ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ВИХОВАННЯ

Універсальною організаційною формою виховання є виховний захід. На відміну від уроку, технологічно відпрацьованих класифікацій виховних заходів небагато. Ми можемо запропонувати вам лише дві: за способом їх проведення та за напрямками виховання.

Класифікація виховних заходів за напрямками виховання включає в себе інтелектуально-пізнавальні, естетичні, моральні, фізичні, національні, правові, екологічні, валеологічні, трудові тощо. Звісно, що кожен із таких заходів поєднує в собі декілька напрямків, що відбивається в його цілях. Так, культпохід до театру несе одноразово естетичне, моральне, пізнавальне та комунікативне навантаження, суботник вирішує трудові, комунікативні, етичні, естетичні та інші завдання. Тому доцільно говорити про комплексний характер цілепокладання у виховному процесі, а класифікацію можна ще назвати за цільовою домінантою.

Класифікація виховних заходів за способом проведення включає в себе інформативні (лекції, конференції, бесіди), змагальні (вікторини, конкурси, змагання), комунікативні (прес-конференції, диспути, усні журнали), театралізовані (вистави, вечори, концерти), дослідницькі (соціометричні зрізи, екологічна стежина тощо), подорожі (уявні: країною, мова якої вивчається; стежиною кохання тощо; реальні: походи, екскурсії та ін.).

За аналогією з уроком кожна з запропонованих класифікацій може бути покладена в основу типології виховних заходів, тоді інша говоритиме про їх види. Наприклад, якщо типи визначити за напрямками виховання, а види за способом проведення виховних заходів, то естетичні заходи (типи), можна провести в інформативному, змагальному, театралізованому, дослідницькому виді. Або навпаки, коли типологію визначити за способами проведення, а види виховних заходів – за напрямками виховання, то змагання (тип ВЗ) можна провести інтелектуальні, фізичні, екологічні тощо.

Технологія підготовки та проведення виховного заходу включає в себе відпрацювання наступних етапів:

1) вибір та обґрунтування теми виховного заходу;

2) формулювання його цілей;

3) визначення форми проведення;

4) підготовча робота,

5) проведення заходу,

6) підбиття підсумків

Змістовно тема може відповідати як традиційним та календарним святам (Новий рік, 8 Березня, випускний бал, першоквітнева гуморина тощо), так і насущним проблемам певної дитячої спільноти (культура мовлення, поведінки, традиції школи й ін.). Її вибір відбувається внаслідок ретельного вивчення дитячої спільноти в цілому і кожного вихованця зокрема; визначення, чого їм не вистачає, що треба поповнити, які особистісні якості та відношення виховати, які соціальні ролі сформувати тощо.

Прогностичні судження стосовно зазначеного лягають в основу цілеформулювання. Зважаючи на те, що результатом виховання є культура (культурологічна модель випускника), а розпредмечена культура становить собою соціальний досвід [51,137], для визначення цілей виховного заходу доцільно скористатися таблицею «Цілепокладання в педагогічному процесі» (с.137), конкретизувавши її стосовно виховного заходу та певної дитячої спільноти. На відміну від цілей уроку, що формулюються відповідно складових соціального досвіду в прямому порядку: знання способи діяльності досвід творчої діяльності досвід емоційно-ціннісних відносин (1, 2, 3, 4), цілі виховного заходу формулюються в зворотному напрямку: досвід емоційно-ціннісних відносин досвід творчої діяльності способи діяльності знання (4, 3, 2, 1). Таким чином, на перше місце ставляться проблеми формування відношень (тобто особистості) і творчості, а такими, що забезпечують ці процеси, стають цілі, що стосуються перших двох компонентів соціального досвіду – знань та вмінь. Тому останні формулюються дещо м’якше: не досягти засвоєння (текстів пісень, наприклад, йдучи на концерт), а ознайомити, наголосити, звернути увагу, порівняти тощо.

Форма проведення виховного заходу (бесіда, лекція, змагання, диспут, подорож тощо) вибирається відповідно до теми, вікових, індивідуальних, типологічних особливостей дітей, рівня їх вихованості та угрупованості дитячої спільноти, виховних можливостей школи, класу, вихователя тощо. Недоречно дискутувати або читати лекції в першому класі, вести на екскурсію дітей, які не знають правил поведінки в громадських місцях, розповідати прописні істини старшокласникам.

Кожна форма виховного заходу, має свої особливості та потребує дотримання певних правил проведення, засвоєння яких теж становить собою виховне завдання. Але слід робити так, щоб воно не стало самоціллю (концерт заради концерту, змагання заради змагання), а свідомо спрямовувалось на поповнення персональних і групових нестатків.

Підготовча робота у вихованні має не менше значення, ніж проведення виховного заходу, а інколи, навіть більше. Наприклад, клас готує 15-хвилинний виступ на шкільному фестивалі. Підготовка до нього триває два тижні, протягом яких засвоюються певні ролі, формуються вміння, коректуються особистісні якості, тобто досягаються цілі виховання. Сам же виховний захід виступає в ролі звіту про якість проведеної підготовки, висвітлюючи проблеми над якими ще треба працювати.

Підготовча робота до виховного заходу проводиться дітьми під керівництвом вчителя або спеціально обраного активу. Вона містить в собі роботу з

1) визначення теми та форми проведення ВЗ (якщо це не зроблене зарані),

2) створення активу,

3) відпрацювання сценарію,

4) укладення та реалізацію плану підготовки,

5) розподіл обов’язків,

6) створення мікрогруп для виконання доручень,

7) організацію контролю за якістю їх виконання тощо.

Проведення ВЗ – це маленька вистава, що характеризується логічністю й стрункістю побудови, узгодженістю дій учасників, змістовною й технологічною завершеністю дійства. У ній кожен грає свою роль, від якості виконання якої залежить загальний успіх і виховний ефект заходу. Вихователь, який у підготовці активно співпрацював з дітьми, під час проведення виховного заходу займає позицію зацікавленого, доброзичливого спостерігача. Він бачить і оцінює все (що вдалося, що ні, як себе проявляють вихованці, чого їм не вистачає тощо), тобто робить певний зріз вихованості кожного учня та всього загалу, на основі якого прогнозуватиме наступне просування вперед.

Підбиття підсумків – обов’язкова складова виховного заходу. Нехтування нею приводить до втрати сенсу виховного процесу. Коли діти не бачать свого руху до досконалості, не усвідомлюють сенсу кожного кроку на цьому шляху, вони втрачають не тільки інтерес до колективного зростання, а й внутрішню жагу вдосконалення.

У залежності від віку дітей і характеру виховного заходу підбиття його підсумків може проводитись у різній формі (бесіда, стіннівка, обговорення, вогник тощо) і в різний час (в кінці самого заходу, наступного дня, через день-два після нього, але не пізніше). Оцінювати результати виховного заходу може вчитель (у початкових класах), самі діти (в середніх та старших) або спеціально обране журі, до складу якого можуть входити як діти, вихователі, так і запрошені особи.

Змістовно цей етап вирішує три основні задачі: що вийшло на славу і кому за це треба віддячити; що не вдалося й чому (не переходячи на особи); що треба врахувати в майбутньому.

У роботі вихователя наслідком кожного виховного заходу є

· визначення змін, що відбулися в кожному учневі зокрема і в дитячій спільноті в цілому,

· педагогічних проблем, що потребують подальшого вирішення,

· прогнозування шляхів подальшого виховання школярів.

Аналіз виховного заходу являє собою розгорнуту, мотивовану його оцінку з пропозиціями щодо можливого вдосконалення виховного процесу. У його основі лежать перелічені вище складові виховного заходу, що оцінюються з позиції їх доцільності, повноти, логічності, завершеності, змістовної насиченості та методичної грамотності. На кожному з етапів виховного заходу оцінюється роль вихователя та участь школярів.

Пишеться аналіз виховного заходу в довільній формі у вигляді зв’язного викладу, де відображаються наступні моменти.

1. Актуальність, обґрунтованість та своєчасність розгляду обраної теми. Її відповідність віковим особливостям та інтересам дітей. Міра участі вихованців у доборі теми виховного заходу.

2. Доцільність обраної форми проведення ВЗ, її відповідність віку та можливостям дітей і виховного середовища.

3. Грамотність цілеформулювання, конкретність та повнота поставлених цілей, міра їх досягнення (недосягнення), причини цього.

4. Якість оформлення, методичного забезпечення, використання наочності.

5. Якість проведення підготовчої роботи Наявність плану чи програми підготовки виховного заходу. Охоплення дітей підготовчою діяльністю. Конкретність і посильність доручень, їх відповідність індивідуальним виховним цілям. Контроль за виконанням.

6. Зміст виховного заходу, логічність побудови сценарію, зв’язаність його складових частин. Змістовна та емоційна насиченість ВЗ.

7. Організація проведення виховного заходу. Своєчасність, змістовність, естетичність об’яви. Підготовка приміщення. Організаційна чіткість початку та кінця виховного заходу, плавність переходів між його частинами. Якість виконання планових (позапланових) ролей.

8. Активність, самостійність, зацікавленість школярів та міра участі вихователя в підготовці та проведенні ВЗ. Культура міжособистісних стосунків його учасників на всіх етапах підготовки та проведення ВЗ.

9. Естетика виховного заходу.

10. Якість підбиття підсумків ВЗ.

11. Висновки, зауваження, пропозиції. Чи досягнуто поставлені цілі. Основні достоїнства та недоліки ВЗ, шляхи подолання останніх.

12. Загальна оцінка виховного заходу та рекомендації щодо вдосконалення виховного процесу.

3.Порівняння основних організаційних форм навчання та виховання подане в таблиці 4.6. Маючи на меті досягнення цілей педагогічного процесу, завдяки своїй специфіці вони доповнюють одна одну, чим створюють умови для отримання дітьми повноцінної освіти.

ВИХОВНІ СИСТЕМИ

Крім традиційної системи виховання, що реалізується за рахунок проведення виховних заходів на додаток до навчальних занять, і відпрацьовується в кожній школі на своєму рівні, останні десятиліття набула популярності комунарська система виховання за Івановим. В її основі лежать виховні ідеї А.С. Макаренка, адаптовані І.П. Івановим до умов сучасного виховання та узагальнені у вигляді методики колективного творчого виховання (КТВ). Виховуюча діяльність дорослих і дітей у ній відбувається на рівні співпраці, співтворчості та співдружності учасників.

Базовою ідеєю методики є колективна організація діяльності (КОД), що складається з колективного творчого планування, організації та підбиття підсумків кожної справи. Відповідно до напрямків діяльності, форми виховання в ній діляться на три групи:

1 творче товариське навчання, що реалізується за рахунок творчих занять, колективних доручень творчого характеру, що стосуються навчання, та уособлених творчих доручень;

2 творча товариська співдружність, що відбувається у вигляді колективних творчих справ (КТСп.), колективних творчих свят (КТСв.), колективних творчих ігор (КТІ) та чергування творчих доручень (ЧТД);

3 творче товариське спілкування під час повсякденної взаємодії вихованців між собою, творчі зустрічі з цікавими людьми та повсякденне спілкування дітей з дорослими.

Серед переліченого, що, звісно, інтегрується в процесі життя дитячого колективу, особливе місце займає колективна творча справа. Методика її організації складається з семи етапів.

Попередня робота вихователя, що має на меті:

· виявлення виховних проблем, на вирішення яких слід спрямувати колективну діяльність (відбувається внаслідок вивчення дитячої спільноти);

· добір конкретних справ (з варіантами), які можна запропонувати дітям для вирішення поставлених проблем.

1. Стартова бесіда, щозацікавлює дітей і ставить їх перед вибором творчої справи. Це вихід на «свій» мікроколектив, де можна поміркувати про життя-буття, що подобається, що – ні, чого хотілось би, чого – ні.... У слушний момент, не нав’язуючи своєї позиції (колись у сусідній школі..., у мої студентські роки...), запропонувати кілька справ, наголосивши на цікаву перспективу (буде весело..., допоможемо..., випробуємо себе...). Діти, як правило, підхоплюють і продовжують цей перелік, вибираючи найбільш придатне для себе.

2. Колективне планування передбачає:

розгалуження дитячої спільноти на мікроколективи, кожен з яких запропонує свої ідеї щодо виконання наступної справи. Під час обговорення в групах кожна дитина має можливість висловити свою думку, оцінити інші, а всі учасники – дійти згоди щодо загальних пропозицій;

Таблиця 4.6.

· пред’явлення та обговорення пропозицій кожного мікроколективу на змагальній основі. Головне тут – уважно вислухати і реально оцінити кожну пропозицію та направити дитячий пошук на відбір кращих ідей, що ляжуть в основу плану проведення колективної творчої справи;

· Вибори ради справи – керівного органу підготовки та проведення творчої справи. До ради можуть увійти представники всіх мікроколективів, один мікроколектив, що запропонував найбільше цікавих ідей, представники тих мікроколективів, що були найбільш конструктивні при обговоренні тощо. (Доцільно періодично міняти принцип створення ради справи). Вихователь обов’язково входить до складу ради, маючи дорадчий голос у ній.

· Укладення радою програми або плану підготовки та проведення КТС.

3. Підготовча робота

З боку ради справи:

· доведення складеного плану до відома всіх учасників;

· розподіл доручень між мікроколективами. Важливо, щоб вони поєднували різні види діяльності, були цікавими та бажаними групам, мали простір для творчого виконання (оригінальне музичне та художнє оформлення, підготовка сюрпризів, таємність виконання тощо);

· контроль за вчасністю та якістю виконання доручень.

Позиція вихователя: дійти до кожного учня, стимулювати активність, підтримувати інтерес, направляти зусилля.

4. Проведення КТС – справа всього колективу, що відбувається під чітким керівництвом ради справи. Роль вчителя полягає в тому, щоб у разі потреби допомогти, підбадьорити, а коли треба, й осадити. Головне правило для нього: не підміняти собою своїх вихованців. Навіть коли вони попали в скрутну ситуацію, нехай спробують виплутатися самі. Якщо не вдасться – не біда, розберуться, підбиваючи підсумки. Це їх навчить значно краще, ніж будь-яка допомога.

5. Підбиття підсумків вирішує три завдання: чого та завдяки кому досягли; що не вдалося й чому (не переходячи на персоналії); що врахуємо на майбутнє чи візьмемо в традицію. Позиція вихователя на цьому етапі КТС полягає в тому, щоб:

· забезпечити кожному можливість висловити свою думку, що буде всіма вислухана й узята до уваги;

· узагальнити дитячі висловлювання;

· у разі потреби внести доцільні мотивовані корективи.

Форми підсумкового обговорення колективної творчої справи можуть бути різноманітними – від бесіди до вогника біля багаття (інтерв’ю, стіннівка, творчі рапорти, фотогазети, огляди, вогники тощо). Часто вони являють собою не менш ефективний виховний захід, ніж сама творча справа.

6. Післядія – обов’язкова складова комунарської методики виховання. Вона забезпечує наступність у вихованні та безперервний рух до досконалості як кожного вихованця, так і колективу в цілому. Її сенс полягає у використанні напрацьованого позитивного досвіду в своїй майбутній діяльності та в діяльності інших колективів.

[1] Це ті вади, які, за анкетами дітей, найбільше віддаляють їх від учителів.

[2] За винятком того, коли вона використовується як форма реалізації методу «вибуху».

Поиск по сайту: