Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку. Загальний економічний закон розвитку економіки

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками.

Формаційний підхід полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробниц­тва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства – соціально-економічну формацію.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного спосо­бу виробництва іншим:

- первіснообщинний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- капіталістичний;

- комуністичний.

Недоліки формаційного підходу:

1. П'ятиланкова періодизація розвитку суспіль­ства не має всеохоплюючого значення.

2. Формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводя­чи її в основному до одного фактора — розвитку матеріаль­ного виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку су­спільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

3. Розглядає історію розвитку людства як про­цес “революційного” руйнування старого способу вироб­ництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історич­ного процесу.

4. Надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власника­ми, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірнос­тей розвитку суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного, цивілізаційний підхід.

Цивілізація – історично конкретний стан су­спільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі прин­ципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного проце­су;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економіч­них і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі люд­ського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого (рис. 4.1).

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

- традиційне суспільство;

- перехідне суспільство;

- стадія зрушення;

- стадія зрілості;

- стадія високого рівня масового споживання.

Рис. 4.1. Структура категорії «цивілізація»

Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодиза­ції історії людства, визнання пріоритетності розвитку техніки.

Інший американський вчений Л. Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

- епоха дикості (мисливське господарство);

- епоха варварства (скотарство);

- епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетап­но у горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Еволюція цивілізації

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних циві­лізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історич­но визначені періоди часу.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію су­спільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого – вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична – 7-4 тисячоліття до н. є.

2. Східнорабовласницька – 3-1 тисячоліття до н. є.

3. Антична – VII ст. до н. є. - VI ст. н. є.

4. Ранньофеодальна – VII-XIII ст.

5. Передіндустріальна – XIV-XVIII ст.

6. Індустріальна –. 60-ті роки XVII ст. - 50-ті роки XX ст.

7. Постіндустріальна – починаючи з 60-х років XX ст.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншо­го здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, культури людини.

Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних сис­тем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економіч­них систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

Поиск по сайту: