Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади

Держава у звязку з виконанням своїх функцій має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм.

У структурі державної влади виділяються:

1. представницькі органи (парламенти);
2. виконавчі органи (кабінет міністрів);
3. судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю.

Президент - це глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади, він є главою держави, а також відіграє важливу роль у функціонуванні всіх гілок влади через наявність спеціальних поноважень.

Основні положення теорії розподілу влади:

1. законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією;
2. всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою;
3. жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;
4. судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

Парламентаризм є однією з найбільш розповсюджених форм правління державою. Парламент походить від французького слова parlament, раrler, що означає говорити і від англійського - parliament, що означає представницький, що обирається, законодавчий орган.

Ще в XIII ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва, а реальне значення парламент набуває тільки в XVII - XVIII стст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою.

Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв'язки і відносини з виконавчою і судовою владою.

В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад.

Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою).

Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійна система, то і парламент багатопартійні (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.).

Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.

В діяльності парламенту виділяються три основні функції:

• законодавча творчість
• контроль над фінансами держави
• контроль над урядом.

Парламент як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості.

Президенство виникло у середині XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введено посаду президента - глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обгрунтуванню і ефективності президентського правління.

Президент:

1. це глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади;
2. виступає символом єдності певної державної цілісності;
3. повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політичних сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної культури народу, встановлених конституційних норм;
4. компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій;
5. президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.

Конкретна форма президентства, що містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою існує в кожній країні, де є президентське правління. Президентська влада будь-якої країни спирається на власну конституційну базу і специфічну право-регулятивну і політичну діяльність.

Президентська влада поділяється на ряд форм.

1. Форма президентства, що визначається безпосереднім обранням президента таємними загальними виборами. Тут реалізується принцип волевиявлення народу, внаслідок чого забезпечується достатньо високий рівень демократизму, тому що обрання президента залежить від максимально можливого прямого волевиявлення людей. Існує у Франції, Болівії, Філіппінах, Панамі, Австрії, Ірландії, Польщі, Болгарії, в Україні, Російській Федерації, Казахстані.
2. Форма президентського правління, що передбачає обрання президента в декілька етапів. На початковому етапі шляхом загальних виборів обираються вибірники (електори), а після цього висловлюється компетентна думка вибірників про кандидата в президенти. Така форма президентства дещо ускладнює процедуру обрання самого президента, але охороняє президентство від випадкового емоційного вибору. Існує в США, Аргентині, Фінляндії.
3. Форма президентського правління, що передбачає обрання президента шляхом опосередкованих виборів. В одних випадках вибори президента відбуваються з участю парламенту, як в Швейцарії, Туреччині та ряді незалежних держав Співдружності. Відбором колегії вибірників з членів парламенту і представників органів територіального самоврядування здійснюється опосередковане обрання президента в Італії. Федеральний парламент і представники земельних урядів обирають президента в Федеративній Республіці Німеччини.

Президент кожної країни володіє певним обсягом компетенцій і повноважень, здійснює управлінську діяльність, виконує специфічні функції тощо. Виділяють форми сильної президентської влади (США та інші країни), помірної й слабкої президентської влади. Серед форм помірної президентської влади і система президентства України.

Для форми помірної президентської влади, що встановилася в Україні, характерно: президент є глава держави, головнокомандуючий збройних сил, представляє країну в міжнародних відносинах, проводить через парламент призначення глави уряду, призначає міністрів тощо. Однак президенту потрібно враховувати певну незалежність і автономію регіональних виконавчих влад, що можуть самостійно вирішувати багато питань і проблем господарської та соціальної діяльності. Система президентства в Україні введена на початку 90-х років. 1 грудня 1991 р. відбулися перші всезагальні вибори Президента України.

Основи суспільного і державного ладу, систему державних органів, порядок їх утворення і діяльності, права і обов'язки громадян визначає Конституція.

Суть конституції в тому, щоб основний закони держави взагалі і закони, що стосуються виборчого права і представницьких установ, їх компетенції тощо, відображали співвідношення політичних сил в суспільстві.

Конституції складаються з двох найважливіших частин. В першій визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права особи, затверджується правова рівність всіх громадян і заборона дискримінації. Друга частина містить характеристику держави (республіка, монархія, федерація та ін.), статус різноманітних гілок влади, правила взаємовідносин парламенту президента, уряду, суду, а також структуру і порядок функціонування органів управління.

Конституції мають давню історію: ще в кінці XVIII ст. в США приймається Білль про права, тоді ж у Франції проголошується "Декларація прав людини і громадянина" і конституція, хоча ряд правових документів, що фактично мають характер конституційних актів, з'явився ще раніше - в 1215, 1628, 1679 і в 1689 роках у Великобританії.

У Франції вже приймалось 16 конституцій, а в США і тепер діє їх перша конституція в яку внесено всього лише 26 поправок. Конституційна новизна виявилася тут не стільки в прийнятих поправках, скільки в зміні тлумачення ряду статей Основного Закону Верховним федеральним судом Америки, що наділений правом прийняття остаточних рішень інтерпретації, тобто тлумаченні змісту закону.

Поиск по сайту: