Діяльність міжнародних організацій і міжнародне співробітництво у сфері протидії та запобігання злочинності

Зростання злочинності із середини XX сторіччя практично у всіх країнах стало проблемою номер один і предметом дослідження на міжнародному рівні. І не випадково ООН з перших же днів свого існування поклала на Економічну Раду ООН завдання координації співробітництва держав у галузі запобігання злочинності.

Проблема боротьби зі злочинністю неодноразово виносилася на сесії Генеральної Асамблеї ООН, що розглядали найрізноманітніші напрямки боротьби зі злочинністю. І лише в 1971 році ООН заснувала Комітет із запобігання злочинності і боротьбі з нею, до обов'язку якого входить: підготовка доповідей з різних аспектів боротьби зі злочинністю і поводженню з правопорушниками, підготовка конгресів ООН із запобігання злочинності, сприяння реалізації міжнародних договорів по боротьбі зі злочинністю.

Міжнародні конгреси ООН із запобігання злочинності та поводження з правопорушниками скликаються 1 раз у п'ять років. І-й конгрес ООН із проблем боротьби зі злочинністю відбувся в Женеві в 1955 році. 11-й конгрес відбувся у 2005 році у Бангкоці, на якому виступив Генеральний секретар ООН з доповіддю „Положення у світі в галузі запобігання злочинності та кримінального переслідування”.

За допомогою рекомендацій, резолюцій, декларацій, конвенцій і розробки різного роду програм-мінімумів ООН намагається досягти проведення єдиної кримінологічної політики в усьому світі. Найважливішим міжнародним кримінологічним органом є експертна комісія ООН, яка нараховує 27 членів, які збираються двічі на рік і надають свої звіти Економічній і Соціальній раді ООН.

На всіх конгресах ООН велике значення надавалося вивченню тенденцій у динаміці злочинності, проблемам її прогнозування, планування заходів боротьби із нею та оцінці цих заходів.

В 1968 р. були засновані центральний НДІ кримінології ООН і регіональні інститути для Східної й Західної Європи, для Азії і Далекого Сходу, для Центральної й Південної Африки.

В 1958 році при Європейській раді у Страсбурзі почав своє існування Європейський комітет з проблем боротьби зі злочинністю, до якого входять 21 держава – член ЄР.

У межах Програми ООН із запобігання злочинності і кримінальної юстиції створено мережу кримінологічних науково-дослідних інститутів. Серед європейських установ найбільш важливим є Центр ООН з міжнародного запобігання злочинності (СІСР), що знаходиться у Відні. Його основними завданнями є: запобігання злочинності, проведення досліджень щодо ефективності функціонування органів кримінальної юстиції та реформи кримінального права. Особлива увага приділяється транснаціональній організованій злочинності, проблемам протидії корупції і торгівлі людьми. Завдяки впровадженню сучасних інформаційних технологій Центр має найширшу електронну базу статистичних даних по різних країнах, публікацій з різних аспектів злочинності, але в першу чергу документів ООН з цієї проблематики, а також інформацію щодо партнерських організацій. Центр плідно співробітничає з відомим у всьому світі Міжрегіональним інститутом ООН з досліджень злочинності і юстиції (ЮНІКРІ), що знаходиться в Турині (Італія). Основними науковими інтересами ЮНІКРІ є порів­няльні дослідження.

У Гельсінкі (Фінляндія) знаходиться ще одна відома установа — Європейський інститут із запобігання злочинності й контролю над нею (HELTNI). З 1981 р. інститут є тією ланкою, що об'єднує мережу інститутів, які діють у рамках Програми ООН із запобігання злочинності і кримінальної юстиції. Інститут проводить конференції, організовує курси підвищення кваліфікації практичних працівників кримінальної юстиції, публікує тематичні збірники наукових праць, у яких висвітлюються результати останніх досліджень, проведених ученими інституту й науковцями інших європейських країн. Усе ж таки головною в діяльності цього закладу є робота груп експертів, які готують доповіді щодо сучасних тенденцій розвитку злочинності та її окремих видів, а також впливу на них різних запобіжних заходів. Важливим є те, що після завершення досліджень урядам різних країн Європи надаються рекомендації. Саме у Фінляндії роль дослідників-експертів є достатньо впливовою, багато політичних рішень приймається саме з огляду на їх висновки.

Серед європейських інституцій, крім вищезгаданих наукових установ, вагому роль відіграє Європейський комітет з проблем злочинності (ЕССР), який розробляє проекти конвенцій (кримінально-політичних рекомендацій), а також Рада міністрів юстиції і внутрішніх справ країн — членів ЄС. Оскільки однією з цілей Шенгенської угоди між єв­ропейськими країнами є запобігання і протидія злочинності, Рада кожні два місяці обговорює проблему розвитку і впровадження загальної кримінальної політики. Із багатьох питань провадяться консультації з Європейським парламентом.

Рішенням Ради Європи у 2001 р. засновано Європейську мережу запобігання злочинності (EUCPN). Метою її діяльності проголошено розвиток різних аспектів запобігання злочинності на місцевому й національному рівнях. У процесі реалізації цієї мети Європейської мережі найбільша увага приділяється таким складникам злочинності, як злочинність неповнолітніх, злочинність у великих містах і злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків. Основними її діями є прискорення кооперації, контактів, обмінів інформацією, виявлення прогалин у певних сферах знань, організація спільних зустрічей, розпо­всюдження цільової інформації серед країн — членів ЄС. Важливою в діяльності Мережі є тісна співпраця між ученими і практичними працівниками для заповнення прогалин, що існують між цими двома агентами.

Поряд з ООН все більшого значення в координації міжнародних зусиль по боротьбі зі злочинністю набувають міжнародні неурядові організації. До числа найбільш великих міжнародних організацій, що займаються проблемами боротьби зі злочинністю належать: Міжнародна асоціація кримінального права (МАКП), 1924 р.; Міжнародне кримінологічне об'єднання (МКО), 1934 р., яке має Консультативний статус ООН з 1949 р.; Міжнародна соціологічна асоціація (МСА), 1949 р.; Міжнародна організація соціального захисту (МОСЗ) 1947 р.

З кожним роком у європейських країнах збільшується кількість суб'єктів запобігання злочинності. Крім традиційних — правоохоронних органів — нові групи державних і приватних установ залучаються до такої діяльності, серед яких є муніципалітети, міністерства освіти й соціальної допомоги, представники бізнесу, у тому числі будівельні корпорації, громадські організації, приватні особи та ін.

Безумовно, і в європейських країнах чималою є проблема втілення теоретичних знань у практичну площину. Мережа здійснює зусилля щодо поширення знань серед усіх зацікавлених організацій-партнерів, надає роз'яснення, це дедалі збільшує чисельність користувачів інформації.

Рекомендована література:

Иншаков С.М. Зарубежная криминология / Иншаков С.М. – М.: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 383 с.

Взаимоотношеня полиции и прокуратуры в ФРГ// Борьба с преступностью за рубежом № 10/2000 г. с. 17.

Ведерникова О.Н. основне криминологические системы современности (сравнительный анализ).// Государство и право, 2002, № 10. - С.32-39.

Джужа О.М. Курс кримінології. Загальна частина: підруч. у 2-х кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 207–230.

Курс советской криминологии: Предупреждение преступности. – М.: Юрид. лит., 1986. – С. 279–320.

Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – ст. 35-41.

Мошак Г., Паламарчук А. Частно-правовые аспекты предупреждения преступности в Германиии.// Уголовное право, 2006.- № 4. – ст. 92 – 94.

Цепелев В.Ф. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью.–М., 2001

Шимонаев П. Экстрадиция – самостоятельное направление прокурорського надзора// Законность. – 2000. - № 8.- С. 11-13

Правова статистика: [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. В.В. Голіни. – Х.: Право, 2009. – С. 184-188.

Поиск по сайту: