АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РОЗДІЛ ХІ. ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ, ВЧИНЮВАНИХ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ ТА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ОБРАНО ІНШІ ЗАХОДИ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ

Читайте также:
  1. А. НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ПРИЗВОДЯТЬ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
  2. Актуальні проблеми кримінально-правової кваліфікації
  3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СВІТОГЛЯДНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ІВАНА ФРАНКА
  4. Актуальність проблеми
  5. Актуальність проблеми управління освітою
  6. Алфавіт, слова, ідентифікатори, роздільники, лексеми
  7. В другій половині ХХ ст. розвиток неомарксизму був стимульований низкою чинників об“єктивного характеру.
  8. Взаємовідносини людини і природи.Екологічні проблеми ,її наукові ,соціально-філософські та етиико-гуманістичні аспекти.
  9. Визначення наявності проблеми, що може бути віднесена до «вузького місця».
  10. Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма
  11. Визначення проблеми.
  12. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ»

Поняття злочинів осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру.

Проблеми протидії та запобігання злочинам, вчинених засудженими до кримінальних покарань та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, довгі роки залишалися малодослідженою темою. В останні десятиріччя, з становленням демократичної системи у суспільстві, події, що переживає кримінально-виконавча система країни, набули відкритості і публічності, а злочинність засуджених та осіб, щодо яких обрано інші примусові заходи, стала предметом низки досліджень. В Україні значний доробок у вивчення злочинності засуджених внесли І.В. Ващенко, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, С.Ю. Лукашевич, О.Г. Кальман, О.Г. Колб, С.І. Скоков, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков. Такі ж дослідження проводили радянські та російські науковці: Ю.М. Антонян, В.П. Пєтков, О.В. Старков, Ф.Р. Сундуров, Г.Ф Хохряков та інші.

Кримінологічне вивчення цього різновиду злочинності потребує чіткого визначення поняття злочинності серед засуджених та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру. У науковій літературі висловлені різні точки зору щоо визначення цього поняття. Зокрема, під злочинністю в місцях позбавлення волі розуміли частину рецидивної злочинності, що проявляється як сукупність повторних злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи. Це визначення ґрунтується на ознаці повторності злочинів та відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи, що суттєво звужує коло дослідження злочинності засуджених.

Поза увагою залишаються виховні колонії, арештні доми та гауптвахти, зазначені у ст. 393 КК України. За межами поняття «злочинність в місцях позбавлення волі» лишаються злочини, учинені у виправних центрах засудженими до обмеження волі, ухилення від відбування покарань та злочини, вчинені в установах попереднього ув’язнення. Ст. 391 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації установ виконання покарань), ст. 392 КК України (дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань), встановлюють відповідальність осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавленні волі і не передбачають відповідальності осіб, засуджених до арешту. Ст. 393 КК України суб’єктом втечі з місця позбавлення волі або з під варти вказує «особу, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні». Таким чином, місця позбавлення волі – це виправні і виховні колонії, арештні доми, гауптвахти для військовослужбовців (ст. 11, ч. 1 ст. 50 КВК України), установи попереднього ув’язнення. Зазначимо, що відповідно до розділу ІІ КВК України арешт – покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Отже, з огляду на протиріччя у визначеннях, використання терміну «місця позбавлення волі» видається нам недоцільним.

Деякі вчені при визначенні злочинності засуджених також використовують поняття як «пенітенціарна кримінологія», «пенітенціарний проступок» від лат. рoenitentiaris – покаянний, виправний, тобто вчення про злочини у виправних закладах. При цьому фактично досліджуються протиправна поведінка засуджених до позбавлення волі, засуджених до будь-яких покарань, втеча з під варти та злочини працівників органів і установ виконання покарань. О.В.Старков використовує термін «кримінопенологія» – вчення про злочини під час покарання, від лат. сriminae – злочин, poena – покарання, logos – вчення, теорія, наука. Розглядають також особливості злочинів ув’язнених, що перебувають в установах позбавлення волі. Термін «установи позбавлення волі» у законодавстві України відсутній.

Зважаючи на спільні риси правовідносин, що виникають під час виконання покарань та застосування інших примусових заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи людини, зокрема, попереднього ув’язнення, вважаємо за доцільне не обмежувати вивчення злочинності засуджених лише місцями відбування покарань у виді позбавлення волі (виправними і виховними колоніями), а включити в об’єкт дослідження також злочини, що вчиняються засудженими під час відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особами, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, інші примусові заходи, пов’язані з обмеженням особистої свободи людини.

Таким чином, злочинність осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, – це сукупність злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання, та злочинів осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи людини, вчинених під час виконання цих заходів. Виокремлення цього різновиду злочинності, як об’єкту кримінологічних досліджень зумовлено особливістю категорії осіб, які характеризуються підвищеною небезпечністю. Злочини вчинюються ними всупереч застосуванню державою заходів, спрямованих на виправлення і ресоціалізацію особи.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)