Загальна характеристика Особливої частини Кримінального права, її значення

КК України (прийнятий 05.04.2001 і набрав чинності з 01.09.2001), складається із двох органічно пов'яза­них між собою частин — Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрано принципові відправні положення: підстава кри­мінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися. Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми КК перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої ча­стини базуються на нормах Загальної. Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідаль­ності та покарання, застосовуються водночас норми обох час­тин. Єдність Загальної та Особливої частин КК за­безпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому підсумку, ефективність їх застосування.

Особлива частина КК — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільна небезпечні діян­ня (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наведено вичерпний перелік зло­чинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою пока­рання. Тобто, тільки діяння, передбачене відповід­ною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочи­ном. Отже принцип «немає злочину без вка­зівки щодо цього в законі» — цілком втілюється в Особливій частині КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини.

Значення Особливої частини полягає насамперед у тому, що вонавстановлює законодавчі межі криміналізації суспільне небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підставидодержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відпові­дальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тоб­то характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефек­тивні можливості для здійснення цілеспрямованої криміналь­ної політики і проведення її в рамках закону.

Норми Особливої частини розташовано в окремих розділах КК за певною системою та у певній послідовності. Ця си­стема має такий вигляд:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки Ук­раїни.

Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недо­торканності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших осо­бистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VI. Злочини проти власності.

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля.

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транс­порту.

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та мораль­ності.

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочи­ни проти здоров'я населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-об­числювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встаїновленого порядку несен­ня військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжна­родного правопорядку.

Ця система побудована головним чином за родовими об'єктами зло­чинів. В окремі розділи Особливої частини КК об'єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Родовий об'єкт — це певна група (комп­лекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю одно­рідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі суспільних відно­син відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебіль­шого прямо вказують на цей об'єкт. Приміром, розділ І — «Зло­чини проти основ національної безпеки України». Отже, родо­вим об'єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі, є ос­нови національної безпеки. Деякі розділи Особливої частини виділено за безпосереднім об'єктом. Зокрема, розділ II об'єднує злочини проти життя і здоров'я особи, тобто безпосередніми об­'єктами цих злочинів є життя та здоров'я особи. На цій самій підставі виділено також розділ III — злочини проти волі, честі та гідності особи — та розділ IV — злочини проти статевої сво­боди та статевої недоторканності особи.

Систематизація всіх злочинів за їх об'єктом має важливе зна­чення. Поділ злочинів за їх об'єктом на розділи має й істотне коди­фікаційне значення. Видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний розділ Кодексу залежно від родового чи безпосереднього об'єкта, на який це діяння посягає.

Розташування у системі Особливої частини норм про відпо­відальність за окремі злочини за їх об'єктом має неабияке значен­ня для правильного застосування закону, тлумачення його дійсно­го змісту, орієнтування у самому КК.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз'яснювальні та заохочу­вальні.

Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особли­вого виду державного примусу — кримінального покарання. Заборонні норми за структурою поділяють на диспозиції та санкції.

Роз'яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК.

У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила зло­чин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуван­ням її посткримінальної поведінки. Це спеціальні норми, які, на відміну від добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної частини КК), звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчи­нила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачено в деяких статтях КК. Заохочувальні норми мають важливе значення для запобі­гання і припинення відповідних злочинів, стимулювання пост­кримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою су­спільної небезпечності.

Поиск по сайту: