе за батьківщині переслідуються за суспільно-політичну, наукову або релігійну діяльність. Передбачає право переслідуваної особи звертатися до будь-якої іноземної держави з проханням про надання притулку і правового захисту, а також право держави не видавати особу країні, яка вимагає її видачі.

50) Правовий нігілізм — деформаційний стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір. Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

51)

52) Правовий режим надзвичайного стану - особливий порядок діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який допускає тимчасові обмеження в здійсненні громадянами конституційних прав і свобод, а також прав юридичних осіб і покладає на них додаткові обов'язки. П.р. н.с. визначається на підставі Конституції України, Конституційного Договору і Закону України «Про надзвичайний стан». Надзвичайний стан на всій території України або в окремих її місцевостях оголошує Президент України відповідно до Закону України ч "Про надзвичайний стан". Це може бути зроблено у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також для захисту прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства. Надзвичайний стан на всій території України може бути введений на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях. Оголошення надзвичайного стану тягне за собою встановлення відповідного режиму і певних обмежень для громадян, які, проте, мають базуватися на законі.

53) Правоздатність цивільна - здатність особи мати цивільні права і обов'язки. Розрізняють П. громадян і П. юридичних осіб. П. громадян визнається рівною мірою за всіма громадянами України. Виникає в момент народження і припиняється із смертю. Громадяни можуть мати майно на праві власності, успадковувати його, здійснювати підприємницьку і будь-яку іншу не заборонену законом діяльність, створювати самостійно або спільно з іншими громадянами і організаціями юридичні особи, здійснювати будь-які не заборонені законом угоди і брати участь у зобов'язаннях, обирати місце проживання, мати права автора наукового або літературного твору, мистецтва, винаходу або іншого результату інтелектуальної творчості, мати інші майнові і особисті немайнові права. П. юридичних осіб має свої особливості. Юридична особа наділена правом здійснювати будь-які види діяльності, які не суперечать обраним цілям і вимогам законодавчих актів. Вона може бути обмежена в правах лише у разі і в порядку, передбачених законодавчими актами. Окремими видами діяльності, передбаченими законодавством, юридична особа може займатися лише на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Рішення про обмеження прав вона може оскаржити до суду або до арбітражного суду. П. юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а якщо вона повинна діяти на підставі загального положення про організації певного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення.

54) Правонаступництво держави - перехід прав і обов'язків однієї держави до іншої. Питання про П. постає при: виникненні нових незалежних держав у результаті.національно-визвольної боротьби; утворенні кількох держав на території їх попередника і утворенні нової держави в результаті об'єднання двох і більше держав; територіальних змінах. Особливе значення має П. для нових незалежних держав, оскільки вирішуються такі питання, як перегляд міжнародних договорів, їх денонсація, членство.у міжнародних міжурядових організаціях, П. власності.

55) Расова дискримінація - обмеження, систематичне порушення прав громадян і будь-який утиск їх за ознаками - раси, кольору шкіри або етнічного походження. Р. д. є виявом расистських теорій, які обстоюють тезу про нерівність рас, зверхність і перевагу певної раси над усіма іншими. Неприпустимість Р. д. у загальній формі проголошена в Статуті ООН (Преамбула і ст. 1) і в Загальній декларації прав людини (1948). Питаннями боротьби з Р.д. ООН займається практично з самого початку свого існування. Вже на першій сесії (1946) Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 103/11, в якій наголосила, що «виходячи з вищих інтересів людства, слід покласти край релігійним і так званим расовим переслідуванням». Забороні Р. д. спеціально присвячені Декларація ООН про ліквідацію всіх форм Р.д. (1963) і Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965). Остання забороняє Р. д., а також такі її форми, як расова сегрегація та апартеїд. Існує також Конвенція МОП № 111 стосовно заборони дискримінації в галузі праці та занять (1958), Конвенція ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960), відповідні положення Міжнародних пактів про права людини Ж (1966). Україна є стороною названих міжнародних актів.

56) Ратифікація - остаточне схвалення, затвердження договору вищим органом держави, який означає її згоду на обов'язковість для неї договору. Як правило, найважливіші договори за законодавством різних країн підлягають Р. вищим законодавчим органом або главою держави Договори, які не підлягають Р., схвалює уряд або одна із урядових структур.

57) Цивільний кодекс України (Цив. К. України) - кодифіка­ційний законодавчий акт цивільного законодавства. Чинний Цив. К. прийнятий Верховною Радою Української РСР 18.05.1963 і введений у дію 1.1.1964. Складається з 8 розділів. Перший розділ - «Загальні положення» - містить норми про предмет і суб'єкти цивільного права, угоди, представництво, позовну давність. У другому розділі - «Право власності».- йдеться про право власності, спільну власність, виникнення, припинення і захист права власності. Третій розділ - «Зобов'язальне право» - містить загальні положення про зобов'язання і норми, про окремі види зобов'язань.

58) Цивільний позивач у кримінальному процесі - громадянин або юридична особа (підприємство, установа чи організація), які зазнали матеріальної шкоди від злочину, пред'явили вимогу про відшкодування збитків і щодо яких є постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або суду про визнання їх Ц. п. Ц. п. є учасником процесу і має право: подавати, докази; заявляти відводи і клопотання; брати участь у судовому розгляді справи і в судових дебатах щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків; подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову, тощо (ст. ст. 50, 268, 347 КПК). Свої права Ц. п. може здійснювати особисто або через представника. Коли Ц. п. є юридична особа, то представником інтересів її може бути спеціально уповноважена на те особа (ст. 52 КПК). Ц. п. зобов'язаний пред'являти на вимогу всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом.

59) Цивільний позов у кримінальній справ і - вимога потерпілого від злочину (громадянина або юридичної особи) відшкодувати матеріальні збитки, заподіяні злочином, яка розглядається разом з кримінальною справою. Пред'являється до обвинуваченого (підсудного) або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії. Ц. п. може бути пред'явлений у будь-який момент судочинства, але до початку судового слідства. Ц. п. має право пред'явити прокурор, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів і прав громадян. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка проводить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Про притягнення особи як цивільного відповідача також виноситься відповідна постанова або ухвала. За наявності достатніх даних про те, що злочином завдані матеріальні збитки, орган, дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення Ц. п. Особа, яка не подала Ц. п., а також особа, позов якої залишився без розгляду, має право подати його в порядку цивільного судочинства. Ц. п. регулюється КПК (зокрема ст. ст. 28, 29, 122- 126, 247, 328, 329).

60) Цивільний процес - процесуальна діяльність суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів - з розгляду цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості винесеного у справі рішення; органу судового виконання - з примусової реалізації судового рішення; осіб, які беруть участь у справі, - із захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу - із сприяння судові, органові судового виконання і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

61) Цивільні процесуальні штрафи - самостійний галузевий вид відповідальності як захід майнового впливу, встановлений цивільним процесуальним законодавством, який вживається судом до осіб, що не виконали докладених на них конкретних процесуальних обов'язків у складі цивільних процесуальних правовідносин у справі. Штрафи встановлені: за неявку в суд свідка; за неподання на вимогу суду письмових і речових доказів; за порушення заходів щодо забезпечення позову; за неповідомлення суду особами, які беруть участь у справі, про зміну своєї адреси; за порушення порядку в судовому засіданні; за втрату виконавчого листа; за невиконання відповідачем у строк рішення суду, яким він особисто зобов'язаний виконати певні дії (крім передачі майна або сплати грошових сум та ін.). Рішення про накладення штрафу виносить суддя. Оштрафована особа має право просити суд про зняття або зменшення розміру штрафу. Рішення судді про відмову може бути оскаржене.

62) Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушен ня - передбачена цивільним законодавством відповідальність у формі компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Шкода компенсується в натурі або стягненням відповідних сум за заподіяні збитки. Компенсація шкоди в натурі полягає у відновленні порушеного стану навколишнього природного середовища тим, хто заподіяв шкоду.

II. Документи

1) Автобіогра́фія (грец. αὐτός — сам, грец. βίος — життя, грец. γράφω — пишу) — літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Все це можна означити терміном «автобіографізм», тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника.

2) Резюмé (фр. résumé), CV (лат. curriculum vitæ вимовляють курíкулюм вíте, що перекладається як «життєвий шлях») — це вид документа, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

Основна вимога до такого документа — вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.Найчастіше використовується під час прийому на роботу. Мета резюме — зацікавити роботодавця своєю кандидатурою. Подається він із супровідним листом, де висловлюється бажання отримати те чи інше місце та пояснюється, чому саме ви підходите на цю вакансію.

Реквізити резюме:

· Назва документа.

· Прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме.

· Контакти.

· Мета складання резюме.

· Досвід роботи.

· Освіта.

· Знання мов.

· Дата, підпис.

3) Заява -документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів. Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті.

Заяви бувають:

1. зовнішні:

ü особисті, у яких обов'язково зазначається повна домашня адреса чи дані документа (паспорта, військового білета, посвідчення та ін.). Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім загальноприйнятих);

ü службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса установи, підприємства з усіма належними реквізитами.

2. внутрішні, де не є обов'язковими викладені вище вимоги.

Реквізити: У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

1. адресат(назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява);

Праворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява).

2. адресант(назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

3. назва виду документа;

Нижче реквізиту адресат посередині рядка слово "Заява" пишеться з великої літери й крапка не ставиться.

4. текст; З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обгрунтуванням.

5. підстава (додаток): перелік документів доданих до заяви на підтвердження її правомірності. Цей реквізит застосовується у написанні складної заяви.

Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч - підпис особи, яка писала заяву.

6. дата;

7. підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

4) Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня). Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.

3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.

4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст.

6. Дата укладання характеристики.

7. Підпис керівника установи (другим може бути підпис керівника структурного підрозділу, інших посадових осіб).

8. Печатка установи.

5) Трудова́ кни́жка — основний документ, що підтверджує трудову діяльність громадян і служить для встановлення загального стажу, безперервного стажу, а також спеціального стажу.

Зберігається трудова книжка у відділі кадрів фірми, підприємства, установи, де її власник працює, і повертається йому у зв'язку зі звільненням, виходом на пенсію. Працівник має право взяти трудову книжку з відділу кадрів на деякий час за заявою. Якщо власник втрачає її, то дублікат видається за останнім місцем роботи на основі особової справи працівника.

6) Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо.

Орієнтовно змістово-структурна модель анотації виглядає так:

1. відомості про автора, упорядника

2. про текст, що містить видання

3. характеристика змісту твору

4. про науково-довідковий апарат

5. про оформлення, ілюстрації тощо

6. про читацьку адресу

7. цільове призначення видання

Максимальний обсяг анотації — 600 символів. Мова анотації: мова книги та 2 іноземні мови. Реквізити анотації: автор, паспортні дані книги, текст, вказівки щодо категорії читачів.

7) Рецензія (нім. rezension, лат. Recensio, англ. Review — огляд, оцінка) — аналіз, розбір, деяка оцінка публікації, твору або продукту, жанр газетно-журнальної публіцистики та літературної критики. Рецензія може відноситися до матеріальних речей (прилади, аксесуари, побутова техніка), комп'ютерних технологій, художньої літератури, музики, фільмів, комп'ютерних ігор. Рецензувати можуть також поточні події, громадські заяви і події. На додаток до критичного твердження, автор рецензії може виставити предмету рецензування певну оцінку для визначення відносної цінності рецензованого предмета.

Структура рецензії:

Ø тема або найменування рецензованої роботи;

Ø її автор;

Ø актуальність і правильність обраної теми;

Ø вдалість огляду літератури;

Ø використання системи доказів;

Ø повнота розкриття проблеми;

Ø результати аналізу економічної доцільності, якщо необхідні;

Ø наявність чітких висновків;

Ø використання наукового апарату;

Ø якість оформлення роботи;

Ø недоліки, що є в роботі;

Ø висновок про можливість допуску роботи до захисту (або надання іншого права).

8) Відгук — це висновки уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту.

1. Реквізити відгуку такі:

2. Назва документа

3. Заголовок, що містить:

• назву роботи;

• прізвище, ім'я та по батькові її автора;

• рік написання;

• кількість сторінок

4. Текст, що містить:

• вступ;

• стислий виклад змісту роботи;

• критичні зауваження;

• висновок з пропозиціями.

5. Підпис, що завіряється печаткою.

6. Дата.

9) Довідка — документ, який містить опис та підтвердження юридичних та біографічних фактів і подій, пов'язаних з діяльністю окремих осіб, обставини про діяльність установ, організацій.

Довідки діляться на дві групи:

v особисті — підтверджують біографічні чи юридичні факти конкретної особи;

v службові — містять інформацію про факти й події службового характеру.

Довідки також можуть бути:

· зовнішніми — укладаються для подання в інші установи; підписуються, крім укладача, також керівником установи, засвідчуються печаткою;

· внутрішніми — укладаються для подання керівництву установи або на розгляд колегіальних органів; підписуються лише виконавцем і не засвідчуються печаткою.

10) Доповідна записка - це документ, адресований керівникові структурного підрозділу, установи, вищої організації, у якому викладається інформація про факти, події, ситуацію, що склалася, виконану роботу тощо, а також наводяться свої висновки й пропозиції. Укладається з власної ініціативи або ж за вказівкою керівника.

Доповідна записка складається з таких реквізитів:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі зліва).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта

11) Пояснювальна записка — це документ, в якому:

- особа викладає причини якихось подій, фактів, допущених нею порушень (укладається з власної ініціативи або ж на вимогу керівника структурного підрозділу чи установи);

- міститься додаток чи доповнення до основного документа, в якому пояснюється зміст окремих його положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо).

Пояснювальні записки можуть бути службовими (відтворюються, як правило, на бланках) й особистими ( відтворюються на аркушах паперу за підписом автора).

12) Оголошення - це короткі текстові повідомлення, котрі містять різну за призначенням інформацію. Переважно оголошення містять інформацію приватного рекламного характеру. Це пропозиція певних товарів чи послуг приватними особами, або малими приватними підприємствами. Такі оголошення є комерційного призначення і тому це є одним з видів дешевої реклами, дуже широко використовуються в мережі інтернет на віртуальних дошках безкоштовних оголошень, а також в друкованих виданнях. Також оголошення бувають не комерційні (лише інформаційного характеру). Метою таких оголошень є повідомлення про якусь подію, що може бути важливою для певної частини соціуму.

Будь-яке оголошення складається з короткого повідомлення (пропозиція, інша інформація), та контактної інформації, в залежності від типу оголошення.

13) Протокол — це один з найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому

фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відбиваються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення. Вони оформляються на підставі записів і стенограм, зроблених у ході засідань.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени президії.

Протокол має такі реквізити:

1. Назву виду документа, яку пишуть посередині рядка;

2. Порядковий номер протоколу;

3. Назва зборів, конференції, засідання, наради із зазначенням їх характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена нарада);

4. Назва установи, підприємства чи організації, де відбулися збори, конференція;

5. Дата проведення зборів, засідання, наради, яку пишуть нижче від назви організації з лівого боку. У цьому ж рядку з правого боку пишуть місце проведення (назву міста);

6. Кількісний склад учасників, який пишуть з нового рядка. У разі великої кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а в протоколі зазначають лише загальну кількість. Якщо кількість учасників сягає 10 —12 осіб, то вказують усіх присутніх;

7. Посади, прізвища, ініціали керівників зборів, конференції, наради (голови, секретаря, членів президії);

8. Порядок денний, тобто питання, що їх розглядають на зборах, нараді або конференції. Питання у порядку денному формулюють у називному відмінку;

9. Текст;

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок;

11. Підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови й секретаря).

14) Витяг з протоколу – це частина протоколу, оформлена належним чином на загальному, спеціальному або чистому аркуші паперу.

Реквізити:

– назва виду документа (ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ),

– дата (переноситься з оригіналу протоколу),

– місце складання чи видання (з оригіналу),

– заголовок до тексту (з оригіналу),

– текст (із вступної частини беруть пункти «Голова», «Секретар», «Присутні,» потрібний номер питання порядку денного, з основної – цитують пункти, що стосуються потрібного питання порядку денного,

– підпис (переноситься реквізит з оригіналу, але голова і секретар не підписуються),

– позначка про завірення копії (оформляється без слова «копія» у правому верхньому кутку аркуша).

15) Лист службовий або офіційний — це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.Офіційні листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

Реквізити:

1. Державний герб (для державних підприємств). Має бути розташований посередині бланка або ліворуч над серединою рядка з назвою організації;

2. Логотип або емблема організації, установи чи підприємства. Відтворюється поряд із назвою організації;

3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку або посередині;

4. Код організації, установи чи підприємства;

5. код документа за ОКУД (якщо є);

6. найменування організації

7. поштова та телеграфна адреса; 8. номер телефону; 9. номер факсу, телетайпа;

8. номер рахунку в банку; Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил.

9. дата; Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесно-цифровим способом. Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва.

10. індекс документа;

11. посилання на індекс та дату вхідного документа;

12. адресат;

16) Те́за (грец. θέσις) — Положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести.Положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимось.

Тези — коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо.

17) Звіт — письмове повідомлення про виконання певної роботи.

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері. Види звітів: наукові звіти, анотовані звіти, рекомендаційні звіти, річні звіти, аудиторські звіти, робочі звіти, звіти про поїздки, звіти про розслідування, бюджетні звіти, поліцейські звіти, демографічні звіти, кредитні звіти, оціночні звіти, перевірочні звіти, військові звіти тощо

Реквізити:

1) Штамп установи.

2) Назва виду документа.

3) Заголовок (вказуються установа, напрям діяльності, звітний період).

4) Текст, який має такі частини:

- вступ (вказуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період);

- основна частина (опис та аналіз виконаної роботи);

- висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).

5) Підпис керівника установи або особи відповідальної за складання звіту.

6) Дата складання.

7) Печатка.

Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок.

У звітах, які не виходять за межі структурного підрозділу, печатка, штамп установи не ставляться.

18) Акт – це документ правової чинності, в якому констатуються або підтверджуються факти, події, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів, вчинками посадових осіб.

Акти поділяються на законодавчі й адміністративні. Законодавчі акти містять рішення щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів. Адміністративні акти складаються тимчасовими або постійно діючими комісіями, окремими посадовими особами (ревізорами, інспекторами) в присутності свідків або без них за результатами ревізій, при прийманні-здаванні справ чи товарно-грошових цінностей, проведенні випробувань нової техніки, нещасних випадках, інвентаризації, зміні керівництва тощо.

19) Доручення — письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті та офіційні.