Вимірювання кількості грошей

Гроші – це су­купність ак­тивів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють для здійснен­ня діло­вих опе­рацій. Різні ділові опе­рації об­слу­го­ву­ють не один, а різні ви­ди гро­шей, на­при­к­лад готівка, че­ки то­що. То­му існу­ють різні по­каз­ни­ки за­галь­ної кількості гро­шей у національній еко­номіці, які на­зи­ва­ють гро­шо­ви­ми аг­ре­га­та­ми. В різних країнах своя си­с­те­ма аг­ре­гатів.

Грошові агрегати – це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Ліквідність – мобільність активів підприємств та організацій, що дозволяє їм вільно здійснювати платежі за кредитами та іншими фінансовими зобов’язаннями.

МО = готівкові гроші (гроші поза банками);

М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках;

М2 = М1 + строкові депозити;

М3 = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери, крім акцій.

Най­о­че­видніший вид гро­шей, який потрібно вра­хо­ву­ва­ти в за­гальній кількості гро­шей, є готівка – па­пе­рові гроші й мо­не­ти.

Для здійснен­ня діло­вих опе­рацій нині в роз­ви­нутій рин­ковій еко­номіці най­частіше ви­ко­ри­сто­ву­ють без­стро­кові вкла­ди, які да­ють змо­гу ви­пи­су­ва­ти че­ки. Чек – це на­каз бан­ку, ви­пи­са­ний влас­ни­ком вкла­ду про ви­да­чу зі сво­го ра­хун­ку гро­шей особі, за­зна­ченій у че­ку.

Че­ки є не чим іншим, як спо­со­бом пе­ре­дан­ня влас­ності на вкла­ди в бан­ках, і за­галь­но­прий­няті як засіб обміну. За по­тре­би мож­на не­гай­но пе­ре­ве­с­ти ці вкла­ди в па­пе­рові гроші та мо­не­ти. От­же, че­ки є грішми, своєрідним еквіва­лен­том готівки.

Грошові агрегати в Україні 2012 р., млн.грн.

M0 = 203245

M1= 323225

M2 =771126

M3= 773199

Грошова база = 255283

Грошова база – сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій (банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України.

У кожній країні рух гро­шей між фірма­ми, до­мо­гос­по­дар­ст­ва­ми та дер­жа­вою на­зи­ва­ють гро­шо­вим обігом. Дер­жа­ва ре­гу­лює гро­шо­вий обіг і фор­мує національ­ну гро­шо­ву си­с­те­му. Стабільність гро­шо­во­го обігу є важ­ли­вою умо­вою успішно­го роз­вит­ку національ­ної еко­номіки.

Основні елементи грошового обігу:

1) найменування грошової одиниці

2) види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу;

3) регламентацію безготівкового грошового обігу;

4) державний апарат, що регулює грошовий обіг.

Гро­шо­ва си­с­те­ма – це спосіб ор­ганізації гро­шо­во­го обігу, що склав­ся істо­рич­но в даній країні й закріпле­ний за­ко­ном.

В су­час­них умо­вах гро­шо­ва си­с­те­ма країни містить такі ос­новні еле­мен­ти:

1) най­ме­ну­ван­ня гро­шо­вої оди­ниці (на­при­к­лад, Ук­раїна – грив­ня, США – до­лар, Поль­ща – зло­тий, Росія – рубль, Японія – єна та ін.);

2) ви­ди дер­жав­них па­пе­ро­вих гро­шо­вих знаків, розмінної мо­не­ти, що ма­ють за­кон­ну платіжну си­лу;

3) рег­ла­мен­тацію без­готівко­во­го гро­шо­во­го обігу;

4) дер­жав­ний апа­рат, що ре­гу­лює гро­шо­вий обіг.

До се­ре­ди­ни 70-х років у всіх країнах мав місце, а в де­я­ких існує і нині, що­прав­да фор­маль­но, ще один еле­мент гро­шо­вої си­с­те­ми – зо­ло­тий вміст гро­шо­вої оди­ниці.

Еко­номісти розрізня­ють два ти­пи гро­шо­вих си­с­тем: 1) ме­та­ле­во­го обігу, в яких гро­шо­вий то­вар ви­ко­нує всі функції гро­шей або ле­жить в ос­нові гро­шо­вої си­с­те­ми; 2) па­пе­ро­во-кре­дит­но­го гро­шо­во­го обігу, які ба­зу­ють­ся на па­пе­ро­вих гро­шах.

Історії відомі два ви­ди ме­та­ле­вих си­с­тем: а) біме­талізм; б) мо­но­ме­талізм. Біме­талізм – гро­шо­ва си­с­те­ма, в якій за зо­ло­том і сріблом за­ко­но­дав­чо закріпле­но роль гро­шей. За цієї си­с­те­ми ва­лютні ме­та­ли відігра­ва­ли рівно­прав­ну роль і в обігу пе­ре­бу­ва­ли мо­не­ти з обох ме­талів. Мо­но­ме­талізм – гро­шо­ва си­с­те­ма, ос­но­ву якої ста­но­вить ли­ше один ме­тал (зо­ло­то або срібло).

Біме­талізм три­ва­лий час існу­вав у країнах Західної Євро­пи. Для цієї гро­шо­вої си­с­те­ми ха­ра­к­терні два ви­ди цін – ціни в зо­ло­тих і срібних гро­шах. Дер­жа­ва вста­но­в­лює ціно­ве співвідно­шен­ня обох ме­талів. Як­що рин­ко­ва ціна од­но­го з ва­лют­них ме­талів зни­жується, то вигідно ску­по­ву­ва­ти цей ме­тал і кар­бу­ва­ти з ньо­го мо­не­ти. На­при­к­лад, ко­ли срібло де­шев­шає, то зо­лоті мо­не­ти зни­ка­ють з обігу, і в ньо­му па­нує срібло. От­же, фа­к­тич­ни­ми грішми стає ме­тал, ціна яко­го на світо­во­му рин­ку зни­зи­ла­ся. Біме­талізм ви­я­вив­ся не­стабільною, внутрішньо су­пер­еч­ли­вою гро­шо­вою си­с­те­мою, оскільки ви­ко­ри­стан­ня двох еквіва­лентів спри­чи­ня­ло тру­д­нощі при ви­зна­ченні вартісно­го співвідно­шен­ня між зо­ло­том і сріблом. То­му в більшості країн у другій по­ло­вині ХІХ ст. ут­вер­ди­ла­ся си­с­те­ма зо­ло­то­го мо­но­ме­талізму (в Австрії – 1892 р., Японії – 1897 р., США – 1900 р.). Упер­ше зо­ло­тий мо­но­ме­талізм ус­та­но­в­ле­но в Англії на­прикінці ХVIII ст. (за­ко­но­дав­чо закріпле­но 1816 р.).

За­леж­но від ха­ра­к­те­ру розміну па­пе­ро­вих гро­шей на зо­ло­то існу­ва­ло три різно­ви­ди зо­ло­то­го мо­но­ме­талізму:

1) зо­ло­то­мо­нет­ний стан­дарт;

2) зо­ло­то­злив­ко­вий і зо­ло­то­девізний стан­дарт;

3) зо­ло­то­до­ла­ро­вий стан­дарт.

Зо­ло­то­мо­нет­ний стан­дарт – най­до­рож­ча, але вод­но­час і ви­со­костабільна гро­шо­ва си­с­те­ма. Йо­го ха­ра­к­те­ри­зу­ють такі оз­на­ки:

1) у гро­шо­во­му обігу обов’яз­ко­во пе­ре­бу­ва­ли зо­лоті мо­не­ти, всі інші ви­ди гро­шей розміню­ва­ли­ся на зо­ло­то за номіна­лом;

2) країна вста­но­в­лю­ва­ла зо­ло­тий вміст своєї гро­шо­вої оди­ниці, який не зміню­вав­ся впро­довж де­ся­тиліть;

3) зо­ло­то вільно вво­зи­ло­ся в країну та ви­во­зи­ло­ся з неї;

4) підтри­му­ва­ло­ся жор­ст­ке співвідно­шен­ня між за­па­сом зо­ло­та в країні та внутрішньою кількістю гро­шей.

Після Пер­шої світо­вої війни зо­ло­то­мо­нет­ний стан­дарт зберігся ли­ше у США. У країнах-пе­ре­мож­ни­цях (Англія, Франція та ін.) бу­ло за­про­вад­же­но уріза­ну си­с­те­му зо­ло­то­го мо­но­ме­талізму – зо­ло­то­злив­ко­вий стан­дарт, за яко­го па­пе­рові гроші обміню­ва­ли­ся на зо­ло­то ли­ше в разі по­дан­ня су­ми, вста­но­в­ле­ної за­ко­ном. На­при­к­лад, в Англії ця су­ма ста­но­ви­ла 1700 фунтів стерлінгів, у Франції – 215 тис. франків, що відповіда­ло ціні стан­дарт­но­го злив­ка у 12 кг. У більшості країн, зо­к­ре­ма пе­ре­мо­же­них (Німеч­чині, Австрії та ін.), бу­ло вста­но­в­ле­но зо­ло­то­девізний стан­дарт: па­пе­рові гроші обміню­ва­ли­ся на іно­зем­ну ва­лю­ту (девізи), яка розміню­ва­ла­ся на зо­ло­то. За обох цих різно­видів зо­ло­то­го мо­но­ме­талізму в обігу вже не­має зо­ло­тих мо­нет, а мо­не­тар­не зо­ло­то зо­се­ред­жується в ру­ках дер­жа­ви. У 30-х ро­ках урізані фор­ми зо­ло­то­го мо­но­ме­талізму бу­ли ліквідо­вані.

Після Дру­гої світо­вої війни зо­ло­тий мо­но­ме­талізм відно­вив­ся, але ще в більш урізаній формі – зо­ло­то­до­ла­ро­во­го стан­дар­ту. В усіх країнах розмін па­пе­ро­вих гро­шей на зо­ло­то не був відно­в­ле­ний. Ли­ше уря­дам та цен­т­раль­ним бан­кам країн–членів Міжна­род­но­го ва­лют­но­го фон­ду на­да­ва­ла­ся мож­ливість обміню­ва­ти до­ла­ри США, яки­ми во­лоділи ці країни, на злив­ки з зо­ло­то­го за­па­су США. На­прикінці 1949 р. зо­ло­тий за­пас США до­сяг­нув 21,8 тис. т, що ста­но­ви­ло 70% світо­вих ре­зервів. Од­нак у по­даль­шо­му стя­гу­ван­ня зо­ло­та у США при­пи­ни­ло­ся. До 1960 р. зо­ло­тий за­пас ско­ро­тив­ся до 15, 8 тис. т (44%), а в 1972 р. ста­но­вив ли­ше 8,6 тис. т (21%). Зо­ло­то­го за­па­су США лед­ве ви­с­та­чи­ло б, щоб обміня­ти 25% до­ла­ро­вих ак­тивів іно­зем­них влас­ників. У 1971 р. обмін до­ларів на зо­ло­то бу­ло при­пи­не­но. Гро­шові си­с­те­ми, в яких зо­ло­то ви­ко­нує усі функції гро­шей або ле­жить в ос­нові цих си­с­тем, зни­к­ли.

У 1970-х ро­ках ос­та­точ­но ут­вер­д­жується но­вий тип гро­шо­вої си­с­те­ми, фор­му­ван­ня якої в усіх країнах пра­к­тич­но роз­по­ча­ло­ся з ча­су витіснен­ня зо­ло­та з обігу. Су­час­ну гро­шо­ву си­с­те­му ха­ра­к­те­ри­зу­ють такі оз­на­ки:

1) її ос­но­вою є па­пе­рові гроші;

2) хронічне знецінен­ня гро­шей;

3) ши­ро­кий роз­ви­ток без­готівко­во­го обігу і ско­ро­чен­ня обігу готівки;

4) зро­стан­ня ролі дер­жа­ви в стабілізації гро­шо­во­го обігу.

Поиск по сайту: