Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Призначаючи покарання, суд обов'язково вказує строк, протягом якого засуджений повинен його відбувати. Але покарання, яке має на меті в тому числі і кару, це не самоціль. Воно застосовується для досяг­нення певного позитивного ефекту, а саме для виправлення і, як кон­кретизує ст. 1 КВК України, ресоціалізації засуджених, а також попере­дження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особа­ми. Передбачається, що вказана мета буде досягнута за той строк, який визначив суд у своєму вироку. Однак позитивні зміни в свідомості та особистості засудженого можуть статися раніш, ніж закінчиться строк покарання, і в такому випадку покарання втратить свої соціальне орієнтовані виправні та попереджувальні властивості та перетвориться на суто каральний вплив.

Для уникнення таких ситуацій закон передбачає можливість дост­рокового звільнення від відбування покарання.

Дострокове звільнення від покарання — поняття родове та включає в себе цілий ряд видів такого звільнення. Наприклад, до дострокового звільнення можна віднести звільнення на підставі амністії, помилуван­ня, звільнення за хворобою, умовно-дострокове звільнення тощо.

Розглянемо умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покаран­ня врегульований нормами кількох галузей права, — кримінального права, кримінального процесу та кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови внесення установою (органом) виконання покарання подання до суду про засто­сування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Обов'язковою умовою застосування умовно-дострокового звільнен­ня від відбування покарання є відбуття засудженим певної, встановле­ної законом частини строку покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяж­
кий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за
умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а
також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлен­
ня волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову
вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом
за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначено­
го особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила
умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-достро­кове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої части­ни покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правила­ми про призначення покарання за сукупністю вироків та правилами складання покарань і зарахування строку попереднього ув'язнення.

Щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, то вона може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення, а також після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за зло­
чин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий
злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а та­
кож у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі
за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила
умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за
умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного
особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умис­
ний злочин протягом невідбутої частини покарання.

До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути засто­соване умовно-дострокове звільнення за правилами, які встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого по­карання за правилами, встановленими КК України.

За наявності вказаних підстав орган або установа виконання покарань спільно з спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх забов'язані в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення від відбу­вання покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та надіслати подання до суду.

Подання розглядається суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим. Суд розглядає таке подання в десятиден­ний строк з моменту надходження його до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу (установи) виконання покарання і, як правило, засудженого. При розгляді судом спільного по­дання органу (установи) виконання покарань і служби у справах непо­внолітніх суд повідомляє їх про час і місце розгляду цього подання.

Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або част­ково і від відбування додаткового покарання.

У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбу-вання покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання з цього питання щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня вине­сення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців. Поста­нова суду може бути оскаржена.

Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в по­рядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, пе­редбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-достроко­вого звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ух­вали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

Рішення про внесення подання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким приймається на засіданні комісії. Очолює таку комісію начальник установи (органу) виконання покарань. Засідання комісій проводяться відкрито з метою здійснення виховного впливу на засуджених. На засідання комісії запро­шуються засуджені, питання про можливість подання до умовно-дост­рокового звільнення яких розглядається.

Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, то такий засуджений підлягає звільненню. Пояснюється це тим, що за таких умов застосування пока­рання не досягає мети, яка стоїть перед покаранням та кримінально-ви­конавчим законодавстовом, та не може виконати завдань виправлення та ресоціалізації.

Підставою для порушення питання про можливість звільнення за­судженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба перешкод­жає засудженому відбувати покарання. Мається на увазі, що стан захво­рювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприймати покарання як таке, або фактично втрачає свої антисуспільні риси.

Як видно зі змісту закону, існує два види звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою:

1) звільнення у зв'язку з захворюванням психічною хворобою;

2) звільнення у зв'язку з захворюванням іншою тяжкою хворобою.

Але для установ (органів) виконання покарань визначальною озна­кою є винесення постанови судом про звільнення засудженого від відбу­вання покарання або відмову такого звільнення та застосування, напри­клад, примусових заходів медичного характеру. Тобто з точки зору кри­мінально-виконавчого права ця підстава звільнення лише тоді дійсно стає підставою, коли є відповідна постанова суду.

Для визначення того, чи є хвороба, якою хворіє засуджений, та­кою, що перешкоджає відбуванню покарання, Департамент разом з Міністерством охорони здоров'я України спільним наказом № 3/6 від 18.01.2000 року затвердили перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. Але треба зазначити, що констатування у засу­дженого захворювання, яке включено до вказаного переліку, ще не оз­начає безумовного звільнення такого засудженого від відбування пока­рання. Це питання вирішує суд.

Обстеження хворих засуджених, діагностіка та рекомендації щодо стану здоров'я засудженого і можливості його звільнення від відбуван­ня покарання здійснюють лікарсько-трудові комісії (ЛТК), які утворю­ються при лікарнях для засуджених. ЛТК у своїй діяльності керуються спільним Наказом Департаменту та Міністерства охорони здоров'я № 3/6 від 18.01.2000 року, яким затверджене Положення про лікарсько-трудову комісію. Пункт 2.2. цього наказу безпосередньо покладає на ЛТК функцію виявлення осіб, які за станом здоров'я підлягають звіль­ненню від відбування покарання.

З урахуванням висновків ЛТК начальник установи (органу) вико­нання покарань готує та надсилає до суду подання про звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилаються вис­новок ЛТК й особова справа засудженого. У поданні також вказують­ся дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

Подальший розгляд цього подання здійснює суд. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою суд вра­ховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засу­дженого та інші обставини справи.

Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі, було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа ви­конання покарань вносить подання до суду про його дострокове звіль­нення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штра­фу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

Після винесення судом постанови про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою відповідні документи надсилають­ся до установи (органу) виконання покарань. Адміністрація установи (органу) проводить звільнення засудженого в день надходження доку­ментів або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в наступний за цим день.

Поиск по сайту: