Засоби спілкування. Під засобами спілкування розуміють те, як людина реалізує зміст та цілі спілкування

Під засобами спілкування розуміють те, як людина реалізує зміст та цілі спілкування. Виокремлюють вербальне (мовлення, словесне) спілкування та невербальне (несловесне).

Засобом вербального спілкування є мова, невербального – жести, міміка, пантоміміка, інтонація, паузи, система “контакту очима”.

Вербальне спілкування – це засіб, пов'язаний з використанням мови. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття.

Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу – що вона вміє не тільки слухати, а й чути. Що при цьому мають на увазі? Це особливості використання лексики, володіння граматикою, багатство асоціацій, продуктивність і динамічність мовлення.

Важливими характеристиками вербального засобу спілкування є діалог і монолог. Монологічне мовлення – це таке, коли говорить одна особа, а решта слухають, сприймають її повідомлення. Діалогічним називають мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями.

Монолог неначе передбачає реакції співрозмовника. Під час монологу має місце нерівноправність щодо обміну інформацією. Тут домінує один, наприклад керівник проекту. Він одночасно є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді. Діалог більш висока форма спілкування людей. Під час діалогу відбувається обмін думками, більше враховується чуже слово, позиції співрозмовників є рівноправними. Для того, щоб звичайне спілкування трансформувалося в діалог, слід відмовитися від суджень та оцінок як своєї думки, так і думок інших, і спільно шукати вирішення проблеми. Тоді діалог стане рухом у напрямі пошуку істини. Звичайно, найбільш ефективним може бути спілкування, в якому використовуються як діалог, так і монолог. Є ще полілог, коли в акті спілкування задіяно багато осіб. Саме у такій формі, наприклад, відбувається спілкування викладача зі студентами на семінарському занятті.

Мова і мовлення тісно пов’язані між собою. Немає мовлення без мови і немає мови без мовлення. Мова – це засіб чи знаряддя спілкування між людьми, а мовлення – це акт вживання людиною мови для спілкування. Можна зробити висновок, що мова – це сукупність правил, за якими відбувається мовлення. Мова є необхідною умовою як існування самого народу, так і його культури загалом.

Кожна, навіть не дуже освічена людина користується рідною мовою, але це так звана побутова розмовна мова. Від неї відрізняється мова наукової і художньої літератури, офіційних документів, мова газет і журналів. Це так звана літературна мова. Вона спирається на прийняті у суспільній практиці людей правила вимови, вживання слів, граматичних норм, побудови словосполучень і речень – тобто на норми літературної мови.

Культура мови – поняття не тільки лінгвістичне й психологічне, а й етичне, і це найкраще виявляється у мовленнєвому етикеті. Це складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила і вимоги і вказує на ставлення як до інших людей, так і до себе. Найбільш поширеною помилкою людей, що не мають досвіду ділового спілкування, є прагнення говорити самим якомога більше. Але культура слухання має не менше значення, ніж культура говоріння. Слухати – це означає адекватно сприймати повідомлення, аналізувати стан співрозмовника та причини, чому він так каже.

Спеціалісти наголошують на тому, що активному слуханню слід вчитися так само, як вчаться писати і читати. Психологи дають такі поради щодо ефективного слухання співрозмовника:

- покажіть співрозмовнику своїми діями, що вам цікаво його слухати;

- дайте йому час, щоб він повністю зміг висловити свою думку;

- під час говоріння співрозмовника, кивком голови чи іншим жестом (можна і словом) покажіть свою зацікавленість в тому, що він говорить;

- намагайтеся зрозуміти справжній підтекст сказаного;

- повторіть основні думки, висловлені співрозмовником, для того, щоб показати, що ви його правильно зрозуміли;

- не робіть поспішних висновків.

Слухати і чути – це не одне й те ж саме. Слухання – це активна діяльність, своєрідна робота, їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розглядаючи природу слухання, психологи виділяють два його види: нерефлексивне і рефлексивне.

Нерефлексивним є уважне слухання практично без мовного втручання. Нерідко саме це допомагає людям висловити свої почуття. Інколи таке слухання називають мінімальною підтримкою. Рефлексивне слухання передбачає регулярне використання зворотного зв’язку з тим, щоб досягти більшої точності в розумінні співрозмовника. Для цього найчастіше вживаються запитання-уточнення. З усіх людських якостей уміння слухати найважче.

Отже ефективність використання вербального засобу спілкування залежить від таких факторів:

· ситуативних – певна ситуація може сприяти чи заважати вербальному впливу і сприйманню інформації;

· суб’єктивних – психологічний стан співрозмовників може збігатись чи ні; різний інтелектуальний рівень;

· недоліків мовлення та мови, поганої дикції, відсутності логіки у висловлюваннях; неточної передачі інформації.

Поиск по сайту: