Індивідуальні форми науково-методичної роботи

Індивідуальні форми методичної роботи охоплюють наставництво, стажування, консультування, відвідування занять і позакласних заходів, самоосвіту тощо.

У статті 55 Закону України "Про освіту" наголошується, що педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на "вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи". У цьому плані особливої актуальності набуває індивідуальна науково-методична робота педагога.
Під індивідуальною науково-методичною роботою розуміють цілеспрямовану, планомірну та систематичну роботу педагога над удосконаленням теоретичної та практичної підготовки.
Найважливішою індивідуальною формою науково-методичної роботи є самоосвіта педагогів.

САМООСВІТА

Це знання, набуті самостійно, з урахуванням особистих інтересів та об'єктивних потреб загальноосвітньої школи, із різних джерел — додатково до отриманих у базових навчальних закладах. Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результат такої роботи — розвиток учнів, а не тільки самовдосконалення в особистому та професійному планах.

Форми самоосвіти педагога:

• поглиблена підготовка до уроків;

• виконання докурсових та міжкурсових завдань;

• заняття на очно-заочних курсах;

■ виступи на семінарах з доповідями;

• систематичне читання книг та періодичних видань.

Форми і методи керівництва самоосвітою педагогів з боку адміністрації училища:

1. Винесення на засідання педради, засідання методоб‘єднань питань, пов‘язаних із самоосвітою. Систематичне пояснення ролі самоосвітньої роботи організація виступів учителів з питань обміну досвідом самоосвіти.

2. Індивідуальні бесіди керівників з учителями про основні напрямки самоосвіти.

3. Спільне обговорення керівниками та вчителями методів вивчення складних розділів і тем програми. Розробка окремих рекомендацій з метою підвищення педагогічної ефективності уроків.

4. Надання допомоги вчителям в узагальненні їхнього досвіду, підготовці доповідей з проблем педагогіки, стимулювання найбільш підготовлених учителів до науково-дослідницької роботи.

5. Комплексування та поповнення бібліотечного фонду літературою з питань самоосвіти та самовдосконалення, а також новинками психолого-педагогічної літератури.

6. Проведення циклів лекцій, групових та індивідуальних консультацій, семінарів.

7. Систематичне підбиття підсумків самоосвітньої роботи вчителя (співбесіди, колоквіуми, звіти на засіданнях педради і метод-об‘єднань), визначення завдань і змісту самоосвіти на новий навчальний рік, аналіз якісних підсумків навчально-виховного процесу.

Технологія організації самоосвіти педагогів-предметників може бути представлена у вигляді наступних п‘яти етапів:

Перший етап – установчий, передбачає налаштування на самостійну роботу; вибір мети роботи, виходячи з науково-методичної мети (проблеми) школи; формулювання особистої індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій.

Другий етап – навчальний, коли педагог ознайомлюється з психолого-педагогічною та методичною літературою з обраної проблеми освіти.

Третій етап – практичний, під час якого відбувається накопичення педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, здійснення експериментів. Практичну роботу супроводжує вивчення літератури.

Четвертий етап – теоретичне осмислення, аналіз та узагальнення накопичених педагогічних фактів. На даному етапі доцільно організувати колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури; творчі звіти про перебіг самоосвіти на засіданнях МО чи кафедри, на районних МО; відвідування з наступним обговоренням відкритих уроків з обраної проблеми та інші колективні форми роботи.

П'ятий етап — підсумково-контрольний, на якому педагог має підбити підсумки своєї самостійної роботи, узагальнити спостереження, оформити результати. Головним тут є опис здійсненої роботи та встановлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків та визначення перспектив у роботі.

Система самоосвітньої роботи вчителя передбачає: поточне і перспективне планування; підбір раціональних форм та способів засвоєння й збереження інформації; оволодіння методикою аналізу і способами узагальнення свого та колективного педагогічного досвіду; поступове освоєння методів дослідницької та експериментальної діяльності.

План самоосвіти вчителя має містити: перелік літератури, яку слід опрацювати; визначені форми самоосвіти; термін завершення роботи; передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, поурочне планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звіту тощо).

Матеріал, зібраний у процесі самоосвіти, доцільно розподіляти на окремі теми і зберігати у вигляді карток, спеціальних зошитів, тематичних тек, особистого педагогічного щоденника. Важливе значення в процесі самоосвітніх занять має вміння працювати з літературними джерелами: робити виписки, складати конспект, тези прочитаного, розгорнутий план чи анотацію.

У шкільному методичному кабінеті на допомогу вчителям у самоосвітній діяльності має бути сформований банк матеріалів: списки рекомендованої для самостійного опрацювання літератури; матеріали з ППД; різні варіанти планів самоосвітньої роботи; тексти доповідей; зразки рефератів за наслідками самоосвітньої діяльності; зразки конспектів літературних джерел; новинки психолого-педагогічної літератури.

Показники ефективності педагогічної самоосвіти — це насамперед якість організованого вчителем навчально-виховного процесу та професійно-кваліфікаційне зростання педагога.
Самоосвіта - це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивних потреб загальноосвітньої школи, одержані з різних джерел додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах. Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає поліпшення якості викладання предмета, якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості і розвитку учнів.
До найважливіших завдань самостійної роботи учителя можуть бути віднесені: вивчення нових програм і підручників, аналіз їхніх дидактичних та методичних особливостей; самостійне засвоєння нових технологій навчально-виховного процесу; оволодіння методологією і методикою педагогічного дослідження; активна участь у роботі науково-методичних семінарів і методичних об'єднань, різних творчих груп; підготовка методичних розробок; систематичне вивчення передового педагогічного досвіду.
Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному її етапі, беручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичного об'єднання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях і под.
Самоосвіта є найгнучкішою формою отримання знань, тому що вона здійснюється на діагностичній індивідуалізованій основі. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти підпорядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню його професійно-педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реальним можливостям. Серед останніх велике значення має сформованість різностороннього інтересу до пізнання, наполегливість і воля у подоланні труднощів, розвинена рефлексія і самокритичність.
Одним із важливих видів самостійної діяльності педагога є його індивідуальна робота над шкільною науково-методичною темою (проблемою). У процесі індивідуальної роботи над науково-методичною темою (проблемою) вчитель вивчає джерела науково-методичної інформації, досвід педагогів-новаторів, аналізує власну педагогічну діяльність з метою подолання недоліків у ній або удосконалення сильних сторін діяльності, теоретичного узагальнення й осмислення власного досвіду.

Планування роботи педагога над індивідуальною методичною проблемою (темою)

У контексті методичної теми педагоги визначають для себе проблему самоосвітньої діяльності. Тема не може бути нав’язана зовні, вона витікає з професійного інтересу педагога. Вся робота вчителя – це постійний пошук, який передбачає постійне удосконалення, а отже, і постійне оновлення свого педагогічного і методичного арсеналу.

Індивідуальна науково-методична робота — усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та безперервна робота педагогів, спрямована на вдосконалення їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної діяльності.

Науково-методична тема (проблема) — питання чи комплекс питань, які об'єктивно виникають в організації навчально-виховного процесу і вирішення яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес.

Працюючи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), вчитель поглиблено і цілеспрямовано аналізує всі джерела науково-методичної інформації, особливо отриманої в ході курсової підготовки, участі в роботі семінарів, у процесі консультацій, шляхом читання психолого-педагогічної літератури з проблеми, ознайомлення з ППД. При цьому вчитель набуває навичок аналізу змісту публікацій та педагогічної практики, навчається прийомів науково-дослідницької діяльності, вчиться оформляти і подавати результати індивідуальної роботи над темою (проблемою).

Орієнтовний алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою):

1. Вибір теми (проблеми) індивідуальної науково-методичної роботи:

• ознайомлення з літературою;

• ознайомлення з нормативними документами;

• вивчення прогресивного педагогічного досвіду з проблеми дослідження.

2. Детальне ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел:

• складання картотеки літературних джерел;

• виписки з літературних джерел.

3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану індивідуальної науково-методичної роботи:

• обґрунтування вибору теми;

• актуальність і новизна;

• відбір адекватних методів та засобів пошукової діяльності;

• формулювання мети та завдань роботи;

• розробка календарного плану індивідуальної роботи.

4.Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, інноваційних технологій педагогічної діяльності.

5.Впровадження інновацій у практику своєї педагогічної діяльності.

6. Аналіз та оцінювання результатів роботи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій.

7. Літературне оформлення роботи, звіт перед колегами про отримані результати.

Роботу над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою) доцільно розподілити принаймні на два етапи.

На першому етапі вчитель має всебічно ознайомитися з висвітленням обраної ним теми (проблеми) в науці, зіставити особистий досвід із досвідом колег чи висвітленим у літературі.

На основі аналізу різних поглядів на розв'язання конкретної проблеми педагог визначає особисту позицію, а зіставлення свого досвіду викладання з накопиченими в науково-педагогічній і методичній літературі ідеями, методами та прийомами дасть йому змогу визначити, що він уже знає і може робити з цією проблемою, що принципово нове міститься в його досвіді роботи, в чому він може піти далі зафіксовано/о в книгах і статтях і, врешті, що він не освоїв у своїй практичній роботі.

Другий етап — конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірки його ефективності; аналіз отриманих результатів викладання.

Результативність роботи педагога над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою) можна оцінювати на основі таких показників:

1. Розвиток навичок навчально-пошукової діяльності (забезпечення науковості методичної роботи; вдосконалення наукової організації праці; використання довідкової, енциклопедичної літератури, науково-інформаційних джерел; розроблення програми діяльності, мети, завдань науково-методичної роботи).

2.Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності (здійснення пошукової роботи з питань удосконалення змісту, методів роботи; вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий та особистий досвід; нестандартне, оригінальне вирішення завдань).

Організація роботи над обраною науково-методичною темою (розроблення теми, її апробація та впровадження, прогнозування можливих результатів; оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної діяльності; діагностика та аналіз отриманих результатів; пропагування та поширення прогресивного педагогічного досвіду; видавнича діяльність).

Написання індивідуального плану – це творча робота. Самостійно написати якісний план у змозі педагог, який добре усвідомлює свої проблеми і прагне до професійного зростання. Починаючому вчителю в цій складній справі, як правило, необхідна допомога методиста. Процедура розроблення плану роботи над індивідуальною методичною темою не повинна носити формальний характер. Завдання методиста полягає у тому, щоб планування власного професійного розвитку стало для педагога внутрішньою потребою, допомагало йому просуватися вперед, постійно самовдосконалюватись.

Наводимо одну з форм плану роботи над методичною темою.

Індивідуальний план роботи педагога над методичною темою

(із статті Н.А. Сосніної, «Вісник ПОІПКРО» № 3)

Поиск по сайту: