Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем

Особливостями античної філософії є:

1) існувала у Греції та Римі з VII ст. до н.е.- по II ст. н.е.;

2) у своєму розвитку антична філософія пройшла 4 етапи:

а) досократівський період (VII-V ст.). Представники: Піфагор, Гемокріт та ін.;

б) класичний період (V-IV ст.). Представники: Сократ, Платон, Аристотель;

в) елліністичний період (323 - 23 р. до н.е.). Представники: Епікур і ін.;

г) римський період (23 р. до н.е. - II ст. н.е.). Представники: Сенека й ін.

Виникненню античної філософії сприяла низка таких обста­вин:

1) філософія за­родилася за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин і встановлення демократичного ладу, який дав індивідові можливості для його зростання і самоствердження;

2) античне міфологічне мислення розвивалося в основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в передісторичну епоху досягло досить високого рівня раціо­налізації і замирення, які передують появі філософської ра­ціональності;

3) антична філософія формувалася в обстановці плід­них ділових і світоглядних контактів греків з країнами Старо­давнього Сходу, які значно розширили їхні культурні й пізна­вальні інтереси, спонукавши тим самим до самостійних теоре­тичних пошуків і узагальнень.

Завдяки цим обставинам антич­ній філософії вдається більш рішуче, ніж східній, позбавитися релігійно-міфологічного минулого, енергійніше самовизначитися в ролі нетрадиційної форми суспільної свідомості, виявити «ту непрагматичну любов до істини і знання, яка найвищою мірою була притаманна грекам і яку вони виразили своїм власним словом - філософія».

Грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою на­самперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цін­ність. Вона починається з постановки питання про першооснову всього сущого («архе»), про ту невидиму і розумовоосяжну єдність світу, яка прихована за чуттєво сприйнятою різноманіт­ністю явищ. Уже у найдавніший період свого становлення в ній намітилися протилежні підходи щодо вирішення цього питання, а разом з тим і розкол на конфронтуючі тенденції.

Необхідно зазначити, що первісний матеріалізм греків мав ряд недоліків, які істотно обмежували його світоглядні можливості, а саме:

1) найдавніші стихійні матеріалісти ще не перейшли від образу до поняття і тому сутність речей ото­тожнювали з явищем, загальне - з одиничним, субстан­цію - з її конкретним речовинним вираженням;

2) їхня увага була поглинута здебільшого плинністю, уні­версальною рухливістю процесів, які відбуваються в природі, внаслідок чого вони нехтували структурно-стійким планом бут­тя, сталістю, законодоцільністю космосу;

3) головна об­меженість їх полягала в тому, що вони нечітко розрізняли ма­теріальне й ідеальне, дух і природу, фізичне і психічне, часто ототожнювали їх (у дусі первісного анімізму), наділяючи речо­вину, як і світобудову в цілому, життям, душею і свідомістю.

Згідно з Фалесом, наприклад, «все повне богів» і «магніт має душу»; об'єктивна реальність, таким чином, пояснюється за ана­логією до життєдіяльності людини (суб'єкта). Отже, матеріа­лізм іонійських філософів за своєю конкретно-історичною фор­мою гілозоїстичний, в чому головним чином і проявляється його світогляд­на непослідовність.

Можливість ідеалізму була реалізована ще у початковий пе­ріод давньогрецької філософії - у піфагорійській і елеатській школах (виникли в містах Кротон і Елея - західних грецьких колоніях на узбережжі Італії). Подібно до своїх попередників, піфагорійці та елеати шукали першопричинні основи буття, але їхня увага при цьому була сконцентрована не на речовинному субстраті світобудови, а на незмінному конструктивно-розумовому принципі, який надихає все рухливе і мінливе, а саме непідвладне просторово-часовій стихії становлення.

14. Піфагор, Геракліт, Демокрит, мілетська школа.

Мілетська школа - це найдавніша матеріалістична філософська школа у Греції. Представниками мілетської школи були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Їм належать наукові відкриття у сфері математики, географії, астрономії. Єдністю, яка лежить в основі безкінечного різноманіття явищ, вони вважали дещо речовинне, тілесне, особливе - воду, повітря й ін.

Філософи мілетської школи були також стихійними діалектиками.

До пізніших представників мілетської школи належали Гіпон і Діоген (V ст. до н.е.).

За Гераклітом Ефеським (520 - 460 рр. до н. е.), буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної стихії вогню. Разом з тим Геракліт розвіяв наївні діалектичні уявлення своїх попередників, за­початкувавши усвідомлення діалектики як філософського мето­ду мислення, він вказав на універсальне джерело руху і зміну речей: це джерело - протиріччя як єдність («гармонія») і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо.

Виходячи насамперед з регулярності і повторюваності аст­рономічних явищ, Піфагор (VI ст. до н. е.) і його послідовники дійшли висновку, що цей принцип, згідно з яким створюється й упорядковується космос, є числа і числові відношення із цент­ром, що об'єднує їх,- одиницею (монадою). Звідси основопо­ложна теоретична впевненість піфагорійців, що числа є сутності й структурні постійні речей. Це переконання не позбавлене ра­ціонального сенсу:

по-перше, при цьому по-своєму долається наївна «фізика» іонійських натурфілософів і за багато століть передбачається ідея математичного природознавства;

по-друге, філософське міркування досягає рівня абстракції, при якому вперше висловлюється думка про закономірності Всесвіту. Од­нак числова філософія піфагорійців опинилася не на висоті ви­сунутої ними програми і переродилася у так званий нумерологічний містицизм, який разом із їх­ньою теорією безсмертя і переселення душ започаткував антич­ний ідеалізм.

Найбільш закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді Демокріта (460 - 370 рр. до н. е.).

Демокріт пов'язав увесь накопичений на той час досвід науки і практики з послідовною матеріалістичною теорією бут­тя і пізнання.

У своєму вченні про буття Демокріт головне завдання вба­чав у поясненні феномена руху. У пошуках причин його він висуває гіпотезу щодо найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки прита­манній їм силі ваги. Отже, всі процеси в природі є продуктом протиріччя між атомами і пустотою як умовою можливості руху їх. Послідовно проводячи цей детерміністичний прин­цип, Демокріт дає матеріалістичне пояснення походженню Кос­мосу із спонтанного вихрового руху атомів. З позицій атомістики Демокріт тлумачить сутність і функції психічних явищ, зводячи душу й усі розумові процеси до руху й асоціацій особ­ливих вогнеподібних атомів, що відзначаються тонкістю, лег­кістю та інтенсивною здатністю проникати будь-куди. У теорії пізнання філософ, вірний висхідній атомістичній передумові, до­ходить до припущення подвійного роду якостей об'єктів, що пізнаються: якостей справжніх, притаманних самим об'єктам, і якостей уявних, залеж­них від нашої здібності чуттєвого сприйняття (колір, смак, за­пах та ін.).

У політиці Демокріт був прихильником демократії; у філософії історії заперечував доктрину «золотого віку», згід­но з якою людське суспільство поступово деградує щодо ідеаль­ного первісного стану.

Отже, він одним із перших в античні ча­си виступив з ідеєю суспільного прогресу.

Першооснову речей вони вбачали в образі певного тілесного елемента, або матеріальної стихії («стойхейон»). Для Фалеса (625 -547 рр. до н. е.) -це вода, для Анаксимена (VI ст. до н. е.) - повітря, для Анаксимандра (VI ст. до н. е.) - «апейрон», середнє між ними, а тому невизначений стан речовини. Вже тут, на перших кроках філософської думки, повністю окрес­лився початковий стихійний натуралізм, головним достоїнством якого було те, що він невіддільний від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні і розвитку.

Висловлювання Анаксимандра:

- Якщо людина заподіяла тобі невелику шкоду, не плати йому більшим злом.

- Немає нічого приємнішого, ніж здійснювати добрі справи.

- Турбуватися про досконалість своїх духовних переваг важливіше, ніж думати про красу своєї зовнішності.

Висловлювання Піфагора:

- Веди життя розмірене і тверезе, якщо бажаєш бути незалежним.

- Бережіть сльози ваших дітей, щоб вони могли проливати їх на вашій могилі.

- Поле своє обробляй власними своїми руками: не залишай його обробляти твоїм невільникам: землеробство необхідно потребує рук вільної людини.

- Нічому не дивуйся: здивування породило богів.

- Бесіду слід вести так, щоб співбесідників з ворогів зробити друзями, а не друзів - ворогами.

- Навчіться пізнавати людей: пізнання людей зручніше і потрібніше, ніж пізнання богів.

- Насамперед не втрачай самоповаги!

- Не підіймайте пил на життєвому шляху.

- Із двох людей однакової сили сильніше той, хто правий.

- Однаково небезпечно і божевільному вручати меч і безчесному - владу.

Висловлювання Геракліта:

- Якщо б у сліпого запитали, що таке зір, то він би відповів, що це сліпота.

- Очі - свідки більш точні, ніж вуха.

- Душа сплячого подібна павуку посеред павутини, вона тоді ж прагне в заторкнуту частину тіла, і людина прокидається.

- З гнівом боротися важко: за все, що він хоче, життям платиш.

- Не робіть поспішних висновків у важливих справах.

- Війна - батько всіх речей, батько всього.

- Мудрість полягає в одному: пізнавати думку, як те, що править всім у всьому.

- Необхідно, щоб люди, які займаються філософією, про все були добре інформовані.

- Коли ми живемо, душі наші - мертві, коли ми помираємо, вони оживають.

- Мудрість полягає у тому, щоб говорити істину і прислуховуватися до голосу природи, поводитися згідно з нею.

Висловлювання Демокрита:

- Із неіснуючого не може бути виникнення, а із існуючого не може виникнути нічого нового, отже, виникнення чуттєвих речей здійснюється шляхом виділення з того, що існувало раніше.

- Душа і розум - одне і теж.

- Дійсність полягає в явищах.

- Відверта мова - властивість вільного духу, проте небезпечно вибрати для неї непідходящий момент.

- Прекрасне пізнається шляхом вивчення і ціною великих зусиль, нерозумне засвоюється само собою, без праці.

- Той, хто бажає бути у доброму настрої не повинен братися за багато справ ні у своєму приватному житті, ні в суспільному, і, щоб він не робив, він не повинен прагнути отримати зверху свої сили і свою природу.

- Якщо навіть ти наодинці з собою, не говори і не роби нічого дурного. Вчися більше соромитися самого себе, ніж інших.

- Не тілесні сили і гроші роблять людей щасливим, але правота і багатостороння мудрість.

- Добро не в тому, щоб не робити несправедливості, а в тому, щоб навіть не бажати цього.

- Розуму вчить не час, а належне виховання і природа.

- Чесна і безчесна людина пізнаються не лише з того, що вони роблять, але і з того, що вони бажають.

- Закони - дурна вигадка. Закони створюються людьми, а від природи - атоми і пустота.

Поиск по сайту: