Висновки. Прийняття рішення

Методичний міст

Методичний міст – одна з активних форм методичної роботи.
Проводиться з метою розвитку практичних навичок. Темою, як правило, обирають проблеми навчання та виховання. Під час проведення “методичного моста” слухачі вдосконалюють свої аналітичні вміння. До участі в цій формі методичної роботи залучають учителів різних предметів, шкіл тощо. Роль ведучого виконує методист або експертна група, яка складається з учителів, керівників МО.
“Методичний міст” – різновид дискусії, відрізняється складом учасників. Учасники з різних шкіл, предметів діляться своїми думками з означених проблем.

Мозковий штурм

Мозковий штурм – один з методичних прийомів, який сприяв розвитку творчості, виробленню правильного погляду на відповідні питання педагогічної теорії і практики. Цей прийом зручно використовувати під час обговорення методики проведення якої-небудь теми, вироблення раціональної системи роботи.
Керівник повинен продумати питання, щоб відповіді були стислими, лаконічними. Перевагу надають відповідям-фантазіям, відповідям-осяянням. Заохочуються комбінації і розвиток запропонованих пропозицій. Тривалість “мозковогоштурму” – 15–30 хв. Потім починається обговорення висловлених ідей. Осмислюються всі пропозиції і визначаються три–чотири найкращі. Далі колективно передбачають труднощі, які можуть виникнути при цьому, і шукають шляхи їх подолання. Усе це супроводжується наведенням аргументів, діалогами, часом і гострими суперечками.

Педагогічний консиліум

Педагогічний консиліум – це пошук шляхів розв’язання складних педагогічних проблем, таких, наприклад, як подолання бар’єрів між вчителем і учнями, учнями та батьками, вчительським, учнівським колективом тощо. На педагогічний консиліум запрошуються представники різних груп, які сідають по колу, поділившись на мікрогрупи, до складу яких входять представники вчителів, учнів і батьків, запрошені педагоги з інших навчальних закладів, методисти тощо. Кожна мікрогрупа розглядає проблему зі своєї позиції. Так, наприклад, одна група виступає за демократизацію навчання, друга – займає позицію бюрократів, третя – автократів, технократів чи новаторів, четверта – за “вільне” виховання, п’ята – догматики тощо. Висловивши свій погляд щодо проблеми, члени кожної групи захищають свої позиції і відповідають на критичні зауваження.
Педагогічний консиліум може бути організований для обговорення конкретного випадку, ситуації поведінки конкретної особи. Присутні міркують про причини негативних явищ, шукають способи усунення їх.

Тренінг

Тренінг (англ.) – спеціальний тренувальний режим, тренування. Є формою методичної роботи, також може використовуватись як методичний прийом під час проведення семінару. Націлений на доведення деяких навичок і умінь до автоматизму. Доцільно проводити психолого-педагогічний тренінг та тренінги на формування культури мови.

Під час тренінгу широко використовують педагогічні ситуації, роздавальний матеріал, технічні засоби навчання.

Тренування доцільно проводити у групі від 10 до 12 осіб. Основні принципи в роботі тренінгової групи: довірливе і відверте спілкування, відповідальність у дискусіях і під час обговорення результатів тренування. Характер керівництва – демократичний, можливе самоуправління.

“Методичні (педагогічні) посиденьки”

“Методичні посиденьки” – форма методичної роботи, яка сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в групі слухачів, а також виробленню єдиного, найбільш доцільного підходу до певної педагогічної проблеми.
Методист планує “методичні посиденьки”, бачить доцільність у всій системі методичної роботи, передбачає вихід на кінцевий результат. Для обговорення на “методичних посиденьках” пропонують питання, суттєві для розв’язання якихось вузлових завдань навчально-виховного процессу, науково-методичної роботи. Наприклад, формування навичок навчальної діяльності”. Тему оголошують слухачам заздалегідь, до обговорення вони не готуються.
Майстерність керівника виявляється у тому, що він у невимушеній формі викликає слухачів на відверту розмову з будь-якого питання і підводить їх до певних висновків. Доцільно запропонувати присутнім каву, чай.

“Проблемний стіл”
Форма методичної роботи, яка сприяє розвитку у вчителів прагнення до самоосвіти, до пошуку нових, результативніших методів роботи. Методика проведення “проблемного столу” передбачає насамперед чітке визначення його мети і теми. Це форма роботи де, як правило, відбувається розширення і поглиблення знань педагогічних працівників із запропонованої проблеми, включення їх у дискусію. Заздалегідь готуються питання для обговорення, списки рекомендованої літератури, комплектуються робочі групи. Готується реквізит, створюється прес-центр. Постановкою питань ведучий спонукає учасників до обговорення проблеми. По закінченні прес-центр робить висновок, пропонує рекомендації, а згодом випускає методичний бюлетень з рубриками “Увага! Цікавий досвід”, “Проблеми”, “Пропозиції”.

Засідання “проблемного столу” проводять за таким планом:
1. Повідомлення теми, постановка проблеми, обґрунтування значення практичної діяльності вчителя з творчого розвитку проблеми, яка розглядається.
2. Організація творчого діалогу, обмін думками з питань проблеми.
3. Підведення підсумків учасниками “проблемного столу”.

Дискусія
Слово “дискусія” – латинського походження, означає дослідження, колективне обговорення якого-небудь спірного питання з метою правильного його розв’язання.

Професійна дискусія – це публічна суперечка, в процесі якої формуються нові ідеї та переконання, поглиблюється розуміння нових теоретичних положень, невірних суджень, відбувається уточнення звичних понять, розвиваються вміння кожного учасника логічно викладати свої думки, поєднувати власне розуміння з теорією, аналізувати і порівнювати різні точки зору, вміння знаходити докази, обґрунтовувати висновки. Головне в дискусії – встановити істину, а не виявити чиюсь правоту.

Підготовка до дискусії розпочинається з визначення теми, яку зумовлено важливістю науково-педагогічної проблеми, практикою роботи педагогічних колективів.
Це можуть бути такі теми: “Педагогічна майстерність вчителя”, “Імідж сучасного вчителя”, “Особистісно орієнтоване навчання”, “Комп’ютерні технології в навчальному процесі” тощо.

Після визначення теми і формулювання мети дискусії складають план підготовки і її проведення. Передбачається перелік літератури з теми, оформлення приміщення, якщо є в цьому необхідність.

Можна виділити такі етапи підготовки дискусії:

1. Вибір теми;

2. Постановка мети (навчальна і виховна);

3. Матеріально-технічне забезпечення;

4.Добір літератури (психолого-педагогічної, методичної);

5. Розроблення питань (основних, додаткових, коригуючих);

6. Підготовка учасників дискусії (ознайомлення з основними питаннями дискусії, списком літератури, правилами ведення дискусії).
Дискусія є доцільною і ефективною тоді, коли вона виникає на базі знань учасників з теми, яка розглядається. Дуже важливо включити учасників дискусії у творчий обмін думками. З цією метою слід вибрати для обговорення будь-який цікавий факт (випадок, подію, ситуацію), що стимулює увагу, змусить замислитися, посперечатися. До дискусії готуються і її учасники: читають рекомендовану літературу, виділяють проблеми, які їх хвилюють, ознайомлюються з питаннями, що виносяться на колективне обговорення.
Проведення дискусії:
Успішне проведення дискусії значною мірою залежить від керівника дискусії, від того, чи встановлений психологічний контакт між ним і учасниками дискусії. Керівник повинен враховувати досвід і рівень загальноосвітньої та спеціальної підготовки учасників дискусії, уявляти, навколо яких питань може розгорнутися боротьба думок.

Тому керівник дискусії повинен:

· знати проблему, склад слухачів, методику проведення дискусії;
· уміти управляти дискусією, слухати виступаючих, аналізувати, робити підсумки;

· уміти спрямувати думки учасників дискусії на з’ясування важливих питань предмету суперечки;

· залучати учасників дискусії до пошуку конкретних фактів і власного досвіду;

·порівнювати різні точки зору, узагальнювати їх;

· об’єктивно оцінювати хід дискусії;

· мати авторитет, педагогічний такт, свою думку.

Розпочати дискусію можна з обговорення будь-якого факту з життя педагогічного колективу або епізоду з добре відомого всім художнього твору, потім спинитися на вузлових питаннях дискусії. Можна також почати дискусію з виступу обох сторін, які сперечаються та стисло висловлюють свою думку щодо предмету суперечки.

Практика свідчить, що під час дискусії необхідно керуватися такими правилами:
1. Сперечатися по суті, пам’ятаючи, що головне в дискусії – аргументи, факти, логіка, доказовість;
2. Не допускати образливих реплік, поважати погляди опонентів, прагнути до того, щоб перш ніж критикувати, потрібно добре їх зрозуміти;

3. Виявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки;
4. Намагатися встановити істину, а не демонструвати своє красномовство;
5. Виявляти скромність і самокритичність, уміння з гідністю визнати недостатність своєї аргументації;

6. Постійно пам’ятати, що доблесть не в тому, щоб довести пе­ревагу своєї ідеї, а в тому, щоб відкинути помилкові переконання, визнати істину;

7. Дотримуватись при виступі регламенту.

8. Не говорити разом, перебиваючи один одного. При бажання висловитись необхідно підняти руку або звернутись до ведучого.

9. Не виступати з оцінкою особистості, особливостей характеру мислення учасників. Можна виступати «згоден» чи «не згоден» тільки проти змісту висловлювань, аргументовано.

10. Не вдаватись до діалогів з одним-двома учасниками дискусії, звертатись до всіх учасників.

11. Під час дискусії не слід звертатись до наступних прийомів:

· використовувати як аргумент звернення до віку, стану, освіти;

· вдаватись до самовпевненого, рішучого, безапеляційного тону;

· відводити обговорення в інший бік, вдаватись до обговорення не основних, а другорядних питань.

Дотримання цих правил сприятиме створенню під час дискусії доброго психологічного клімату.

Творча дискусія можлива практично з будь-якої теми під час забезпечення таких умов:
- проблемна постановка питань;

- управління дискусією за допомогою постановки нових питань, які вимагають поглиблення або продовження суперечки;

- підведення учасників дискусії до узагальнення підсумків;

- педагогічний такт ведучого (не допускати іронічних зауважень, не давати виступам оцінку типу “добре”, “неправильно”, не нав’язувати свою думку, а наводити аргументи).

Основні положення методики дискусії:

- підняття ключових питань з вивченого матеріалу, а не випадкових, другорядних;
- попереднє ознайомлення слухачів з основними положеннями теми, яка обговорюється.
Щоб уміло вести дискусію, необхідні такі умови:

- добре знати предмет, тему, про яку йдеться;

- добре знати позицію і аргументи опонента;

- не допускати відступу від предмета дискусії, підміни понять.
Закінчення дискусії має бути не просто припиненням виступів за відсутністю бажаючих або часу, а логічним підведенням розмови до висновку, якого намагається дійти викладач, що визначив мету, зміст, хід і підсумки заняття. Тільки тоді дискусія сприятиме творчому засвоєнню вивченого матеріалу.

Поиск по сайту: