АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Загальні відомості про штукатурні розчини

Читайте также:
  1. I. Загальні положення
  2. I. Загальні положення
  3. I.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  4. Базові відомості
  5. Відомості про складову частину документа // Відомості про ідентифікуючий документ. – Відомості про місцезнаходження складової частини в документі. – Примітки.
  6. Відомості, що становлять державну таємницю
  7. Властивості свідомості та її структура.
  8. Втрата свідомості, травми
  9. Глава 1. Загальні положення
  10. Глава 19. Загальні положення досудового розслідування
  11. Глава 2. Загальні правила документообігу
  12. Глава 40. Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю

Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше в'яжучих — складним (цементно-вапняний, вап­няно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухо­мість (густоту) і водоутримувальну здатність.

Пластичним називають розчин, який легко розрівню­ється на поверхні штукатурним інструментом, не утворю­ючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверх­ні і зчіплюється з нею.

Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого і заповнювача. У пластичних розчинах містить­ся 25–30 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину тощо. Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу нази­вають пісним, а з надмірною кількістю — жирним.

Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утворить­ся гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний. З цією самою метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він пластичний, має достатню жирність.

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см (рис 3). Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус занурить­ся у розчин, така й буде рухомість.

Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризну) — 10–12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) — 7–9; для опоряджувального шару (на­кривки) — 10–12 см.

Рис. 3. Стандартний конус


Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання, транс­портування інанесення на пористу поверхню називають водоутримуваль­ною здатністю. Високу водоутриму­вальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 10, 50, 75, 100.

Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску. Для при­готування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин піску.

Розчини приготовляють механізованим способом у розчинозмішувачах. При невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з добавлянням гіпсу їх приготовляють у ящиках.

Для штукатурення кам'яних поверхонь у сухих примі­щеннях застосовують вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і якості вапна: для оббризку — 1:2; 1:2,5; 1:3; для ґрунту — 1:2,5; 1:3, 1:4; для накривки — 1:1,5; 1:2, 1:2,5.

Спосіб приготування. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують.

Для штукатурення дерев'яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів застосовують вапняно-гіпсові розчи­ни, які готують на основі вапняного розчину, добавляючи до нього окремо розведений у воді гіпс. Вапняно-гіпсовий розчин приготовляють у такій кількості, щоб його можна було використати за 15–20 хв. У розчин відносно його об'єму додають гіпс: для штукатурення стін — 20–50 %, для стель — 30–70 %.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.

Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2,5; 1:3; для ґрунту — 1:3, 1:4; для накривки — 1:2, 1:2,5.

Спосіб приготування. Потрібну кількість піс­ку і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують.

Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббриз­ку — 1:1:4,5; 1:1:5; для ґрунту — 1:1:6; 1:1:7—9; для накривки — 1:1:4,5;1:1:5.

Спосіб приготування. В ящик насилають по­трібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У суміш вливають окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.

 

Контроль якості робіт.

 

Таблиця. Відхилення, які допускаються під час виконання різних видів штукатурки


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)