АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Людська діяльність, як особливий спосіб саморуху об’єктивної і суб’єктивної реальності

Читайте также:
  1. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  2. VII. Система підготовки кадрів до здійснення процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя
  3. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  4. В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
  5. Геометричний спосіб обчислення інтеграла Максвела-Мора. Спосіб перемножування епюр.
  6. Головне - допомогти дитині усвідомити спосіб мовленнєвої дії, тобто привчити дітей виражати словами свої дії, дати зразок виконання.
  7. Єдиний спосіб залишитися людиною в цьому нелюдяному світі полягає в мужності обирати свободу.
  8. Людська діяльність
  9. Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності.
  10. Особливості об’єктивної симптоматики хворих на туберкульоз
  11. Поняття об’єктивної сторони складу злочину.

Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, специфіч­ний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виявляється, насамперед, у тому, що вона переводить виміри, па­раметри, якості природно-космічних процесів у складники люд­ської життєдіяльності і навпаки — людські потреби, наміри та виміри — у реальні, фізичні речі та процеси. Діяльність постає як універсальне середовище, що поєднує людину зі світом, у тому числі - із її особливим духовним універсумом. У наслідок того, що сама людська діяльність постає як своєрідно перетворений, трансфор­мований космічний процес, а природні процеси вперше набувають свого яскравого виявлення лише в межах людської діяльності. Так, наприклад, велику різноманітність хімічних елементів і сполук людина змогла виявити не через просте спостереження природи, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності.

Доти, доки людина діє у відповідь на дію зовнішніх чинників, діяльність залишається значною мірою випадковою, несистематичною і тому - не власне людською. Лише тоді, коли людина усвідомлює свою специфічну діяльність як свою силу, перевагу, як основу змістової повноти свого життя і починає спе­ціально її розвивати та вдосконалювати, діяльність стає власне людською. Тому, коли дехто, намагаючись максимально зблизити людей та тварин, стверджує, що тварини також можуть робити дещо штучне, наприклад, будувати гнізда, греблі та ін., то забувається одне, принципово важливе: тварини роблять це одноманітно, із віку у вік, із покоління в покоління, і тому в них немає історії, а людина здатна саму діяльність зробити спеціальним предметом самої ж діяль­ності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати. Це і є діяльність як само­діяльність, тобто спрямована на свій розвиток та вдосконалення. У цьому сенсі метою людини може бути вдосконалення у певних видах діяльності заради них самих, а не задля якогось прагматичного результату. Звідси випливає людська потреба в самовираженні через певні види діяльності.

Розуміння діяльності як основи власне людського способу бут­тя дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін "екзистенціал" походить від слова "екзистенція", що його у філо­софії XX ст. вживають для позначення специфіки людського існу­вання. З цього огляду термін "екзистенціал" означає:

- те, поза чим немає людини як людини;

- те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.

 

В цілому становище людини у світі можна передати умовно як перебування на перехресті двох нескінченностей: з одного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а, з іншого, - нескінчен­ність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де при­ховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Фактично це значить, що людина вод­ночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світо­вих або буттєвих альтернатив: • духу і тіла, • неба і землі, • одиничності та всезагальності, • ницості та величі, • свободи та необхідності.

Вказані альтернативи утворюють своєрідне "силове поле" люд­ського буття, надаючи йому внутрішньої напруженості. Але вод­ночас вони вводять людину у стан внутрішньої суперечливості, одвічного сперечання із самою собою: людині хотілося би пере­бувати у повноті та цілісності, тобто мати водночас і земне, і не­бесне, і скороминуще і вічне, але це неможливо - неможливо у якийсь простий спосіб це поєднати. І все ж кожне людське життя фактично подає нам варіант вирішення даних суперечливостей та певне поєднання названих альтернатив. Точніше - може дати, якщо ми це життя зрозуміємо, адже воно може постати досить невираз­ним і свідомо побудованим навіть без їх врахування. Проте, коли людина будує своє життя осмислено, вона не може їх обминути; вона намагається зробити реальні та рішучі кроки для їх певного поєднання.

Такі дії людини, які постають спрямованими саме на поєднання найперших альтернатив людського життя, як правило називають жит­тєвими вчинками. Тому вчинки - це не які завгодно дії, а лише ті, які вводять людину у саме осереддя людського життя, постаючи його своє­рідними "вузловими пунктами".

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

а) операції, спрямовані на вирішення певних завдань;

б) дії, спрямовані до конкретної мети;

в) власне діяльність, що пов'язана із мотивами або сенсами. Вчинки людини постають своєрідними "атомами" людської

діяльності, оскільки "замикають" її дії на найперші життєві сенси. Життєвим завданням людини постає її >самотворення, самоздійснення, •=> самовираження через розвиток форм діяльності, культури, соціальних відносин та ін. При тому, звичайно, людина використовує свої якості, здібності, задатки.

Л.Фейєрбах, представник німецької класичної філософії, напо­лягаючи на тому, що людину слід розглядати всебічно, виділив такі її так звані "сутнісні сили": "Якими постають відмінні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля та серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття".

Під сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сили та здібності, спираючись на які людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному окресленні сутнісні сили людини виглядають дещо ширше, оскільки до названих Л.Фейєрбахом додають ще й людську тілесність.

Людська тілесність постає до­сить унікальною, надзвичайно склад­ною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам природно-кос­мічні якості: саме через людську тіле­сність якості, властивості речовини постають у своїх яскравих проявах, так що ми маємо підстави стверджувати, що тільки в людському сприйнятті кольори починають набувати повноти спектральних проявів, запахи - належ­ної оцінки, смаки - реакцій та ін. Людська тілесність має надзвичайну плас­тичність, вищий ступінь саморегуляції та ін.

Людські почуття, як про це свідчать сьогодні спеціальні дослідження, зав­жди предметне навантажені та до певної міри інтелектуалізовані. Через це вони, по-перше, осягають найвищих почуттів, таких, як любов, самовідданість, страх, ненависть, надія та ін. Такого роду почуття, по-друге, є здатні бути про­відними чинниками людської поведінки, значно перевершуючими усякі інші, в тому числі - інстинкт самозбереження.

Людське мислення (інколи - розуміння) підносить людину над усім сущим, дозволяючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати, нарешті, на дистанції у відношенні до всякої реальності.

Нарешті, воля (воління), наділяє людину унікальними у світі живого здат-ностями зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосереднього вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходитись на величезній просторовій та часовій відстані від

людини. Існує дещо перебільшений, але і певною мірою виправданий афоризм:

"Не можна, але якщо сильно воліти, то можна".

Всі ці сили ніби виводять людину у перший ряд того всесвітнього процесу, де відбувається саморозкриття та самопродукування світо­вих сил та нових сутностей. Через це сучасне розуміння людини дозво­ляє нам належною мірою оцінити давні філософські твердження про те, що глибини світу розкриваються в людині та через людину. А звідси випливає, що ми не повинні ставитись до людини, як до "біомаси ", що цінність людини не може бути обмежена ні її соціальними функціями, ні, навіть, її думками та ідеалами: це є передній край світового мета­морфозу (процесу зміни та породження нових форм).

Контрольні запитання.

1. Як формуються уявлення про світ?

2. Які теоретичні моделі світу?

3. Що таке онтологія?

4. Які форми має людське буття?

5. Розкрийте філософський зміст понять «матерія», «рух», «простір», «час».

6. Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

7. В чому проявляються особливості людської діяльності?

8. Що означає термін "екзистенціал"?

 

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)