Роль і завдання обліку та аналізу в умовах дефіциту фінансового забезпечення

Облік та аналіз в управлінні установами державного сектору економіки

Тема 1. Роль обліку та аналізу в управлінні установами державного сектору

Склад суб’єктів державного сектору та особливості їх діяльності.

Зміна запитів систем управління до інформаційної бази прийняття рішень: історичний аспект.

Еволюційні чинники та передумови проведення модернізації національної системи обліку в державному секторі.

Роль і завдання обліку та аналізу в умовах дефіциту фінансового забезпечення.

1.

Державний сектор економіки України представлений значною кількістю видів суб'єктів господарювання – від державних підприємств, що перебувають у повному державному володінні, до змішаних акціонерних компаній з різною часткою державної власності. Слід зазначити, що значну частку державного сектора економіки складають бюджетні установи; національні і місцеві державні підприємства, а також державні корпорації. До складу виключно державних підприємств належать казенні підприємства, акціонерні компанії, а також державні холдингові компанії.
Найбільш оптимальне визначення суб'єктів державного сектору економіки представлено Господарським кодексом України.

Згідно Господарського кодексу України, суб'єктами управління об'єктами державної власності є:

Кабiнет Miністрів Украiни;

Фонд державного майна України;

мiнiстерства та iншi органи виконавчої влади;

органи, якi здiйснюють управлiння державним майном вiдповiдно до повноважень, визначених окремими законами;

державнi господарськi об'єднання, державнi холдинговi компанії, iншi державнi господарськi органiзацiї;

юридичнi та фiзичнi особи, якi виконують функцii з управлiння корпоративними правами держави;

Нацiональна академiя наук України, галyзевi академiї наук.

Суб'єктами господарювання державного сектора економiки є суб'єкти, що дiють на ocнoвi лише державної власностi, а також суб'єкти, державна частка у cтатутному фондi яких перевищує п'ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує державi право вирiшального впливу нa господарську дiяльнiсть цих суб'єктiв.

Стаття 73 Господарського кодексу України дає поняття державного унiтарного пiдприприємства i подiляє їx на два види: державнi комерцiйнi пiдприємства або казеннi пiдприємства.

В Цивільному кодексі України чітко не вписано суб'єкти державного сектора економіки, але у статті 167 визначено правові форми участі держави у цивільних відносинах. У цивільних правовідносинах, окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК).

Отже, немає єдиного нормативного документа, який найбільш повно розкриває поняття суб'єктів державного сектору економіки. При цьому міжнародні стандарти обліку для державного сектору є офіційно прийнятими вимогами до фінансової звітності і розроблені шляхом адаптації міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, але з урахуванням особливостей функціонування державного сектору в Україні.
З усього кола суб'єктів державного сектору зосередимо увагу лише на бюджетних установах. Бюджетна установа також є і суб'єктом досить великого кола фінансових відносин, а саме: 1) як розпорядник бюджетних коштів, учасник бюджетного процесу; 2) спеціальний публічний орган, платник податків тощо; 3) бюджетна установа є публічною організацією із визначеними повноваженнями.

Бюджетні правовідносини бюджетної установи виникають з приводу:

1) підготовки бюджетних запитів, які необхідні для складання видаткової частини проекту відповідного бюджету; 2) встановлення бюджетних асигнувань на базі затвердженого розпису бюджету;

3) затвердження кошторисів бюджетних установ відповідно до бюджетних призначень та затвердженого розпису бюджету;

4) прийняття бюджетних зобов'язань і виконання відповідних платежів;

5) контроль за використанням бюджетних заходів відповідно до їх цільового призначення;

6) застосування бюджетно-правової санкції за порушення бюджетного законодавства тощо.

Відповідно до Концепції, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. N 538-р. "Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі" впроваджено програмно-цільовий метод в бюджетному процесі з метою встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.

2.

Значний вплив на розвиток системи обліку мають управлінські запити, які змінюються залежно від структури та мети управління.

Зародження обліку з теоретичної точки зору вважається першим етапом його розвитку. Характерними його рисами є: потреба у знанні про обсяги об’єктів обліку; можливість збереження інформації; мотивація до здійснення контролю цінностей (для виживання потрібен певний запас продуктів). Наведені характеристики цілком логічно віднести до площини виконання обліком своєї інформаційної функції. Її поява належить до часового проміжку до ІІІ ст. до н.е. Цей етап характеризується наявністю таких аспектів: перша управлінська революція (організаційно-державна), яка стала основою появи обліку общинного майна.

Трансформація управлінських структур, зокрема перехід від індивідуального до суспільного управління вимагав нових підходів до формуванні інформації. Ускладнення структури управління, пов’язане зі значною кількістю суб’єктів в общині, в тому числі керівних, вимагало впорядкування потоків інформації про наявні ресурси. Відповідно до цього необхідно було переорієнтувати й організацію обліку. Проста інформованість про обсяги вже не відповідала потребам управління, виникла об’єктивна необхідність в узгодженні напрямів використання наявних цінностей.

Свідченням актуалізації такої проблеми стало започаткування діяльності управлінців-функціонерів. Таким чином, облік став відгравати роль інформаційного джерела управління общинним майном. Відповідно до цього почала формуватися певна облікова структура, яка окрім інформації про надходження та витрачання з метою контролю, почала слугувати основою планування та прогнозування. Виокремилася управлінська вертикаль руху облікової інформації та почала формуватися зведена інформація.

Друга управлінська революція (релігійно-комерційна) пов’язана з переходом до централізованої структури управління та участю державних структур у комерційних операціях. Це вимагало формування інформації, доступ до якої мали б зовнішні зацікавлені користувачі. Однак оскільки носії облікової інформації, зокрема глиняні таблички, займали значний простір, доступ до такої інформації був обмежений.

Своєрідним виходом зі становища стало виникнення перших письмових бухгалтерських записів на папірусах, які передбачали групування об’єктів обліку. Для періоду характерний демократичний устрій (усі рішення приймалися народними зборами), що вимагало зрозумілих і доступних форм облікової інформації не просто щодо спільної власності, а й її оцінки з комерційної точки зору. Практично всі наявні цінності, окрім землі, могли бути предметом комерції.

З огляду на це значну частину бухгалтерської документації необхідно було оформляти у вигляді договорів. Контроль здійснювався на двох рівнях: з боку посадових осіб (магістратів) і Ради міста. Ці суб’єкти готували необхідну звітну документацію та інформацію для спеціальної комісії, яка розробляла проекти законів або їх доповнень. У цей час вищою посадою з питань фінансів була посада фінансового магістрата, нижчою – скарбник.

Таким чином, ускладнення структури управління за ієрархією общини від низових управлінських функцій, в тому числі щодо укладання комерційних угод, призвів до розвитку обліку, виникнення систематизованих записів і зведення даних. Це давало змогу контролювати стан і обсяги об’єктів і їх груп, а також формувати узагальнені дані. Характерною рисою даного історичного періоду розвитку обліку став перехід від приватного його ведення (у відокремленому натуральному господарстві) до формування виборних колегій та їх посадовців (магістратів), які відали окремими галузями, в тому числі фінансами, військовою справою, судами, податками тощо, й обиралися з громадян.

Окреслені риси обліку підтверджують позицію про те, що І етап його розвитку у розглядуваному історичному періоді (до V ст. до н.е.) відповідає зміні організації суспільного життя відповідно до появи державницьких засад (древнього Єгипту, Шумерії, Херсонесу) і двох управлінських революцій (організаційно-державної та релігійно-комерційної), які вимагали формування інформації соціального характеру та здійснення контролю за використанням спільного майна. Тому цей етап можна вважати релігійно-комерційним.

Третя управлінська революція (світсько-адміністративна) призвела до посилення ролі держави в управлінні фінансами та діяльністю державних інституцій, а також послужила основою регулювання всього комплексу соціальних відносин, в тому числі започаткувала розвиток соціального захисту, застосування принципів мотивації й виступила основою подальшого розвитку інформаційної та виникнення оцінної функцій обліку. Цей етап припадає на ІІ ст. до н.е. Характерною його ознакою є утворення першої формальної організації регулювання взаємовідносин в галузі обліку, а також перехід управлінських повноважень від жерців до державних чиновників (носіїв державної влади).

Централізація влади, яка відбулася у цей період, вимагала концентрації інформації про казенні витрати. У розглядуваний період облік тісно пов’язаний з реєстрацією кошторисних призначень для розподілу державних коштів. Основою встановлення напрямів їх використання є нормативні документи (укази, розпорядження). Попри те, що це в основному були рішення, прийняті одноосібно царськими особами, вони мали суспільний характер та стосувалися організації забезпечення різних потреб для громади (в т.ч. утримання війська, лікарів, судів і т.д.).

Поступово посилюється роль обліку у забезпеченні підвищення надходжень до державної (общинної) казни. З цією метою починають вестися статистичні переписи населення та зароджуються прототипи державних органів і бюджетних установ. Попри своєрідну примітивність, яка проявляється в способах і методах забезпечення надходжень до казни та їх відображення в облікових книгах, досягненням цього періоду історичного розвитку є те, що починають розвиватися відносини, які у більш пізні часи отримали назву загальнодержавних фінансів.

Облік у цей період набуває регулюючого значення не лише у виробничому, але й державному секторі. Ключовою його рисою щодо державних видатків стає централізація управління, наявність відповідальних осіб за сплату та облік податків. Даний етап пов’язаний з посиленням соціальної ролі обліку щодо населення, акцентом на застосуванні відокремленого обліку різних господарств і здійсненням контрольних процедур, зокрема застосуванні такого елемента методу обліку, як інвентаризація.

Потреба системи управління в наявності узагальнених даних сприяла зародженню примітивних підходів, здатних забезпечити надання інформації комплексного характеру, зокрема за групами інвентарних об’єктів. Таким чином, у цей період відбувається розвиток як системи управління, так і обліку як її основного інформаційного джерела. Зокрема, починається регулювання обліку та встановлюється обов’язковість його ведення, а також визначаються основні складові – баланс, державні облікові книги. Загалом облік приводиться у стан більш придатний для контролю, управління та регулювання.

Державна увага у цей час приділялася збору податків і розподілу зібраних ресурсів для суспільних потреб. Поява казначеїв вказує на трансформацію управлінської системи, сутність якої полягає в покладенні обов’язків зі збору та розподілу державних коштів на відповідальних осіб виконавчого рівня. У цьому контексті облік почав відгравати регулюючу роль. Історичний проміжок часу І-ІІІ ст. вирізняється появою Римського права, мандрівних писців (прототип найманих обліковців), а також розвитком казначейської справи (на теренах Англії). На цей часовий проміжок припадає зародження грошових відносин (в т.ч. використання різних предметів для їх забезпечення – хутра звірів, металеві сокири тощо). У класичному розумінні перші грошові знаки в Україні з’явилися за часів Володимира Святославовича Великого (980-1015 рр.). Це були так звані “златники” та “срібляники” (золоті й срібні монети). До цього на теренах нашої держави використовувалися емісії грецьких колоній, монетна продукція стародавнього Риму, арабські дірхеми тощо. У системі обліку поява грошей призвела до розвитку відображення еквівалентів обміну, тобто до використання вартісних вимірників. У IV-XVIII ст.ст. ведеться проста бухгалтерія, існують вимоги щодо цільового використання коштів, застосовуються прибутково-видаткові книги, звіти, Журнал-головна, баланс та інша бухгалтерська документація. На цей період припадає п’ята управлінська революція, яка отримала назву географічної (як результат географічних відкриттів XV-XVII ст.ст.). Її вплив на систему обліку проявися у вигляді поширення досвіду обліку з одних країн в інші, спробами узгодження порядку відображення обмінних операцій в обліку.

Шоста управлінська революція, яка отримала назву “революція-лікнеп”, припадає на XVI-XVII ст.ст. Ключовою подією у ній стала поява першого друкарського верстата. Завдяки цьому винаходу досягнуто значного прогресу у здійсненні облікових записів, оскільки незмінну частину документів почали друкувати, а змінну – вписувати від руки, чим започатковано засади уніфікації облікових документів. Суттєвий вплив на систему управління державними фінансами мала промислова революція (XVII-XIX ст.ст.). Після неї управління перетворюється в окрему галузь знань, розвиваються його методи, поширюється досвід і вміння управляти. Саме вона стала причиною сьомої управлінської революції (індустріальної (XVII-XVIII ст.ст.)), яка призвела до розвитку системи обліку, орієнтованої на оптимізацію використання ресурсів. У цьому контексті швидкий прогрес в розвитку методології обліку простежується в країнах з ринковою економікою. Варто підкреслити, що акцент переміщається в теоретичну площину, з’являються численні наукові публікації, розвиваються нові економічні теорії, які в подальшому завдяки впливу на ефективність діяльності активно використовуються на практиці. Виникають об’єктивні підстави для розмежування методології обліку як науки та практичної діяльності.

Поєднання теорії та практики дозволяє підняти систему обліку на якісно вищий рівень. Водночас, активізуються дискусії щодо правомірності обґрунтування розвитку й розширення функцій обліку. Простим способом вирішення дискусійних питань є врахування об’єктивних процесів, які відбуваються: запровадження в практику обліку методів і прийомів, які значно розширюють його можливості, в тому числі щодо підвищення ефективності діяльності не тільки на рівні окремого суб’єкта господарювання, а й суспільства в цілому; активізація використання облікової інформації з метою прогнозування.

Восьма управлінська революція (науково-технічна (кінець XIX – початок XX ст.)) призвела до формування управління на науковій основі, що, в свою чергу, дало поштовх до активізації наукових досліджень в галузі обліку. У зв’язку з цим, на XIX ст. припадає розвиток методології обліку, в тому числі в бюджетних установах. Результатом є розвиток форм обліку та удосконалення порядку його ведення, в тому числі в установах, які утримувалися за рахунок держави. У цей час виникають облікові школи, розвивається наука про бухгалтерський облік, акцентується увага на удосконаленні його теорії.

Подальший історичний розвиток обліку пов’язаний з необхідністю та розширенням можливостей застосування оптимізаційно-аналітичних методів і способів. Глобалізаційні процеси у світовій економіці, орієнтація національної системи обліку на дотримання засад, сформованих міжнародними стандартами обліку, обмеженість фінансового та матеріально-технічного забезпечення, а також суцільна інформатизація, притаманна сучасній системі комунікацій, дає змогу оперативно управляти використанням ресурсів. Результатом дев’ятої управлінської революції (бюрократичної (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)) стало посилення ієрархічної структури управління, що призвело до централізації обліку, посилення його регламентації та підпорядкування інтересам держави.

Облік спрямований на задоволення запитів вищих органів і здійснення контролю за використанням державних коштів і майна. Відбувається посилення орієнтації обліку на досягнення ефективного використання майна та коштів. Одночасно з розширеним використанням облікової інформації для здійснення оцінки ефективності та прогнозних економічних розрахунків закріплюється суворе дотримання норм, в тому числі щодо документального забезпечення, здійснення обчислень і контролю за витрачанням ресурсів на мікрорівні. Нормування стає однією з основних характеристик об’єктів обліку.

В результаті розвитку технічних засобів відбувається поступова автоматизація обліку, а прагнення до його уніфікації й створення її основ через затвердження єдиних форм бухгалтерської документації для різних суб’єктів діяльності забезпечує зведення даних за галузями та на рівні країни в цілому. Плановість, характерна для економіки соціалістичного типу, мала на облік визначальний вплив. Взаємозв’язок між плановими й фактичними показниками дозволяв вирішувати питання контролю, оскільки планові завдання виступали нормою, яка повинна була бути досягнута.

Відповідно до цього, для ХІХ ст. характерна активізація наукових досліджень в галузі обліку, а також розвиток бухгалтерських наукових шкіл, в тому числі орієнтованих на розвиток засад нормативного методу обліку. Поряд з цим, мета ведення обліку залишалась незмінною й полягала у формуванні інформації та поданні звітності вищим органам. На період кінця ХХ – початку ХХІ ст. припадає десята управлінська революція (інформаційна), яка започаткувала використання експертних систем, віртуальних організацій, широке використання електронних комунікацій, появу нових організаційних форм і технологій управління.

В свою чергу, відбулися кардинальні зміни в організації обліку – виникла комп’ютерна форма його ведення, а досягнення математичних наук, теорії й практики інформатики дозволили значно розширити коло завдань, які може виконувати облік. Окрім того, у ХХІ ст. виникли об’єктивні передумови для активізації застосування засобів оптимізації діяльності. Актуалізація такого напряму завдань обліку пов’язана з посиленням конкуренції у бюджетній сфері та подальшою системною трансформацією управління суб’єктами, що функціонують за рахунок бюджетних коштів. Остання вже пов’язується не з черговою управлінською революцією, а з реформуванням галузей бюджетної сфери, якісними змінами форм, рівнів і способів надання послуг бюджетними установами, особливо в галузі вищої освіти (у зв’язку з запровадженням Болонської Конвенції) та охорони здоров’я (через запровадження трьох рівнів надання медичної допомоги: первинної, вторинної та третинної). У цьому контексті суттєвий вплив на загальні засади обліку мав також перехід бюджетних установ на казначейське обслуговування (рис. 1).

Рис. 1. Міжструктурні взаємозв’язки, пов’язані з організацією діяльності бюджетних установ

На рис. 1 стрілками із суцільними лініями зображено взаємовплив між собою трьох складових: зовнішнього середовища (макросередовища (рівень розвитку економіки, демографія, стан здоров’я, рівень освіти, структура населення (в т.ч. вікова), розвиток міжнародних зв’язків тощо)), бюджетних коштів і бюджетних установ. Можна стверджувати, що він проявляється майже прямо пропорційно: відставання параметрів розвитку економіки й народонаселення автоматично призводить до зменшення обсягів бюджетних коштів і погіршення фінансового забезпечення бюджетних установ. Це, у свою чергу, призводить до зниження рівня розвитку інших галузей національної економіки.

Замкнутість структурного ланцюга свідчить про необхідність пошуку оптимізаційних важелів всередині його ланок. Причому порядок формування й затвердження документації, пов’язаної з розподілом і використанням бюджетних коштів (на рисунку ці взаємозв’язки зображені переривчастими лініями), як і система їх обліку вказують на такі важелі, як удосконалення планування показників (при формуванні кошторису) та оптимізація документопотоків, які дозволять досягти більш раціональної організації та підвищення ефективності використання бюджетних коштів. В умовах їх хронічного дефіциту це особливо актуально.

Зовнішній прояв системної трансформації управління позначився на джерелах фінансового забезпечення надання послуг, організації облікового відображення операцій, пов’язаних з витрачанням бюджетних коштів, рівні автономності суб’єктів бюджетної сфери тощо. Проте, виключний вплив на характеристики обліку в сучасних умовах має той факт, що бюджетні установи за наявного дефіциту фінансового забезпечення шукають шляхи використання обліку як інструменту оптимізації використання ресурсів. Залежно від цього формуються нові вимоги до організаційної структури управління бюджетними установами, змінюються методи впливу на суб’єкти керування, а також комунікативні взаємозв’язки й форми представлення управлінських рішень. Відповідним чином має бути організована й інформаційна база управління.

Об’єктивні передумови її удосконалення полягають в тому, що наприкінці ХХ і на початку ХХІ ст. значного розвитку набули такі науки, як математичне моделювання, інформатика, математика, методи яких можуть ефективно використовуватися при підготовці даних для потреб управління. Наразі більшість бюджетних установ не займаються вирішенням власних проблем (в тому числі пов’язаних з недостатністю їх фінансового забезпечення) на основі всебічного застосування наукових підходів, пов’язаних з використанням обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю. Труднощі використання інноваційних важелів підвищення ефективності функціонування бюджетних установ пов’язані зі специфікою їхнього підпорядкування та суворою регламентацією усіх операцій, які відбуваються в процесі діяльності з боку контролюючих фінансових органів і органів Державної казначейської служби. Попри це, у випадку правильного використання математичних методів і способів в обліковій практиці для обґрунтування альтернативних напрямі діяльності та вироблення заходів, прямовисних на підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів можна досягти зростання ефективності та результативності суб’єктів діяльності, що фінансуються з бюджету.

Етапи розвитку бухгалтерського обліку пов’язані з трансформацією системи управління суб’єктами діяльності, яка змінює його завдання та принципи. На цій основі можна виокремити 7 етапів історичного розвитку бухгалтерського обліку в бюджетних установах (рис. 2).

Рис. 2. Розмежування етапів розвитку бухгалтерського обліку в сфері суспільних коштів за ознакою впливу запитів системи управління

Кожному з виокремлених етапів притаманні свої власні особливості, які проявляються у формі подання інформації, підходах до групування, порядку представлення зацікавленим користувачам, а також повноваженнях суб’єктів обліку та їх найменуваннях (рис. 3).

Рис. 3. Особливості обліку суспільних коштів на різних етапах розвитку*

Примітка: * перехід до терміну “облік в бюджетних установах” слід віднести до І ст. н.е., зокрема після прийняття Уставу князя Володимира та визначення ним повноважень казначеїв.

Поступова видозміна структури управління від індивідуальної (в натуральних господарствах) до лінійної (в общинах) та функціональної (в період народовладдя), а після цього до лінійно-функціональної (за царських часів) безумовно впливала на склад і форму подання облікових даних. Це позначилося не лише на формі її представлення (від простої (надходження-витрати) до зведення даних за групами, узагальнення для планування), а й ієрархії подання. З горизонтальної площини облікові показники перейшли на формування за вертикаллю.

На різних рівнях управління вони відігравали іншу роль. На нижчому – як інформація про наявність майна, на вищих – як джерело контролю за його використанням. Суцільний облік за різними рівнями давав узагальнену картину, виходячи з якої можна було оптимізувати резерви, визначити напрями використання ресурсів, а також встановити, наскільки раціонально здійснюється їх кругооборот.

В останні десятиліття структурні зміни в управлінні бюджетними установами пов’язані не лише з виникненням нових складових, зокрема органів Державної казначейської служби, а й поступовим переходом до демонополізації управління. Професійне самоврядування, яке планується імплементувати в різних галузях, зокрема сфері вищої освіти та охорони здоров’я, одночасно має передбачати потужний державний контроль. З цією метою облік як інформаційне джерело має відповідати критеріям системності, інтегрованості та уніфікованості.

Уніфікація обліку в наш час здійснюється на засадах запровадження вимог міжнародних стандартів. Затвердження на їх основі Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі спрямоване не лише на уніфікацію підходів до ведення обліку, а й передбачає зміну філософії управління бюджетними коштами. Особливу роль в цьому контексті відіграє затверджений План рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, розроблений на засадах гармонізації з бюджетною класифікацією видатків.

3.

Розгляд поняття модернізації обліку пов’язаний з прийняттям Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 рр. Розробка й затвердження цього документа пов’язувалася з потребою удосконалення системи бухгалтерського обліку в державному секторі з урахуванням вимог міжнародних стандартів (рис. 4)

Рис. 4. Складові модернізації обліку в бюджетних установах відповідно до Стратегії модернізації бухгалтерського обліку в державному секторі

Розгляд чинників модернізації обліку передбачає, в першу чергу, їх позиціонування у площині внутрішніх систем (суб’єкта діяльності, окремої галузі, яка належить до державного сектора, національної економіки в цілому). Поряд з цим, не варто ігнорувати того впливу, які має світове господарство, процеси глобалізації, а також розвиток інформаційного суспільства, зокрема технологічні досягнення в галузі опрацювання економічної інформації. Відповідно до цього усі чинники модернізації слід розподілити за такими ознаками: за змістом і сутністю (зовнішні та внутрішні), за проявом (явні та неявні), за характером впливу (позитивні та негативні) (рис. 5).

Рис. 5. Класифікація чинників модернізації обліку в бюджетних установах

Примітки: – напрям впливу; 1 – нормативні, правові та інші юридичні акти різних рівнів; 2 – рівень економічного розвитку: економічне зростання на рівні країни визначається 4-ма факторами (відповідно може бути деталізований і розглядуваний чинник модернізації): фактори пропозиції, фактори попиту, фактори ефективності, соціокультурні, інституційні та інші фактори; економічні показники на рівні суб’єкта діяльності: обсяг фінансового та ресурсного забезпечення (в розрахунку на одиницю показника діяльності (1 студента, 1 пролікованого хворого тощо)); рівень фінансової забезпеченості системи обліку (обсяги фінансове забезпечення на розвиток матеріально-технічної та трудової бази); 3 – рівень розвитку технічного забезпечення системи обліку: загальний рівень інформатизації суспільства; формування глобальної загальнодержавної мережі обліку (виконання бюджетів та кошторисів); рівень технічної складової системи обліку суб’єкта діяльності; 4 – проектування модернізованої системи (організація та розробка стратегії модернізації системи обліку суб’єкта діяльності, що фінансується з бюджету; розробка структури системи та оргграф взаємозв’язків її компонент (побудова схеми формування математичної моделі); організацію підготовки працівників до модернізації тощо; 5 – показники соціального розвитку: 5а – рівень людського розвитку (рівень життя, зростання доходів населення, пропорційність розподілу доходів (індекс бідності), тощо; 5б – рівень соціальної захищеності працівників на рівні суб’єкта діяльності: розвиток соціальної інфраструктури; можливості матеріального стимулювання тощо); 6, 10 – чинники, які на розглядуваному етапі розвитку не ідентифіковані, проте можуть розвиватися у наступному часовому проміжку; 7 – показники й чинники входження держави та суб’єкта діяльності у міжнародні економічні відносини (належність держави до міжнародних організацій; рівень розвитку міжнародних економічних зв’язків; розвиненість міжнародних відносин на рівні суб’єкта діяльності (залучення іноземних фахівців, розширення меж надання послуг на міжнародному рівні)); 8 – умови: якщо держава та суб’єкти діяльності не мають міжнародних взаємозв’язків і не планують розвиватися у цьому напрямі – потреба в уніфікації та стандартизації (застосування міжнародних вимог) відсутня; в протилежному випадку – суб’єкти держави змушені підпорядковувати свою систему обліку до міжнародних вимог; 9 – можливості використання досягнень технічного прогресу щодо суб’єктів бюджетної сфери в Україні; 11 – видимі й відчутні чинники: дія економічних і юридичних законів; потреба в прискоренні обчислень, і передачі даних зацікавленим користувачам; наявність відповідної матеріально-технічної бази та трудових ресурсів та інші; 12 – неявні чинники стосуються підсвідомих, неявних впливів різного характеру – соціального, економічного, наукового та ін. На етапі виникнення можуть бути нелегітимними, оскільки мають швидше практичну природу й виникають в низових ланках, а не диктуються “зверху”, проте в процесі еволюції та визнання можуть набувати явного характеру й узаконюватися на рівні держави; 13 – стимулюючі; 14 – стримуючі; 1а – 6а – загальнодержавний рівень за відповідними групами чинників (макрорівень); 1б – 6б – мікрорівень суб’єкта діяльності, що фінансується з бюджету.

Така класифікація завдяки включенню до переліку чинників модернізації не позиціонованих складових отримує характеристику гнучкості та здатності до розвитку. Її використання з дослідницькою метою дозволить розмежувати й деталізувати напрями наукових досліджень проблем модернізації обліку в бюджетних установах, що значно спростить формування теоретичних засад його приведення у відповідність до вимог затвердженої державної Стратегії.

Розмежування чинників модернізації бухгалтерського обліку в бюджетних установах на основі їх класифікації за виявом (явні та неявні), за характером впливу (позитивні й негативні), за змістом і сутністю (зовнішні та внутрішні) забезпечило виокремлення головного технічного чинника, що належить до групи внутрішніх. Відповідно, з організаційної точки зору визначення місця та значення кожного з чинників дозволило абстрагуватися від несуттєвих впливів, з практичної – забезпечило науково обґрунтований підхід щодо обрання методів і форм модернізації обліку. Важливим аргументом на користь застосування новітніх комп’ютерних технологій для цілей обліку діяльності є, зокрема, той факт, що вони дозволяють суттєво прискорити процеси опрацювання даних, зменшити витрати часу на здійснення облікових операцій нетворчого характеру, не вимагають суттєвих вкладень коштів у створення інформаційної інфраструктури, особливо якщо йдеться про найсучасніші технології.

4.

Облік, аналіз і контроль, сприяють підвищенню ефективності діяльності бюджетних установ і досягненню глобального економічного ефекту (рис. 6).

Причому останній характеризується мультплікативністю, оскільки неявні позитивні зрушення мають не менш суттєве значення, ніж явні. До них, зокрема, слід віднести: зростання іміджу держави на міжнародному рівні завдяки її позиціонуванню як відкритого суб’єкта через формування уніфікованої інформаційної системи обліку на основі вимог міжнародних стандартів; підвищення якості послуг бюджетних установ, яке дає змогу досягати кращого рівня освіти, науки, медицини, адміністративного управління та інших галузей бюджетної сфери, що, в свою чергу, призводить до підвищення рівня людського розвитку; посилення довіри до суб’єктів бюджетної сфери й зростання їх іміджу та конкурентоздатності; економії природних ресурсів у глобальному масштабі через раціоналізацію їх використання на мікрорівні та ряд інших позитивних наслідків.

Рис. 6. Забезпечення реалізації мультиплікативного (соціально-економічного) ефекту модернізації обліку та контролю в бюджетних установах

Окрім цього, облік і аналіз відіграють суттєву роль в управлінні собівартістю послуг (продукції) оскільки дають змогу забезпечити:

- оперативне виявлення причин, місць та винуватців збільшення витрат з метою уникнення таких явищ;

- прогнозування та вибір оптимальних альтернативних варіантів постачання, виробництва й збуту з метою оптимізації витрат;

- дієву конкуренцію та якість послуг (продукції), що виробляється та ін.

Поиск по сайту: