Типологія словників та їх загальна характеристика

Багатогранність мови спонукала лексикографів до створення великої кількості словників, котрі дають відповіді на різні питання. Цей фактор зумовив також багатоступінчатість типології сучасних лексиконів.

Під типологією словників розуміють наукову класифікацію, яка ґрунтується на понятті ідеалізованого словника як інваріанта, як типу з урахуванням його основних координат: лінгвістичної, психологічної, семіотичної та соціологічної.

Класифікація словників – практичний систематизований опис лексиконів та їх жанрів, що склалися історично у якійсь національній лексикографічній традиції або в якомусь культурному ареалі. Взагалі класифікація є основою будь-якої науки і виникає вона на певному етапі її розвитку у зв’язку з потребою оцінювання і переоцінювання матеріалів дослідження, виявлення наукових понять і взаємозв’язків між об’єктами дослідження.

Розробка словникової типології і класифікування лексиконів – важлива проблема сучасного словникарства, яке має тривалу історію і традиції. Уперше її порушив Л. В. Щ е р б а („Опыт общей теории лексикографии”, 1974 р.), в основі типології якого лежить ряд теоретичних протилежностей:

- словник академічного типу – словник-довідник,

- енциклопедичний словник – загальний словник,

- тезаурус – звичайний (тлумачний або перекладний) словник,

- звичайний словник – ідеологічний словник,

- тлумачний словник – перекладний словник,

- неісторичний словник – історичний словник.

Наведена класифікація стала основою для подальших спроб систематизації результатів словникарської роботи. \

Словникова типологія у загальній лексикографії включає в себе три різноспрямовані окремі типології:

- перша орієнтована на характер описуваного мовного матеріалу (змістова),

- друга – на композиційні особливості посібників (формальна),

- третя – на конкретні методичні даності, типу мета, адресат (методична).

Однак така типологія теж не може вважатися універсальною, повною. В лексикографії існують авторські класифікації конкретних різновидів лінгвістичних словників: перекладних, частотних, термінологічних, фразеологічних. В основу авторських класифікацій покладена певна (неоднакова) кількість ознак, схем, критеріїв, бо нові лексикографічні праці з’являються постійно і постає питання про визначення їхнього місця в класифікаційній системі. Деякі параметри повторюються: призначення, орієнтація на тип споживача, структура, обсяг, відбір лексики, число мов, характеристика одиниці опису за її формою, нормативність. Ці параметри застосовуються у класичній лексикографії перш за все, а значить єдиної класифікації поки що не існує. Відповідно до великої кількості критеріїв у групуванні словників один і той же лексикон може належати до різних типів чи різновидів.

Незважаючи на те, що лексикографічні праці узагальнено називають словниками, залежно від завдань словника і способу семантизації мовних одиниць їх поділяють на два типи:

- енциклопедичні ( праці понятійно-довідкового характеру)

- лінгвістичні (власне мовні праці).

Різниця між ними виникла ще у давнину, коли укладалися глосарії (переклади) латинських слів, щоб читати і розуміти античні тексти, і так звані суматори, в яких збиралися знання про навколишній світ і реальні речі. Традиційно вважалося, що лінгвістичний словник описує слова та їх уживання, а енциклопедія пояснює явища, процеси, предмети, позначувані словами. Отже, в основі цього поділу – зміст матеріалу і способи його опрацювання.

Енциклопедичні словники подають текстову, але нелінгвістичну інформацію про явища дійсності, країни, події, людей і т.д. із залученням зображальних форм (малюнків, фотознімків, карт, планів, діаграм, аудіо-, відеоматеріалів).

Лінгвістичні (філологічні) словники з’ясовують значення слів, подають особливості їх будови, вимови, написання, сполучуваності, співвідношення з лексемами інших мов – тобто лінгвістичну інформацію.

Оскільки енциклопедичні словники зосереджують увагу на понятті, до їх реєстру входять здебільшого іменники та іменникові словосполучення, що означають загальні та власні назви; у реєстрі лінгвістичного словника, як правило, – слова, які є різними частинами мови (для чіткого уявлення про відмінності між цими типами словників можна зіставити словникові статті з однаковим заголовним словом).

До енциклопедичного жанру належать:

- енциклопедії,

- енциклопедичні словники та довідники,

- біографічні словники,

- значна кількість одномовних термінологічних словників.

Зазвичай під терміном „ енциклопедія ” розуміють багатотомне довідкове видання (деякі енциклопедії налічують 200 томів) з деталізованими відомостями, що охоплюють історичний і культурний контекст, з розгалуженою системою ілюстрацій.

Найголовніша особливість енциклопедії полягає в тому, що у ній доступно пояснюються не реєстрові слова, а позначувані ними поняття, факти, реалії, подаються відомості про видатних осіб, топоніми, гідроніми, про літературні та інші твори мистецтва, історичні події, про рослини, тварин, хвороби та інше у текстовій і зображальній формі.

Енциклопедія (лат. encyclopaedia від дав.-гр. ἐγκύκλιος παιδεία — «круг наук», дав.-гр. κύκλος — коло і дав.-гр. παιδεία — навчання, наука) — «коло наук», сукупність наукових знань з широкого кола питань. Первісно слово означало сукупність знань, які слід було засвоїти у середньовічній педагогіці. Слово отримало сучасне значення після появи у XVI ст. енциклопедій — книжок, у яких були зібрані відомі на той час знання з різних галузей науки. Назви цих книжок при виданні церковнослов'янською, а потім російською мовами прийнято було перекладати як «Круг наук».

Енциклопе́дія як жанр наукової або науково-популярної довідкової літератури має певні особливості. Популярність викладу, розрахована на широке коло читачів, має поєднуватися з науковою чіткістю та логікою викладання матеріалу. Неприпустиме недбале, наближене, однобічне висвітлення явищ і фактів. Цим енциклопедії відрізняються від інших видів наукових видань, у яких такі матеріали можуть наводитися в авторській концепції.

Енциклопедії мають бути акумуляторами знань і відрізнятися від інших довідкових видань науковою достовірністю, ґрунтовністю, вивіреністю інформації, певною мірою «бездискусійністю».

Мові енциклопедії властиві стислість, чіткість, лаконічність формулювань, уникнення вузькофахових термінів, професійних жаргонізмів, розмовних і просторічних слів, вставних слів і зворотів, емоційно забарвлених оцінок, надмірної кількості скорочень.

Енциклопедії залежно від обсягу умовно поділяють на:

- великі (понад 12 томів) і малі (7—12 томів) - належать до універсальних, оскільки містять інформацію з усіх галузей науки та практичної діяльності людини;

- короткі (4—6 томів) та 1—3-томні, які називають енциклопедичними словниками або довідниками, — до галузевих енциклопедичних видань, що охоплюють певну галузь науки та практичної діяльності.

Статті в енциклопедіях поділяються на кілька типів:

- Статті-огляди та статті-довідки, що різняться лише обсягом, є визначальними для енциклопедії (містять основну інформацію з розглядуваного питання: виклад наукової теорії, хронологію історичних подій, географічні, біографічні, статистичні відомості тощо)

- статті-тлумачення (містять лише дефініцію, а в разі запозичення слова з іншої мови — його етимологію)

- статті-посилання (відсилають користувача до іншого терміна).

Виданню енциклопедії передує розробка тематичного плану (розподілу загального обсягу статей за їхніми типами та дисциплінами) і словника (повного переліку термінів, які увійдуть до видання).

Як свідчить історія, енциклопедія є показником культури певного народу, його цивілізованості, тому енциклопедичні видання з’являються значно пізніше від лінгвістичних словників.

Енциклопедичні видання бувають двох типів:

- загальні - універсальний довідник з усіх галузей суспільно-політичного життя, науки, техніки, культури, історії, що містить також текстові ілюстрації, карти, статистичні та хронологічні таблиці (наприклад: “ Dictionary of English Language and Culture”,“Longman Dictionary of Contemporary English ”),

- галузеві або спеціальні - з’ясовують спеціальні поняття у різних галузях знання, серед яких є такі, що вже стали лексикографічними пам’ятками, і нові, більш об’єктивні видання (наприклад: “ Dictionary of Grammar Terminology”, “Longman Dictionary of Scientific Usag e”).

Енциклопедичний словник – це лексикографічна праця проміжного типу, яка має ознаки енциклопедії і лінгвістичного словника, що виявляється у доборі реєстрових слів, особливостях укладання статей, тобто це праця тлумачно-пояснювального типу. Ілюстрації до гасел у них менш поширені або зовсім відсутні. Наприклад:

До енциклопедичних словників відносять також одномовні термінологічні праці, у яких з’ясовується сутність поняття, подається позамовна інформація про нього. Наприклад:

Серед галузевих енциклопедичних видань останнього десятиліття з’явилися праці, що репрезентують як традиційні поняття, що успішно розвиваються у нових парадигмальних контекстах, так і новітні – з дисциплін сучасної лінгвістики, що сформувалися у 2-й половині XX ст. на перетині мовознавства з іншими (гуманітарними, точними та природничими) галузями знань. Так, в енциклопедичному словнику для фахівців з теоретичних, гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики ,,Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики” І. Б. Штерн (Київ, 1998 р.) відбито перш за все реалії таких молодих галузей, як генеративна, кібернетична, комп’ютерна, когнітивна лінгвістика, теорія мовленннєвих актів та мовної комунікації, логічний аналіз мови, лінгвістика тексту. Видання містить близько 300 термінів і термінологічних словосполучень, що передають назви тлумачуваних та асоційованих з ними лінгвістичних реалій чотирма мовами – українською, російською, англійською та німецькою.

Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія О.Селіванової (Полтава, 2006 р.) подає тлумачення 1290 термінів і понять традиційних та новітніх лінгвістичних галузей, особливо марґінальних мовознавчих дисциплін (соціолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології, теорії мовної комунікації, етнолінгвістики тощо). У виданні наявні тематичний та алфавітний покажчики (приклади статей див. у додатках 1, 2).

У новітній лексикографії набуває активного розвитку ще одна тенденція – переклад і випуск кращих надбань світової культури і науки. 2006 року у Львові вийшло ґрунтовне енциклопедичне видання Словник театру Патріса Паві – професора із Сорбони, відомого у західному науковому світі театрознавця-семіолога. На думку рецензентів і критиків, відрадний нетиповий факт появи цього специфічного спеціалізованого видання створює загальнокультурний прецедент: словник може стати поштовхом для активізації досліджень найрізноманітніших наукових та естетичних питань, у тому числі – і мовознавчих, пов’язаних з теорією і практикою перекладу.

Енциклопедичні словники (як узагальнені праці) – це предмет окремих галузей науки або науки в цілому; лінгвістичні словники повністю належать до компетенції мовознавства і їхнім основним об’єктом є слово. Протиставлення цих двох типів словників не є абсолютним. Лексикографічна традиція одномовних словників останніх років показує, що енциклопедичність багатьох лінгвістичних словників збільшується, а енциклопедія все більше уваги приділяє мовній інформації. Однак принципова різниця в описі слів і реалій все ж залишається предметом різних досліджень.

Прообразами сучасних лінгвістичних словників стали давні рукописні списки невідомих слів – азбуковники та лексикони, що слугували базою для перших друкованих словників.

Сьогодні групування філологічних (лінгвістичних) словників здійснюється перш за все на основі лінгвістичних критеріїв, провідним серед яких є характеристика слова відповідно до сфер лексикографічного опису мови. У зв’язку з особливостями будови, завданнями, призначенням виділяють кілька типів і різновидів лінгвістичних словників:

І. За кількістю описуваних мов лінгвістичні словники бувають одномовні та перекладні (дво-, багатомовні);

ІІ. За відношенням до розділів мовознавчої науки виокремлюють лексичні, фразеологічні та граматичні словники;

ІІІ. За мірою охоплення лексики лінгвістичні словники поділяють на загальномовні (охоплюють усю лексику мови, не вирізняючи семантичних категорій, і призначені для широкого кола користувачів) та вибіркові (подають лексику певних семантичних категорій, мають адресне спрямування);

ІV. За способом упорядкування матеріалу виділяють словники семасіологічні, алфавітні (тлумачні, орфографічні, перекладні, хронологічні), ономасіологічні (тезауруси, ідеографічні словники, гніздові термінологічні і малюнкові), зворотні (словотвірні, граматичні тощо);

V. За функціональною спрямованістю лінгвістичні словники поділяють на функційно-мовні, функційно-образні, функційно-галузеві;

VІ. Із культурологічної точки зору виокремлюють ономастичні лексикони (словники топонімів, імен і прізвищ тощо), словники з культури мови і літературної норми (орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, труднощів уживання слів тощо);

VІІ. Змішані або комплексні, універсальні словники.

До загальномовних словників відносять:

- одномовні (тлумачні, орфографічні, орфоепічні, тезауруси і т.п.)

- перекладні ( двомовні та багатомовні).

Одномовні словники поділяються на:

- тлумачні та історичні,

- повні та неповні,

- загальні та часткові,

- літературні та діалектні,

- фразеологічні та термінологічні,

- орфографічні та орфоепічні.

Головне місце серед одномовних словників належить тлумачним, які є найціннішою скарбницею мови, бо найбільш систематично і послідовно відбивають її словниковий склад. Існує думка, що створення тлумачного словника – свідоцтво „повноліття мови і лінгвістичної зрілості суспільства”.

Головна його мета – пояснити значення якомога більшої кількості слів певної мови (у т.ч. й фразеологічних одиниць) засобами рідної мови (описово, за допомогою синонімів, антонімів), подати приклади їх вживання у мовленні. У тлумачних словниках також представлено відомості про граматичні та стилістичні особливості слів: позначаються застарілі, поетичні слова, у межах можливого залучаються також найбільш уживані діалектизми, професіоналізми, окремі жаргонізми. У кінці словникових статей подано цитати з творів художньої літератури, газет, журналів, наукових творів, які є не тільки ілюстративним матеріалом, а й засобом пояснення. Слова у тлумачних словниках подано з наголосом, їх написання відповідає нормам сучасного правопису, тобто ці праці є певною мірою орфографічними й орфоепічними (про них мова йтиме далі). Укладанню цих лексикографічних праць передує процес створення лексичної картотеки національної мови.

Тлумачні словники містять інформацію про слова та їх значення, використання слів у мовленні, відомості про граматичні форми слова, вимову та написання. Це один із перших типів лексиконів, над яким почали працювати вчені. Наприклад: “Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English”, “The American Heritage Dictionary”, “The American Heritage School Dictionary”, “The Oxford Junior Dictionary”.

Різновидом тлумачного словника є словник іншомовних слів, у якому пояснюється значення слів іншомовного походження, зазначається мова, з якої або через яку було запозичено дане слово, вказується його звуковий склад і значення у цій мові та значення у мові, що його запозичила. Наприклад:

До розряду тлумачних лексиконів відносяться також
фразеологічні словники, наприклад:

Близькі до тлумачних словників тезауруси (гр. „скарбниця”), завданням яких є найповніше охоплення лексичного складу мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками, або полями) з перехресним групуванням.

Тезаурус -одномовний (тлумачний або тематичний) словник, який прагне максимально охопити лексику даної мови. Словник, що подає лексику певної мови в усьому її обсязі з прикладами їх використання в тексті. Словник, в якому слова, що належать до якої-небудь галузі знань, розташовано за тематичним принципом і показано семантичні відношення між лексичними одиницями. Групи лексем у таких словниках об’єднані за близькістю значень, родо-видовими відношеннями, наприклад: всесвіт – жива природа – рослинний світ, людина і т.д. Наприклад:

Отже, саме тлумачні словники є джерелом величезного інформаційного і культурного ресурсу. Вони дають змогу якнайповніше вивчити процеси архаїзації та неологізації мовного складу, спрогнозувати основні тенденції лексико-семантичного розвитку, встановити закономірності динаміки мови, виявити причини та фактори мовної еволюції. Словники тлумачного типу вважаються найвищим досягненням кожної національної лексикографії, а там, де їх створено (особливо – багатотомні праці), вони набувають фактично статусу національного надбання.

Розподіл словників на повні – неповні є досить умовним. Повні словники охоплюють всю лексику літературної мови, неповні – лише найбільш розповсюджену лексику.

Загальні словники охоплюють лексику незалежно від її професійного, діалектного, стильового та граматичного членування.

Диференційні - об’єднують лексику за якоюсь ознакою – стилем або професією (наприклад: “Thesaurus of American Slang”).

В літературному словнику зібрана лексика літературної мови, а в діалектному – пояснюються слова одного або кількох діалектів.

Дво- чи кількамовні словники – перекладні лексикони. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу (з якої на яку – відображено у назві словника). Поряд із перекладом уміщено типові приклади вживання слів у різних значеннях, оскільки у різних мовах неоднакова система омонімів, на іншу мову такі слова перекладаються не одним, а кількома відповідниками.

Перекладні словники бувають двох видів:

- загальномовні

- спеціальні (найчастіше – термінологічні).

Англійська лексикографія має чимало перекладних словників, наприклад:

Багатомовні словники на практиці виконують пасивну функцію і, як правило, використовуються здебільшого як довідкові видання.

У вибіркових словниках лексеми відібрано:

– за хронологічним принципом (словники етимологічні, історичні, нових слів);

– за територіальними і соціальними особливостями лексики (словники діалектизмів, жаргонізмів, сленгу тощо);

– відповідно до міжслівних зв’язків (словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів);

– за авторською лексикою (частотні, словники мови письменників, граматичні, конкорданси і т.п.).

Історичні словники подають слова певної історичної епохи за даними писемних пам’яток, з’ясовується їх значення, зміни у словотвірній структурі, наводяться ілюстрації. Наприклад:

В етимологічних словниках з’ясовується походження слів однієї мови, групи або сім’ї споріднених мов. У цих словниках за допомогою порівняльно-історичного методу встановлюються прадавні гіпотетичні форми слів – архетипи. Для власно мовних слів їх з’ясовується їх первинне значення встановлюються паралелі з інших мов (наприклад: “Oxford Concise Dictionary of English Etymology”)

Історичні й етимологічні словники мають спільне завдання: подати розвиток лексичної одиниці. Відмінність між ними полягає в тому, що історичні словники відтворюють звукову й семантичну історію окремого слова з моменту його виникнення, а етимологічні словники описують, як з’явилося певне слово, тобто вони з’ясовують походження слів шляхом співвіднесення сучасних лексичних одиниць із їх прадавніми формами (архетипами). Дані історичних словників використовуються під час укладання етимологічних, і навпаки. Матеріали етимологічних словників застосовують також для розмежування сучасних слів тощо.

Словники неологізмів укладають на основі реєстру нових слів, що недавно з’явилися у мові і новизна яких відчувається мовцями. Словники неологізмів дають цінний матеріал для доопрацювання інших лексичних словників відповідно до змін у лексичному складі мови. Такими словниками є, наприклад:

Діалектні словники – праці тлумачного типу, у яких подано лексику територіальних діалектів, зокрема значення і вживання слів.

Діалектні словники, у яких представлено всю місцеву лексику, називають загальними, наприклад:

Діалектні словники, в яких подано територіальну лексику певних тематичних груп, є тематичними, наприклад:

Як правило, діалектні словники створюють за диференційним принципом щодо норм літературної мови: вони містять лексику, відсутню в літературній мові або яка має морфологічні, словотвірні, семантичні та фонетичні відмінності. Основою для створення таких лексикографічних праць є матеріали польових діалектологічних експедицій – записи діалектного мовлення у вигляді текстів чи відповідей на запитання спеціально розробленої програми (питальника), фольклорні тексти і меншою мірою тексти художніх творів.

Словники жаргонів / сленгу представляють лексику соціальних діалектів, що виникає і функціонує у великих групах мовців (переважно молодіжних), об’єднаних спільністю інтересів, насамперед професійних, однаковими захопленнями чи уподобаннями, тривалим перебуванням у певному середовищі. Наприклад: “Thesaurus of American Slang”.

Словники омонімів містять слова, що однаково звучать чи пишуться, але мають різне значення. Ці лексикони є водночас і тлумачними. Наприклад:

Словники паронімів містять слова, подібні за формою, але цілком або частково відмінні за значенням. У словниковій статті подаються слова, з якими сполучається кожен із паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах. Наприклад:

Словники антонімів охоплюють слова, протилежні за значенням. Наприклад:

Словники синонімів подають ряди слів, близьких або тотожних за значенням. Словникові статті у таких працях найчастіше містять або лексичні синоніми із залученням словотвірних, або фразеологічні синоніми. У цих лексиконах фіксуються особливості їх сполучення, стилістичне забарвлення, сфера використання, даються приклади вживання кожного синоніма у текстах. Наприклад: Longman Dictionary of Phrasal Verbs.

Словники синонімів можуть бути перекладними, у яких до синонімічного ряду однієї мови добирається відповідний синонімічний ряд іншої, наприклад, а також тлумачними, в яких подаються синоніми із тлумаченням їх значень.

Лексикографічні праці цього типу дають змогу розрізнити нюанси значення близьких за семантикою слів. Їх широко використовують письменники з метою добору відповідних слів.

Протягом останніх десятиліть створено цілий ряд спеціальних вибіркових словників – одномовних і перекладних.

У частотних словниках представлено мовні одиниці з погляду їх уживаності у мовленні. Укладаються вони на основі статистичних даних. За характером реєстрових мовних одиниць частотні лексикони поділяють на словники словосполучень, словоформ, морфем, буквосполучень, складів тощо. Стаття такої праці складається з мовної одиниці (найчастіше слова) і цифри, що вказує на кількість її вживань у досліджених текстах. Частотні словники укладають для стилістичних та інших мовознавчих потреб, для створення ефективних систем стенографії, відбору лексичного мінімуму з іноземної мови, атрибуції (визначення автентичності, автора) непідписаних рукописів, для автоматичного опрацювання текстової інформації тощо. Інколи у частотних словниках ураховується частота значень слів. Такі лексикони мають теоретичне (використовуються при вивченні мови і стилю різних жанрів) і практичне (допомагають глибше оволодіти рідною мовою) значення. Про необхідність частотних словників свідчить хоча б той факт, що на сьогодні їх видано понад 500 більш як для 40 мов.

Інверсійні (зворотні, обернені) словники вміщують слова у зворотному порядку за кінцевими літерами. Такі праці використовують переважно з науковою та навчальною метою, наприклад, при вивченні словотвору, системи закінчень в українській мові.

Словники мови письменників (авторські) – особливий різновид частотних словників. У них представлено лексико-фразеологічний склад одного, кількох або усіх творів певного письменника (рідше – багатьох авторів). Ці словники використовують для вивчення творчості письменника, для дослідження відповідних етапів в історії національної літературної мови і суспільної атмосфери певного часу, епохи. Тому вони є основою для укладання історичних та інших хронологічних словників.

Розрізняють два різновиди словників мови письменника:

- праці тезаурусного типу, у яких уся лексика письменника подається як певний індекс, перелік у реєстрі лексем з граматичними ремарками, кількісними характеристиками, екземпліфікацією і паспортизацією. До реєстру вводяться також омоніми. Розроблення значення – мінімальне. До них належать. Наприклад:

- к о н к о р д а н с и (від лат. – узгодження) – словники мови видатних постатей в історії культури народу. У них фіксується вживання кожної словоформи і подано відповідний контекст. Конкорданси містять приклади вживання усіх слів (і їх форм) в окремому творі або у всій творчості письменника. Реєстровими одиницями у них є словоформи, а нижче подані приклади з ними у контексті фіксованої довжини. Приклади супроводжуються індексами, прив’язаними до конкретного достатньо повного видання, що дає змогу відшукати приклад у тексті твору. Наприклад: словник мови Шекспіра.

Словники рим (римівники) подають ряди слів або словоформи із тотожними чи співзвучними кінцевими частинами. Наприклад:

Ці лексикографічні праці використовують поети з метою пошуку потрібних рим, а також спеціалісти з теорії літератури.

До вибіркових лексиконів належать також граматичні
словники, у яких подаються граматичні характеристики словоформ. Їх поділяють на морфологічні (містять форми відмінювання частин мови) та синтаксичні (вказують на синтаксичну сполучуваність слів або містять переклад синтаксичних конструкцій).

Серед граматичних словників виокремлюють:

- Словотвірні (дериваційні) -представлені або гнізда споріднених слів, побудовані залежно від ступеня їх похідності та відношень між твірними і похідними словами, або твірні компоненти слова з їх семантичними та словотвірно-функціональними характеристиками, які визначаються за взаємовідношенням словотворчої основи та форманта, адже окремо взятий афікс може мати кілька значень, може бути поліфункціональним. За словотвірним словником можна з’ясувати похідність слова. В українській лексикографії наявні:

Морфемні лексикони відображають морфемне членування слів або подають морфеми в алфавітному порядку. До праць такого типу належать:

Словники скорочень охоплюють похідні слова, що утворені внаслідок абревіації, тобто поєднання скорочених компонентів (найчастіше асемантичних частин слова або окремих звуків) кількох слів. Такі словники містять як ініціальні скорочення, так і складноскорочені слова усіх структурних різновидів. Нерідко до реєстру словника долучають також найпоширеніші абревіатурні запозичення та умовні графічні скорочення. До праць такого типу належать:

Функційно-мовні словники (відповідно до класифікації за функціональною спрямованістю), які виявляють можливості мови щодо сполучуваності, поєднання слів представляє, наприклад, с ловник епітетів.

До функційно-образних словників належать фразеологічні лексикони, які охоплюють матеріал різного характеру (вище уже йшлося про їх тлумачний різновид). Наприклад:

Словники крилатих слів і висловів містять сталі словесні формули: влучні вислови, звороти мовлення видатних осіб, що набули узагальненого змісту (стали афоризмами) і подані як цитати з їхніх творів; окремі слова і словосполучення на позначення назв історичних, міфологічних та літературних персонажів, які стали символічними, тощо. Наприклад: The

Dictionary of Classical, Biblical and Literary Allusions.

У сфері функційно-галузевих словників досить численна група
термінологічних лексиконів. Це вибіркові лексичні праці, в яких зібрано, систематизовано терміни, уживані у певній галузі (чи суміжних галузях) науки, техніки, мистецтва, торгівлі, спорту тощо, може розтлумачуватися їх значення, указано походження. Такі праці можуть бути одномовними і перекладними (дво- і багатомовними).

Англійська мова має термінологічні словники з багатьох галузей науки, в укладанні яких застосовуються єдині підходи, засади, методи і прийоми, існує певна типологія, що свідчить про існування такого підрозділу науки про словники, як термінографія.

Серед одномовних термінологічних словників слід назвати такі:

Більшість термінологічних словників є перекладними і охоплюють багато галузей знань, наприклад: математика, військова, гірнича справа, тепло- і газотехніка, лісівництво, спорт, юриспруденція, медицина, хімія, економіка, радіоелектроніка, музика, педагогіка, мовознавство тощо. Усе це дало змогу підготувати й видати узагальнені праці:

Дуже важливо, що у цих лексиконах з масиву термінів вилучено мовні скальковані або протранслітеровані терміни, а також повернено велику кількість суто термінів, відкинутих (,,репресованих”) у 30-х роках минулого століття. Частина з них розглядається як справжні національні енциклопедіі (наприклад, гірничий, економічний словники).

Ономастичні словники (за класифікацією – із культурологічної точки зору), або словники власних назв, укладають на основі реєстру індивідуальних найменувань окремих одиничних об’єктів. Залежно від типу власної назви виокремлюють антропонімічні словники (власних назв людей), космонімічні словники (власних назв небесних об’єктів), топонімічні словники (власних географічних назв), серед яких виокремлюють гідронімічні (словники власних географічних назв водних об’єктів), ойконімічні (словники власних географічних назв населених пунктів) та ін.

До узагальнених словників власних назв належать такі:

Винятково важливу культурно-освітню роль виконують лінгвістичні словники, що описують слово в аспекті його нормативного функціонування.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів (різних частин мови) та окремих їх форм, що становлять труднощі при передачі їх на письмі. Англійська лексикографія має орфографічні словники різного адресного призначення: для початкової та середньої школи, для широких кіл громадськості (різниця між ними полягає у реєстрі). Цей тип словників – необхідний додаток до чинного правопису, тому з бігом часу вони застарівають, оскільки періодично приймаються нові редакції найголовнішого правописного кодексу. У цих довідкових виданнях, крім загальновживаної, представлено спеціальну різногалузеву термінологічну лексику, а також географічні назви.

Орфографічні словники водночас є довідниками з нормативного наголошення слів: наголос позначений у кожному реєстровому слові, у похідних граматичних формах. Наприклад:

Орфоепічні та акцентологічні словники інформують про літературну вимову і наголошення слів, їх форм. Слова та їх форми або частини, що мають вимовні особливості, подаються фонетичною транскрипцією. Наприклад: Everyman’s English Pronouncing Dictionary by Daniel Jones.

Подача додаткових граматичних форм відмінюваних реєстрових слів дає можливість орфоепічно-акцентуаційним словникам виконувати й правописні функції.

Лексикони слововживань подають нормативне вживання слів, містять стислі поради щодо найдоцільнішого вживання слів і словосполучень для передачі потрібного змісту, робить певні застереження щодо неправильного або небажаного, невдалого використання слів у певних значеннях. Ці лексикони є частиною іншого типу лексикографічних праць –
словників труднощів мовлення (мови). Вони містять складні випадки вживання, побудови, вимови і написання окремих слів, словоформ, висловів. Наприклад: The BBI Combinatory Dictionary of English.

Різні аспекти культури англійської мови відображають також інші лексикографічні праці:

Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів і призначення, насамперед це тлумачні словники, в яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики і фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання і словосполучення тощо. Перекладні словники, крім іншого, цінні тим, що вони великою мірою допомагають при доборі синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні, енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо.

Загалом же будь-який словник вирішує лише певні завдання.

Ідеалом теорії лексикографії є у н і в е р с а л ь н и й с л о в н и к, який би точно відображав мовну стихію, усі розряди одиниць лексикону з усіма їхніми властивостями. Користуючись таким словником, можна спілкуватися певною мовою у всіх ситуаціях, говорити на будь-яку тему і з будь-яким носієм цієї мови.

Теоретики лексикографії відзначають, що універсалізація словника може полягати у поєднанні різноманітних видів словників. У сучасній англомовній лексикографії є певна кількість комбінованих праць. Вище уже йшлося про наявність таких змішаних лексиконів, як термінологічно-перекладні або тлумачно-термінологічно-перекладні.

Варто зазначити, що на сьогодні в основі змішаних словників – часто перекладні лексикони, типу:

Англо-український словник власних назв та імен Т.Олійника (Тернопіль, 2000 р.) – ономастично-перекладний,

Українсько-англійський тематичний словник К.Богуцького (Київ, 2001 р.).

Універсалізація словника у лінгвістичному аспекті виявляється, по-перше, у прийнятті стандартних схем словникових статей, що склалися у кращих словниках (у межах свого виду), по-друге, у безпосереднім створенні універсальних лексиконів.

Та все ж універсальні словники також обмежені, хоч вони і виконують у сукупності кілька завдань, проте не всі. Очевидно створення універсальної праці (у повному розумінні) досяжне лише в абстракції. Напевне, мав рацію французький письменник П.Буаст, котрий писав: „Один тільки Бог може створити досконалий словник”.

Поиск по сайту: