Реалізація іронії на рівні складного речення

Іронія може досягатися в межах складного речення, зокрема:

1) складносурядного, напр.: Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що (1, c. 26), де позитивно зіставлені явища набувають негативної оцінки через уживання зневажливої лексеми. По-різному протиставляє автор патріотів і байдужих, напр.: Одні мерзнуть у наметах, а іншим по барабану (1, c. 55); Акції призначаються, а повстання – ні. (1, с. 271).

2) складнопідрядного речення, напр.: Дружина знайшла під ялинкою подарунок від мене, який сама ж і купила (1, c. 47) – тобто прагнучи відчути свято, жінки часто роблять собі подарунки. Іронія може досягатися в підрядній частині через повтор однієї лексеми, напр.: Вона завжди в опозиції, хоч і при владі, а все одно в опозиції (1, c. 36); Де ж іще на планеті є така чорнобильська зона, що там де й не зона, все одно зона? (1, с. 212); Ті, що вже побили диявола, і ті, що ще не побили, не змогли розминутися і побилися між собою (1, с. 267). Повтор служить не лише для створення асоціативних зв’язків між окремими відрізками тексту, він експлікує постійність авторської суб’єктивно-оцінної модальності, тим самим підтверджуючи, що нічого випадкового на художньому полотні немає;

3) безсполучникового речення, напр.: Але найкращий подарунок отримали ветерани та інваліди війни – віднині їх ховатимуть безплатно (1, c. 47). Іронії досягнуто через несумісність позитивно забарвленої лексеми, що міститься в першій предикативній частині, з тим змістом, який розкрито в другій частині. Зазвичай, подарунок – це лексема з позитивною оцінкою, однак ветеранам буде байдуже, як їх ховатимуть. У таких прикладах – одна з актуальних проблем сьогодення: проблема поховання, адже сьогодні ця річ занадто дорого коштує.

Інший приклад: В Тулі на честь Року Змії пройшов Міжнародний конкурс краси серед гадюк: 34 гадючі красуні претендували на звання міс (1, c. 48). Так автор іронізує над всілякими конкурсами.

Отже, найактивніше іронія реалізується на рівні синтаксису, через зв’язок із контекстом. Мовними засобами її вираження є: 1) порівняльні конструкції, 2) явища парцеляції й сегментації, 3) синтаксичні транспозиції, 4) лексико-синтаксичний алогізм й парадокс, 5) пряма мова та діалог.

У структурі речення іронія досягається через зіставлення членів речення в простому та компонентів у складному реченні. Використання саме зазначених синтаксичних конструкцій зумовлене їхніми сутнісними характеристиками.

ВИСНОВКИ

Іронія, поряд із гумором та сатирою, є рівноправною формою складного комізму. Для неї, як і для комічного в цілому, характерні такі ознаки: наявність певного протиріччя; здатність викликати у суб’єкта певну реакцію – сміх; соціальний характер. Особливістю власне іронічного вербального вираження є співіснування прямого смислу та імпліцитного, що суперечить прямому.

Мовознавчий підхід до явища іронії класифікує її на: іронію-слово, іронію-речення, та іронію-текст. Відповідно до цих структур варто виділяти й рівні реалізації іронії. Лексичний та словотвірний, які оперують словом та синтаксичний в структурі речення й тексту.

Літературознавчий погляд на іронію передбачає залучення до засобів її вираження таких явищ як: епітет, порівняння, метафора та перифраз. Їх доцільно маркувати іронічними та розглядати на рівні синтаксису.

Іронія – це відображення прихованого значення, що відрізняється, або є протилежним до явного, мовними засобами (мовна іронія) або ситуаціями твору (екстрамовна іронія). Мовна іронія включає два типи: ситуативна іронія – явний тип іронії, що реалізується у мікро- і макроконтексті, і асоціативна іронія – прихований тип іронії, що реалізується переважно в мегаконтексті. Таке розуміння іронії дало змогу виявити діапазон аналізу мовних засобів її реалізації від лексичного рівня до синтаксичного й текстового, довести, що іронія – явище значно складніше, глибше й змістовніше.

У самому змісті поняття “іронія” закладено поєднання непоєднуваного: серйозних речей, переважно соціального спрямування, з комічним підтекстом. Природа цього явища диктує найпоширеніші засоби його реалізації.

Активно іронія реалізується на усіх мовних рівнях. На рівні синтаксису іронічний смисл може створюватись через звʼязок із контекстом.

Важливу роль у реалізації іронічного ефекту мають порівняльні конструкції, які виражають ставлення автора до об’єкта висміювання через зіставлення його з іншими.

На синтаксичному рівні іронію яскраво виражають явища парцеляції й сегментації. Основною функцією сегментації у створенні іронічного ефекту, як і парцеляції, є експресивне виділення приєднувальної конструкції.

Продуктивними репрезентантами іронічного смислу є синтаксичні транспозиції, побудовані на антифразисі, який передбачає заперечення чого-небудь шляхом ствердження.

Засобами реалізації іронічної позиції автора є лексико-синтаксичний алогізм й парадокс. Алогізм передбачає логічноу несполучуваність різноманітних членів речення. Парадокс, як різновид алогізму, судження, де присудок суперечить підмету або означення означуваному, що створює іронічний контекст.

Іронія може виражатись у діалогах та прямій мові. У структурі речення іронія досягається через зіставлення членів речення в простому та компонентів у складному реченні.

Усі речення й висловлювання, через які виражено іронічний смисл, побудовано переважно за таким правилом: спочатку зображено ситуацію, а потім виражено ставлення до неї. Отже, використання саме зазначених синтаксичних конструкцій зумовлене їхніми сутнісними характеристиками, потенційно закладеними в їхні можливості.

Поиск по сайту: