Нематеріальні активи підприємства: поняття, охорона і реалізація права власності на нематеріальні активи

Нематеріальні ресурси, як і всі інші ресурси, що використовує підприємство, повинні бути придбані підприємством або створені їм самим.

Одночасно нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних ресурсів природою створення і способами практичного використання.

Наприклад, нові знання, як результат діяльності однієї людини чи одного підприємства, по суті, стають суспільним благом і ними користуються всі, а не один суб’єкт господарювання. Виникає небезпека копіювання або використання цих знань безкоштовно, а виходить, ніхто не захоче першим вкладати гроші в створення нових знань. Тому, виникає необхідність захищати права власності авторів, захистити доступ до таких знань.

Нематеріальні активи – це категорія, що виникає внаслідок володіння правами на об’єкти нематеріальних ресурсів (інтелектуальної власності) або на обмежені ресурси, та на їхнє використання в господарській діяльності з метою одержання доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

1. права, що виникають унаслідок володіння підприємством патентами і свідоцтвами на відповідні об’єкти промислової власності;

2. права, що виникають унаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права (витвори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних) та суміжними правами;

3. права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, комерційна таємниця);

4. права на використання земельними ділянками і природними ресурсами;

5. монопольні права на використання рідкісних ресурсів, ліцензії на виконання окремих видів діяльності;

6. організаційні витрати на створення підприємства;

7. права, що виникають унаслідок укладених підприємством ліцензійних угод з іншими підприємствами.

Принцип юридичного захисту об’єктів нематеріальних ресурсів простій: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу власника або підробляти їх.

Однак форми правового захисту нематеріальних активів різні в залежності від типу активів (це патент, свідоцтва про державну реєстрацію, авторське право).

Для об’єктів промислової власності – винаходи, промислові зразки, корисні моделі – такий захист забезпечується патентом, а для товарних знаків (знаків обслуговування) – свідоцтвом про їхню державну реєстрацію.

Власник патенту та свідоцтва має монопольне право на промислове і комерційне використання нематеріальних ресурсів і в разі потреби може заборонити їхнє використання без спеціального дозволу.

Таким чином, патент, свідоцтво про державну реєстрацію забезпечують правовий захист.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, що належать підприємству, не мають спеціального захисту. Вони є складовою частиною комерційної таємниці підприємства, порядок охорони якої визначається керівництвом підприємства.

Об’єкти інтелектуальної власності захищаються системою авторського права.

Виникнення авторського права не вимагає виконання яких-небудь формальностей.

1. Для повідомлення про свої авторські права на витвори у галузі науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних використовується знак охорони авторських прав.

Цей знак проставляється на кожнім екземплярі і має вигляд:

©, Ф.И.О. автора, рік першої публікації твору

Право на топологію інтегральних мікросхем:

, інформація про власника, дата початку виключного права користування.

2. засвідчити своє авторство на твір можна, зареєструвавши це право в офіційних державних реєстрах. Автор одержує свідоцтво про реєстрацію прав аврора (наприклад, гриф Минвуза).

3. Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій віщання повинна здійснюватися без порушення авторських прав. Крім того, на фонограмах використовують знак охорони прав: ®; ім’я особи, що має права, рік першої публікації фонограми.

Реалізація права власності на нематеріальні активи можлива двома шляхами:

1. шляхом використання його самим підприємством-власником;

2. шляхом передачі такого права іншому підприємству.

Спеціальний дозвіл на використання нематеріального активу називається ліцензією. Передача права користування відбувається у формі ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, твору науки, мистецтва (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) спеціальний дозвіл (ліцензію) на використання в певних межах своїх прав на патенти, свідоцтва, інше.

За використання об’єкту ліцензійної угоди ліцензіат виплачує ліцензіару визначену винагороду.

У комерційній частині контракту визначається вид, розмір і терміни виплати такої винагороди, а іноді і рівень продажних цін на продукцію по ліцензії.

На практиці використовуються дві основні форми винагороди: одноразова сплата усієї вартості ліцензії (паушальный платіж) або поточні (періодичні) відрахування – роялті.

Паушальный платіж – відбувається одноразово і не залежить від майбутніх розмірів виробництва або збуту ліцензійної продукції. Фактично, паушальный платіж є ціною ліцензії.

Роялті – встановлюється у виді ставок до обсягу виробництва (продажу), до собівартості продукції або в розрахунку на одиницю продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть здійснюватися у формі передачі ліцензіару частини цінних паперів ліцензіата, зустрічній передачі технічної документації, частини продукції тощо.

Поиск по сайту: