АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Зовнішня політика МЕРКОСУР

Читайте также:
  1. Антимонопольна політика . Антимонопольне законодавство.
  2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.
  3. Антициклічна політика уряду
  4. Асортиментна політика і товарна марка
  5. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
  6. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
  7. Відносини АСН з МЕРКОСУР та НАФТА
  8. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР
  9. Геополітика та сучасне геополітичне становище України.
  10. Демографічна політика держав
  11. Державна інформаційна політика та її забезпеченість Законами України
  12. Державна політика зниження природної норми безробіття

Серед країн Південної Америки найдинамічніше та найефективніше стосунки з МЕРКОСУР розвиваються в Чилі та Болівії. Протягом 90-х років неймовірно розвинулись торговельні та інвестиційні стосунки Чилі з Аргентиною. Країни-члени МЕРКОСУР дають Чилі зрозуміти, що вона буде охоче прийнята в члени організації. Найбільшою перешкодою для повного членства Чилі є її зовнішній тариф на рівні 11 %. У МЕРКОСУР він коливається від 0 до 20 % і становить в середньому 11,3 % [12].

Другою важливою перепоною є відносна стабільність економіки Чилі порівняно з країнами МЕРКОСУР, які все ще намагаються досягти внутрішньої стабільності. Але, незважаючи на це, de facto інтеграція між Аргентиною і Чилі досягла такого рівня, що коливання в певних галузях економіки однієї країни відчуваються у відповідних галузях в іншій. Надзвичайно міцною є фізична інтеграція Чилі з Аргентиною (траси, тунелі, газопроводи і т, д.). До того ж, Чилі знаходиться на шляху МЕРКОСУР до країн Тихоокеанського регіону. Отже, незалежно від того, стане Чилі повноправним членом чи ні, переговори щодо подальшої інтеграції Чилі з МЕРКОСУР триватимуть.

У червні 1996 року, незважаючи на опозицію певних кіл всередині країн, була підписана Угода між МЕРКОСУР та Чилі про асоційоване членство. Зокрема, протестували представники традиційного сільськогосподарського сектора (пшениця, кукурудза, рис). Адже в процесі переговорів для них був встановлений графік для вдосконалення конкурентоспроможності. В іншому випадку вони були змушені перекваліфікувати свій бізнес. Але цей договір знайшов підтримку в Торговій палаті Чилі. Особливо рішення Чилі співпрацювати з МЕРКОСУР (навіть без повного членства) отримало імпульс після довгих вагань щодо участі в НАФТА.

Що стосується Болівії, то хоча вона є членом Андської групи, її відносини з МЕРКОСУР, особливо з Бразилією та Аргентиною, є надзвичайно важливими. її торговельні та інвестиційні інтереси дуже відрізняються між собою на регіональному рівні. Це породжує важливу стратегічну проблему для уряду Болівії, який поки що нездатний вирішити, як примирити інтереси Болівії в Андській групі та в МЕРКОСУР. У грудні 1995 року Болівія підписала перший договір з МЕРКОСУР, стосовно так званої історичної спадщини (надані в минулому концесії). Але якщо би Болівія стала повноправним членом МЕРКОСУР, вона мусила б денонсувати свій договір з Андською групою, оскільки МЕРКОСУР забороняє участь членів організації в іншому регіональному об'єднанні. Тому з 1996 року Болівія є асоційованим членом МЕРКОСУР.

Протокол Оуро-Прето містить статтю, в якій йдеться про можливість укладення секторальних договорів з членами ALADI. Її мета — максимальне зближення країн Південної Америки. Адже ще в 1993 році Бразилія запропонувала створити Південноамериканську зону вільної торгівлі. Крім того, ведуться переговори між МЕРКОСУР і Андською групою щодо створення зони вільної торгівлі між двома інтеграційними об'єднаннями. Якщо переговори будуть успішними, можливим буде наступний крок — створення Південноамериканської зони вільної торгівлі.

Також необхідно розглянути стосунки МЕРКОСУР із країнами Західної півкулі. Першу половину 90-х років можна охарактеризувати як етап зближення двох Америк, гармонізації міжамериканських відносин, апогеєм якої стала зустріч глав 34 держав

Західної півкулі 10—13 грудня 1994 року в Майамі. На зустрічі було прийнято "Декларацію принципів партнерства для розвитку і процвітання: демократія, вільна торгівля і розвиток на Американському континенті" та План дій зі 100 пунктів, який проголошував прагнення створити до 2005 року Панамериканську зону вільної торгівлі [3].

Однак уже невдовзі після саміту в Майамі оптимістичні сподівання поступаються значно прагматичнішим оцінкам майбутнього континентальної зони вільної торгівлі.

У 1995 році в Денвері (США) відбулася зустріч міністрів закордонних справ Західної півкулі. На ній йшлося про формування до 2005 року зони вільної торгівлі обох Америк. На цій зустрічі МЕРКОСУР запропонував створити 5 робочих груп у тих сферах, з яких зазвичай починається створення зони вільної торгівлі (доступ на ринок, інвестиції, торгівля, митні процедури і технічні питання). США, зі свого боку, запропонували створення 11 робочих груп (включно з проблемами довкілля і соціальними питаннями). У результаті було сформовано 7 робочих груп у таких галузях: доступ на ринок, інвестиції, торговельні санкції, митні процедури, санітарні заходи, правила щодо походження товару і технічні питання [15]. До середини десятиліття розширення НАФТА ставало дедалі проблематичнішим. Конгрес США фактично заблокував вступ до неї Чилі, що здавалося вирішеним ще в 1994 році.

21 березня 1996 року в Картахені відбулася зустріч міністрів торгівлі. На цій зустрічі учасники вже не виявляли такого ентузіазму, як раніше.

Одним з конкретних результатів цієї зустрічі було створення ще чотирьох робочих груп: державних закупівель, права інтелектуальної власності, торгівлі послугами і конкуренції. Але загалом зустріч не була результативною. Наступним кроком була зустріч у Бразилії, яка і формально, і фактично була господарем. Члени МЕРКОСУР підтримали її позицію щодо досягнення інтеграції через підписання регіональних угод, а не через прийняття нових зобов'язань, які вже відображені на регіональному і світовому (ВТО) рівнях.

У той час, коли північноамериканський інтеграційний проект натрапив на значні внутрішні перешкоди (фінансова криза в Мексиці та її наслідки), помітнішу роль почав відігравати

МЕРКОСУР. На середину 90-х років МЕРКОСУР трансформувався в інтеграційний блок, який розвивався найбільш динамічно й охоплював 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. МЕРКОСУР у другій половині 90-х років перетворився на більший за НАФТА полюс притягання інших держав регіону. Як згадувалося вище, в 1996 році асоційованим членом об'єднання стали Чилі — одна з найрозвиненіших країн регіону — і Болівія. Почався переговорний процес з питань асоціації між МЕРКОСУР і Андською групою (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія) [3].

У кінці 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП зрівнявся з країнами АСЕАН.

У квітні 1998 року в Сантьяго (Чилі) відбувся другий саміт президентів двох Америк, який мав остаточно визначити схему і графік створення загально континентальної зони вільної торгівлі, а насамперед — ліквідувати суперечності, які виникли між двома інтеграційними угрупованнями та їхніми лідерами — США та Бразилією, Це вдалося лише частково. У підсумкових документах підтверджувалося прагнення створити до 2005 року єдиний інтеграційний простір у Західній півкулі. Але це не виключає іншого сценарію — поділу півкулі на два мегаблоки: до НАФТА відійшли б услід за Мексикою Центральна Америка і Карибський басейн, а південноамериканські країни консолідувалися б навколо МЕРКОСУР.

Підсумки співпраці МЕРКОСУР і ЄС в цілому свідчать про позитивний вплив міжрегіонального зближення на інтеграційний блок країн Південного конусу. Найважливішими є питання створення міжрегіональної асоціації, яка передбачатиме формування зони вільної торгівлі і поглиблення політичної співпраці. Взаємне зацікавлення двох регіональних блоків базується насамперед на їхніх економічних відносинах. МЕРКОСУР є найбільшим субрегіональним партнером ЄС у Латинській Америці й одночасно латиноамериканським регіоном, з яким Європейський Союз підтримує найбільш тісні економічні стосунки. Для МЕРКОСУР ЄС — основний торговельний партнер та інвестор.

Міжрегіональна торгівля лише за 1994—1998 роки зросла в 1,4 рази. Водночас керівники південноамериканського об'єднання стурбовані несприятливими тенденціями у взаємній торгівлі.

У той час, як частка ЄС в експорті МЕРКОСУР зменшилась протягом 1991—1999 років з 30,3 до 25,8 %, його частка в імпорті південноамериканського регіону збільшилась з 21,5 до 29,6%. Активне сальдо балансу торгівлі товарами МЕРКОСУР з ЄС в першій половині 90-х років поступово зменшувалось. У 1995 році сальдо торгівлі стало пасивним, становлячи у 1999 році 4,5 млрд дол. [7, с.26].

У другій половині 90-х років ЄС перетворився на основного іноземного інвестора в країнах МЕРКОСУР. Характерною особливістю європейських інвестицій є висока частка капіталовкладень, які використовуються для закупівлі пакетів акцій об'єктів приватизації. Європейські інвестори у прагненні захопити ринки держав-членів МЕРКОСУР схильні наражатись на великий ризик. Наприклад, вони збільшили капіталовкладення в період, коли країни Південного конусу переживали несприятливі наслідки міжнародної фінансової кризи, а північноамериканські інвестори виявляли обережність. У цей період зросла частка ЄС і в торговельному обігу країн МЕРКОСУР, що сприяло стабілізації ситуації в регіоні.

Позитивні результати взаємодії двох блоків виявилися і в такій сфері, як координація макроекономічної політики в країнах МЕРКОСУР. Рішення про її введення було прийнято в грудні 2000 року. Досвід такої координації запозичено в ЄС.

Подальше зближення двох об'єднань залежить від низки факторів, до яких насамперед належать:

— розвиток інтеграційних процесів на американському континенті та в Європі;

— конкуренція між США та ЄС за латиноамериканський ринок;

— наслідки міжнародної фінансової кризи;

— можливості лібералізації доступу на європейський ринок сільськогосподарської продукції.

Просування продукції сільського господарства МЕРКОСУР на ринок ЄС є однією з найактуальніших проблем розвитку відносин між блоками. її вирішення відкладається внаслідок вищої конкурентоспроможності південноамериканських продуктів (м'яса, зернових, молочних продуктів, фруктів і овочів) порівняно з їх аналогами в деяких країнах ЄС, передусім у Франції та Ірландії. Для підтримки своїх виробників європейські країни субсидують ціни, причому субсидії часом досягають 49 % витрат виробництва. Країни МЕРКОСУР вимагають ліквідації субсидій, цьому сприяють і переговори зі зниження тарифних бар'єрів у межах ВТО. На значення цієї проблеми для МЕРКОСУР вказує той факт, що частка сільськогосподарських продуктів в експорті країн цього регіону в ЄС становить близько 50 %. Однак, згідно з оцінками експертів, тільки 14 % з усього експорту МЕРКОСУР в ЄС припадає на так звані чутливі статті і лише 2 % — на продукти, імпорт яких може мати негативні наслідки для Європи стосовно втрати ринкових квот [7, с. 26].

Зниження сільськогосподарських субсидій в ЄС вже почалося в межах реформи Спільної сільськогосподарської політики (ПАК). Про це свідчить зменшення частки ПАК у бюджеті співтовариства з 70 % у 80-ті роки до 48 % у 2000 році. Внаслідок цього у 2000 році гарантовані ціни на зернові знизились на 20 %. Зменшення субсидій дозволило Аргентині в 2000 році збільшити експорт зернових на європейський ринок. МЕРКОСУР вже зайняв на ньому досить міцні позиції в ділянці продуктів сільського господарства.

З'явились ознаки досягнення компромісу на переговорах про створення зони вільної торгівлі, пов'язаної з вирішенням проблеми доставок сільськогосподарських продуктів на ринок ЄС. Представник Аргентини у ВТО та ЄС Роберто Лавагна у листопаді 2000 року заявив, що "південноамериканське об'єднання піде на поступки у тому, що найбільше цікавить Європу" [7].

Перша спільна нарада зі співпраці між ЄС та МЕРКОСУР відбулась 24 листопада 1999 року. Перші 8 раундів переговорів стосувались здебільшого політичних питань та організації співпраці. Дев'ятий раунд переговорів ЄС — МЕРКОСУР відбувся 17—21 березня 2003 року в Брюсселі. ЄС та МЕРКОСУР ще раз підтвердили зобов'язання сприяти ефективнішим переговорам. Обговорено введення спільних тарифів та досягнуто угоди з питань державних закупівель. Більше того, результатом цього раунду стала розробка Плану дій із сприяння бізнесу. Цей етап переговорів став значним кроком у впровадженні Програми РІО. Було погоджено, що на наступному раунді обговорюватимуться пропозиції сторін щодо вдосконалення тарифів, а також відбудеться обмін пропозиціями щодо державних закупівель.

Десятий раунд переговорів відбувся в Асунсьйоні 23—27 червня 2003 року. Як і було вирішено, на порядку денному стояли проблеми вдосконалення тарифів на експорт товарів, послуг, захист інтелектуальної власності, механізм вирішення суперечок у сфері торгівлі. Проведено також обговорення майбутніх договорів — Угоди щодо експорту алкогольних напоїв та Плану дій із сприяння бізнесу. Цей раунд відбувся після саміту МЕРКОСУР, що проходив 18 червня в Асунсьйоні. На розгляд було винесено питання зміцнення митного союзу та подальшого створення спільного ринку. Також запропоновано створити регіональний парламент МЕРКОСУР.

На одинадцятому раунді переговорів у Брюсселі 2—5 грудня 2003 року сторони докладно розглянули статті Договору про союз, що стосуються політичного діалогу, питань співпраці та кінцеві положення. Представники ЄС внесли деякі нові пропозиції з цих питань, які були взяті до уваги делегацією МЕРКОСУР. На переговорах з питань торгівлі спостерігався прогрес у галузях доступу на ринки товарів, державних закупівель, сприяння веденню бізнесу та захисту інтелектуальної власності.

Дванадцятий раунд переговорів відбувся в Буенос-Айресі 8—12 березня 2004 року. Нарешті було вирішено практично всі політичні питання та питання співпраці, викладені у Договорі про Союз, за винятком деяких положень, що потребують узгодження. Також досягнуто успіху у питаннях торгівлі та завершено обговорення проблем конкуренції та мит. Сторони підтвердили свої зобов'язання розробити остаточні пропозиції з усіх інших питань, що регулюватимуть торгівлю, до середини квітня 2004 року. Наступна зустріч відбулася 3—7 травня цього ж року в Брюсселі. Крім того, у 2004 році пройшли такі спільні зустрічі: червень — чотирнадцятий раунд переговорів у Буенос-Айресі, липень — п'ятнадцятий раунд у Брюсселі, травень — зустріч міністрів у межах саміту ЄС—ЛАІ у Мехіко, жовтень — зустріч міністрів у Брюсселі.

Слід також зазначити, що в останні роки МЕРКОСУР все активніше співпрацює з регіональними міжнародними організаціями, членами яких є країни колишнього соціалістичного табору. Прикладом такої співпраці став бізнес-форум ГУУАМ — ОЧЕС — МЕРКОСУР, що відбувся в Криму 3—4 липня 2003 року. Його мета — сприяти виробленню спільних механізмів здійснення торговельних зв'язків згідно з умовами Всесвітньої організації торгівлі та розширювати економічну співпрацю. Йшлося про вирішення спільних завдань — ліквідацію невиправданих бар'єрів у зовнішній торгівлі, вдосконалення її механізмів та інфраструктури, активізацію інвестиційної діяльності. Крім представників країн-членів ГУУАМ, ОЧЕС, МЕРКОСУР, до участі у форумі були запрошені представники ділових кіл з Європейського Союзу та держав — сусідів України. Проводилися зустрічі, переговори, круглі столи з широкого кола питань, а саме — функціонування транспортних коридорів, боротьба з фальсифікацією та контрабандою товарів і презентація інвестиційних проектів.

Крім того, поглиблюється співпраця МЕРКОСУР з Росією. Так, 16 грудня 2003 року міністри закордонних справ країн Південного спільного ринку та Росії підписали спільну заяву про співробітництво. У ній підкреслюється необхідність поглиблення та диверсифікації політичного діалогу між Росією та членами об'єднання, взаємодії в різних сферах. Як зазначається в заяві, Росія та країни МЕРКОСУР планують створити механізм політичного діалогу та співпраці для вирішення низки важливих завдань, серед яких взаємодія в межах багатосторонніх форумів з питань міжнародного миру та безпеки, міжнародного тероризму, незаконного продажу наркотиків та організованої злочинності.

Незважаючи на все, найважливішим завданням для МЕРКОСУР на початку XXI століття залишається пошук і втілення таких варіантів розвитку, які б відповідали місцевим умовам і дали б змогу країнам регіону поєднати оновлення економіки з інтересами більшості суспільства, інтеграцію у світове господарство — зі збереженням власних цивілізаційних підвалин.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)