Предмет та об’єкт злочину

Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності (передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном).

Предметом злочину є чуже (тобто, таке, що не перебуває у власності чи законному володінні винного) майно (речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру), наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, предмети домашнього господарства, продуктивна й робоча худоба тощо.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп’ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, у тому числі й продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, що викрадають із сумок, портфелів тощо.

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо. Щорічно збільшується кількість крадіжок вогнепальної зброї та вибухових речовин з військових частин, складів та інших сховищ [9, c. 102].

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення тощо. Так, орієнтування злочинця на місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і відборі коштовностей свідчать про достатню поінформованість (обізнаність) злочинця про місцезнаходження предметів, які його цікавлять. Викрадення автомашин, крадіжки апаратури, електролічильників, телевізійних кабелів, антен вчиняються, як правило, особами, які мають певні професійно-технічні знання і навички.

Навпаки, не є предметом крадіжки та інших злочинів, які передбачають відповідальність за незаконне заволодіння майном:

1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 240, 246, 248 і 249 КК);

2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали (статті 262-267 КК);

3) транспортні засоби (ст. 289 КК);

4) тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);

5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст. 308, 312 КК та ін.);

6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);

7) військове майно (статті 410, 411 КК та ін.);

8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо [2].

Предметом дрібного викрадення є майно – речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру. До фізичних ознак належить те, що ці речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Економічні ознаки таких речей – це те, що вони повинні мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та інші потреби людини; бути відокремленими від природного середовища чи створеними заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка. З огляду на це предметом дрібного викрадення визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали). Не визнаються предметом цього правопорушення так звані легітимаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на отримання майна. Заволодіння такими предметами означає готування до відповідних посягань і повинно кваліфікуватися як стадія вчинення правопорушення. Свого часу Є. В. Додін та В. К. Шкарупа висловили слушну думку з приводу того, що адміністративне законодавство не знає таких стадій розвитку правопорушення, як приготування та замах [6, 30], але стосовно саме дрібного викрадення чужого майна відповідальність за ці дії доцільно було б увести.

Предметом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати не можуть виступати природні багатства в їх природному стані – блага, які хоч і мають об’єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини (ліс на пні, дичина в лісі, риба у природних водоймах).

Юридичними ознаками майна як предмета дрібного викрадення є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб’єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачено розділами Особливої частини КК.

Отже, незаконне заволодіння цими предметами кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК України.

Вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності (крадіжки також) є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна. Останнє розглядається як адміністративне правопорушення (ст. 51 КУпАП), якщо здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (при цьому викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, про що йдеться у ч. 3 ст. 51 КУпАП) [2].

Поиск по сайту: