ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЗАРАТУСТРИ

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Юридичний факультет

Кафедра філософії і політології

Комплексне Практичне Індивідуальне Завдання

Анотація

Фрідріх НІЦШЕ

«ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА»

Виконала:

Студентка групи СР - 12

Ратушова Христина

Перевірила:

Кандидат філософських наук, доцент

Гнасевич Н.В.

Тернопіль-2012

ЗМІСТ

Часть первая

Предисловие Заратустры 11

Речи Заратустры 25

О трех превращениях 25

О кафедрах добродетели 28

О грезящих об ином мире З1

О презирающих тело 34

О радостях и страстях 36

О бледном преступнике 38

О чтении и письме 41

О дереве на горе 43

О проповедниках смерти 45

О войне и воинах 48

О новом кумире 50

О базарных мухах 53

О целомудрии 56

О друге 58

О тысяче и одной цели 6о

О любви к ближнему 63

О пути созидающего 65

О старых и молодых бабенках 68

Об укусе змеи 71

О ребенке и браке 73

О свободной смерти 75

О дарящей добродетели 80

Часть вторая

Ребенок с зеркалом 85

На блаженных островах 88

О сострадательных 91

О священниках 94

О добродетельных 97

Об отребье юо

О тарантулах 103

О прославленных мудрецах 107

Ночная песнь 110

Танцевальная песнь 112

Надгробная песнь 115

О самопреодолении 118

О возвышенных 122

О стране образованности 125

О непорочном познании 128

Об ученых 131

О поэтах 133

О великих событиях 136

Прорицатель 140

Об избавлении 144

О человеческой мудрости 149

Самый тихий час 152

Часть третья

Странник 157

О видении и загадке 160

О блаженстве против воли 165

Перед восходом солнца 168

Об умаляющей добродетели 172

На Масличной горе 178

О прохождении мимо 180

Об отступниках 184

Возвращение 188

О трояком зле 192

О духе тяжести 197

О старых и новых скрижалях 201

Выздоравливающий 220

О великом томлении 226

Другая танцевальная песнь 229

Семь печатей (Или: песнь о Да и Аминь) 233

Часть четвертая

Жертва медовая 239

Крик о помощи 243

Беседа с королями 247

Пиявка 251

Чародей 254

В отставке 2б0

Самый безобразный человек 265

Добровольный нищий 270

Тень 274

В полдень 278

Приветствие 281

Вечерняя трапеза 286

О высшем человеке 288

Песнь уныния 298

О науке 303

Среди дочерей пустыни 306

Пробуждение 312

Праздник осла 316

Песнь скитальца в ночи 320

Знамение 328

Частина перша

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЗАРАТУСТРИ

1. Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм, і самотністю своєю, і десять років це його не гнітило.

2. Заратустра зійшов самотою з гір, і ніхто не трапивсь йому назустріч. Та коли він вступив у ліси, перед ним постав несподівано старець, що покинув свою святу оселю, шукаючи в лісі коріння.

3. Коли Заратустра прийшов до сусіднього міста, що лежало під лісом, то побачив на базарі багато людей — їм обіцяли показати канатохідця. Заклинаю вас, брати мої, лишайтеся вірні землі і не вірте тим, хто каже вам про надземні надії! То отруйники — свідомі вони того чи ні. Вони зневажають життя, ті вмирущі й самі отруєні, від котрих стомилася земля. Тож хай вони згинуть! Дивіться, я розказую вам про надлюдину: вона і є це море, і в ньому може втонути ваша велика зневага.

4. Дивився Заратустра на людей і дивувавсь. А тоді так він сказав: Велич людини в тому, що вона — міст, а не мета, і любити в людині можна лиш те, що вона — перехід і загибель. Я люблю тих, котрі не вміють жити інакше, аніж приречені на загибель,— бо вони ступають по линві

5. І так сказав Заратустра людям: — Настає той час, коли людина поставить собі за мету саму себе.

6. І тоді сталось таке, що всі уста заніміли й усі погляди застигли. Бо тим часом канатоходець узявся до своєї справи — вийшов із дверцят і рушив по линві. Саме коли канатоходець здолав половину шляху, дверцята відчинилися вдруге, з них вискочив строкато, як блазень, одягнений парубійко і швидко почав наздоганяти першого.

7. А Заратустра все ще сидів на землі біля мертвого, заглиблений у роздуми,— так забув він про час. Я хочу навчати людей сенсу їхнього буття. А він, сенс,— це надлюдина — блискавка з темної хмари, якою є людина.

8. Сказавши так до серця свого, Заратустра завдав собі на спину трупа й вирушив у дорогу. Та не пройшов він і сотні кроків, як до нього хтось підкрався й зашепотів йому на вухо. О, та це ж не хто інший, як блазень із вежі! — О Заратустро,— сказав він,— йди з цього міста геть. Тоді поклав він покійника в дупло у себе над головою — щоб до нього не дістались вовки, а сам ліг під деревом на мох. І одразу ж заснув, зморений тілом, але незворушний душею.

9. — Світло зійшло на мене — мені потрібні супутники. Не мертві супутники й трупи, яких мусиш носити повсюди з собою, а живі. Так, мені потрібні живі супутники, що підуть за мною своєю охотою — підуть туди, куди я схочу.

10. І диво! В повітрі широкими колами кружляв орел, а з ним — змія, але не як здобич, а як подруга, бо обкрутилася кільцями навкруг його шиї.

— Ці двоє — мої! — сказав Заратустра і зрадів усім серцем. Серед людей на мене чикала ще більша небезпека, аніж серед звірів; небезпечними шляхами іде Заратустра. Нехай же ведуть мене звірі мої!

Поиск по сайту: