ІІ. Вогнегасні речовини

До вогнегасних речовин належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Бага­то з них використовуються також для запобігання, обмеження розповсюд­ження пожежі, захисту людей та матеріальних цінностей. Використовуються такі види вогнегасних речовин:

ü вода;

ü вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність;

ü піна;

ü газові вогнегасні суміші;

ü вогнегасні порошки;

ü комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подавання визначається умо­вами виникнення та розвитку пожежі. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вог­негасник засобів, які можна поділити на:

ü охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

ü розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);

ü ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

ü засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

ІІІ. Характеристика основних вогнегасних речовин

Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність - 4190 Дж·кг ^–1·К ^-1 за нормальних умов та добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. 31л води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбу­вається розбавлення реагуючих речовин. Внаслідок великих значень теплоти пароутворення (близько 2260 Дж·кг ^–1) вода забирає із зони горіння велику кількість тепла, що, у свою чергу, забезпечує помітний охолоджувальний ефект.

Вода має високу термічну стійкість. Розкладення її на водень та кисень відбувається при температурах понад 1700 °С. Тому гасіння водою більшості горючих матеріалів та рідин є безпечним, адже температура їх горіння не перевищує 1300 °С.

Найбільший вогнегасний ефект спостерігається при застосуванні води у дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть горючі ріди­ни, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води спричиняє ізолю­вальний ефект. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхне­вий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%.

Вода добре проводить електричний струм. Це треба пам'ятати під час гасіння пожеж в електроустаткуванні, що перебуває під напругою.

Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається з комірок - пузирчиків газу. Стінки пузирчиків утворюються із розчинів поверхнево-ак­тивних речовин і стабілізаторів.

Піни розподіляють на хімічні та повітряно-механічні:

Повітряно-механічнапіна утворюється за допомогою спеціальних тех­нічних пристроїв - піногенераторів із водних розчинів поверхнево-актив­них речовин (піноутворювачів).

Хімічна піна утворюється внаслідок протікання хімічної реакції після змішування кислотних та лужних розчинів.

Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, тепло­вого випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості.

Для найбільшої ефективності гасіння вогню треба застосовувати піни, які мають як ізолювальні, так і охолоджувальні властивості.

Важливими характеристиками піни є її стійкість і кратність. Низькократними пінами гасять вогонь, головним чином, на поверхнях.

Для гасіння горючих рідин застосовуються піни кратністю до 100. Вони добре затримуються і розтікаються на поверхні, ефективно перешкоджають проникненню крізь них горючих парів, мають охолоджувальну дію.

Для об'ємного гасіння, витіснення диму, ізоляції технологічних уста­новок від впливу теплових потоків використовують високократну піну. При об'ємному гасінні пожежі не слід подавати водяні струмені на піну, ос­кільки під їх дією вона руйнується.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких та газоподібних речовин.

Вогнегасний ефект застосування порошків складається з:

ü хімічного гальмування реакції горіння внаслідок дії порошку (кристали введеного у полум'я порошку викликають суміжні реакції, які руйнують радикали, здатні горіти, або перешкоджають їх утворенню);

ü утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;

ü утворення хмари порошку, яка має властивості екрану;

ü механічного збивання полум'я твердими частинками порошку;

ü виштовхування кисню із зони горіння.

Недоліком порошків є їх здатність до злежування, що ускладнює їх збе­рігання, особливо тривале.

Є порошки загального та цільового (спеціального) призначення. Дамо загальну характеристику найбільш поширених порошків.

Порошок ПСБ-3 (на основі бікарбонату натрію) належить до порошків загального призначення. Використовується для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, газів, електроустаткування, двигунів. Порошок ПСБ-3 не­придатний для гасіння тліючих матеріалів, а також лужних металів.

Вогнегасні порошки П2-АП, П-2АПМ (на основі амофосу) загального призначення мають таку ж сферу застосування, як порошок ПСБ-3, але додатково успішно гасять вуглецеві тліючі матеріали (папір, деревину, вуг­ілля тощо).

Порошок Пірант-А та його модифікації Пірант-АН, Пірант-АК виго­товляються на основі фосфорно-амонійних солей. Застосовуються для га­сіння тліючих та твердих горючих матеріалів, горючих рідин, газів, елек­троустановок.

Порошок П-4АП призначений для об'ємного гасіння. Гасить горючі гази, рідини, тліючі матеріали в закритих об'ємах. З метою припинення горіння при об'ємному гасінні необхідно створити протягом декількох се­кунд по всій зоні горіння таку концентрацію порошку, при якій його за­гальна поверхня забезпечить необхідну швидкість ліквідації активних центрів реакції горіння. Це досягається подаванням порошку з необхідною інтенсивністю та рівномірним його розподілом по усій зоні горіння.

Порошок К-30 гасить лужні метали, титанову стружку, що горять, на відкритих площах. Необхідною умовою припинення горіння під час га­сіння цим порошком є покриття палаючої поверхні шаром вогнегасного порошку певної товщини.

Термін зберігання більшості порошків не менше 5 років. Температур­ний діапазон використання від мінус 50 °С до 50 °С.

Діоксид вуглецю(СО₂) не має кольору та запаху. При підвищенні тис­ку переходить з газоподібного стану в рідкий.

Механізм припинення горіння діоксидом вуглецю базується на його здатності зменшувати шляхом розбавлення концентрації реагуючих речо­вин до меж, при яких горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігається, коли концентрація СО₂ буде не менше 30% по об'єму.

Діоксид вуглецю може подаватися до зони горіння у вигляді снігопо­дібної маси, здійснюючи охолоджувальну дію, оскільки С0₂ перебуває у виг­ляді снігу при температурі мінус 78 °С.

Існує два основних методи гасіння пожеж за допомогою СО₂: об'ємний і поверхневий. Об'ємне гасіння здійснюється у замкнутих приміщеннях.

Вихід снігоподібного СО₂ з балона при температурі навколишнього середовища 20 °С становить не менше 28% (з 1 кг рідкого СО₂ може утво­ритися 280 г снігу і близько 500 л газу). При застосуванні систем об'ємного гасіння необхідно враховувати вплив діоксиду вуглецю на організм людини.

Вміст в атмосфері приміщення 10% СО₂ є небезпечним, а при концентрації 20% швидко настає смерть від паралічу органів дихання.

Діоксид вуглецю не гасить тліючі матеріали, бо не має змочувальної здатності.

Галогенові вуглеводні речовини, наприклад, хладон 114В2 - важка безколірна рідина із специфічним запахом і температурою кипіння 47°С. Для гасіння пожежі подається у приміщення у розпиленому стані. Інгібітор вельми ефективно гальмує реакцію горіння. Гасіння полум'я досягається при концентрації близько 2%. Має помірну токсичність. Згідно з вимогами техніки безпеки евакуація людей із захищуваного приміщення має бути забезпечена до початку подачі хладону. Особи, що беруть участь у гасінні пожежі, можуть заходити у такі при­міщення тільки у спеціальних засобах захисту органів дихання. Транспор­тування хладону до місця гасіння пожежі здійснюють по трубах за допомо­гою стисненого повітря або азоту.

Практично усі вогнегасні речовини характеризуються комплексною дією на процес горіння. Наприклад, вода може охолоджувати, ізолювати та розбавляти палаючі речовини; піна ізолює та охолоджує; газові засоби пожежогасіння одночасно діють як інгібітори і розбавляють горючі речови­ни; порошки гальмують хімічні реакції і ізолюють зону горіння при утво­ренні стійкої порошкової хмари. Однак припинення горіння досягається одним із застосовуваних способів, в той час як інші тільки сприяють його припиненню. Це визначається співвідношенням властивостей вогнегасної речовини та матеріалу, що горить.

Для кожної вогнегасної речовини існує домінуюча властивість. Для води - це охолодження, для піни - ізоляція осередку горіння, для порош­ку - гальмування реакції горіння, для діоксиду вуглецю - розбавлення парогазоповітряної суміші та газів з повітрям (киснем), для галогенованих вуглеводнів - інгібування.

IV. Первинні засоби пожежогасіння

Частіше використовують такі види первинних засобів пожежогасіння:

ü вогнегасники;

ü пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полот­на, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати);

ü пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Первинні засоби пожежогасіння можуть розміщуватися на пожежних щитах (стендах).

Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об'єкта з розра­хунку один щит (стенд) на площу до 5000 м².

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати: вогнегасники - 3 шт., ящик з піском - 1 шт., покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2 х 2 м -1 шт., гаки - 3 шт., лопати - 2 шт., ломи - 2 шт., сокири - 2 шт.

Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПЩ».

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

ü захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів;

ü зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

Ручний пожежний інструмент, розміщуваний на щитах, необхідно пе­ріодично очищати від пилу, бруду та слідів корозії, а також відновлювати потрібні кути загострювання інструмента та пофарбування після викорис­тання на пожежі або практичного заняття.

Ящики для піску повинні мати місткість 0,5; 1,0 або 3.0 м³ та бути укомплектованими совковою лопатою. Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів. Для запобігання злежуваності піску його необхідно систематично спушувати.

Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водопроводу та за наявності горючих матеріалів, а також на території об'єктів, у садибах індивідуальних жилих будинків, дачних будиночків тощо, їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250-300 м² захищуваної площі.

Покривала з негорючих матеріалів повинні мати розмір не менш як 1x1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі зай­мання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2x1,5 м, 2x2 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів А, В, (Е).

Пожежний інвентар має бути пофарбований в червоний та білий ко­льори, а пожежний інструмент - в чорний.

V. Вогнегасники

Встановлено, що з використан­ням вогнегасників успішно ліквідують загоряння протягом перших 4 хвилин з моменту їх виникнення, тобто до прибуття пожежних підрозділів.

Залежно від способу транспортування до місця пожежі вогнегасники поділяють на:

ü переносні, конструктивне виконання та маса яких забезпечують зручність їхнього перенесення людиною (можуть бути ручними чи ранцевими);

ü пересувні, змонтовані на колесах чи візку.

За видом вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

ü водні (із зарядом води чи води з добавками);

ü пінні (із зарядом піноутворювачів різноманітних видів);

ü повітряно-пінні (із зарядом водяного розчину піноутворювальних до­бавок);

ü хімічно-пінні (із зарядом хімічних речовин, які на момент приведення вогнегасника до дії вступають у реакцію з утворенням піни та надмірного тиску);

ü порошкові (із зарядом вогнегасного порошку);

ü вуглекислотні (із зарядом діоксиду вуглецю);

ü хладонові (із зарядом вогнегасної речовини на основі галогенізованих вуглеводнів);

ü комбіновані (із зарядом двох і більше вогнегасних речовин).

Викидання (подавання) вогнегасної речовини в різних типах вогне­гасників здійснюється:

ü під тиском газу-витискувача, який міститься в окремому малолітраж­ному балоні;

ü під тиском газу-витискувача, який постійно знаходиться в корпусі (такі вогнегасники називають закачними);

ü під тиском газів, що утворюються у результаті хімічної реакції.

У назві вогнегасника великими літерами зазначається тип вогнегасни­ка, а через дефіс - цифрами - об'єм заряду (для водних, пінних та повітряно-пінних) або маса заряду (для порошкових, газових та комбінованих) із заз­наченням номера відповідних технічних умов, наприклад: «ВОГНЕГАСНИК ПОРОШКОВИЙ ВП-5 ТУ У 538885-003-95». Інструкції щодо застосування вогнегасників містять пояснювальний текст і піктограми. Піктограми до спо­собу приведення будь-якого вогнегасника до дії зображуються безпосередньо на корпусі вогнегасника. При маркуванні позначаються також класи пожеж, які можна гасити цим вогнегасником (див. Рис.1).

Основні короткі тактико-технічні характеристики найчастіше викорис­товуваних вогнегасників наведені в табл. 1 і 2.

Повітряно-пінні вогнегасники

Повітряно-пінні вогнегасникивикористовуються для гасіння пожеж класів А і В (горіння твердих та рідких речовин), за виключенням лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, та електроустановок під напругою. Будова повітряно-пінного вогнегасника наведена на рис. 2.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно видалити пристрій, який запобігає випадковому приведенню до дії (висмикнути чеку 21); натиснути та відпустити кнопку 19, в результаті чого голка руйнує мембрану балону 4 та газ-витискувач подається в корпус вогнегасника 1 і утворює в ньому надлишковий тиск. Після цього вогнегасник готовий до викидання вогнегас­ної речовини на осередок пожежі.

Далі підняти вогнегасник за ручку 10; тримаючись однією рукою за рукав 3, направити піногенератор 6 в напрямку осередку пожежі. Натиснути на важіль керування клапаном 9 і розпочати гасіння.

Хімічно-пінні вогнегасники

Хімічно-пінні вогнегасникипризначені для гасіння твердих горючих матеріалів, горючих рідин, за виключенням речовин, які здатні при взає­модії з хімічною піною вибухати або горіти. Ці вогнегасники не можна також використовувати для гасіння пожеж в електроустановках під напру­гою. Будова хімічно-пінного вогнегасника ОХП-10 наведена на рис. 3.

Порядок приведення вогнегасника ОХП-10 до дії такий:

ü піднести вогнегасник до вогнища;

ü прочистити сприск 2 від бруду та пилу за допомогою спеціальної гол­ки, що прив'язана до ручки 11 (в останніх моделях використовується пла­стмасова заглушка, яку необхідно відкрутити й таким чином звільнити сприск);

ü повернути важіль запуску 3 на 180° вверх до кінця (при цьому підіймається шток б та клапан 9 відкриває отвір в стакані 10, в якому знаходиться кислотна частина - весь об'єм корпусу 1 заповнений лужною частиною);

ü перевернути вогнегасник до гори дном, тримаючись одною рукою за ручку, а другою - за нижню частину корпусу. Декілька разів потрясти вог­негасник для того, щоб прискорити змішування кислоти з лугом, за пере­бігом реакції виділяється діоксид вуглецю, який створює необхідний робочий тиск усередині корпусу, та утворюється хімічна піна;

ü спрямувати струмінь піни, що виходить через сприск 2, на осередок пожежі.

Якщо при використанні вогнегасника ОХП-10 на поверхню шкіри по­трапила хімічна піна, то для запобігання подразненням та хімічним опікам необхідно промити це місце великою кількістю води.

Значно зменьшують безпеку використання цих вогнегасників такі недоліки:

ü неможливість гасіння електроустаткування під напругою, тому що піна є провідником електричного струму;

ü неможливість гасіння натрію, калію, тому, що при взаємодії з водою виділяється водень, який підсилює горіння;

ü неможливо гасити гідрофільні ЛЗР, тому, що вони руйнують піну;

ü мала ефективність гасіння речовин, які горять без доступу кисню;

ü звужений, в порівнянні з іншими вогнегасниками, диапазон температур експлуатації (від +5 до +50^оС);

ü вогнегасники ОХП не відповідають вимогам ДСТУ 3675-98, де згідно п.4.4.1. "процес приведення до дії не повинен включати операції з перевертанням вогнегасника".

Вуглекислотні вогнегасники

Вуглекислотні вогнегасникизастосуються, як правило, для гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин, крім тих, що можуть горіти без доступу повітря) та електроустаткування під напругою до 1000В за умови обмеження наближення до струмопровідних частин на відстань не ближче 1 м. Будова вуглекислотних вогнегасників ОУ-2 та ОУ-5 наведена на рис. 4.

Для приведення до дії таких вогнегасників потрібно:

ü розтруб вогнегасника 3 спрямувати на осередок пожежі (розтруб легко фіксується в зручній позиції для викидання вогнегасної речовини);

ü видалити запобіжну чеку 8;

ü натиснути на важіль керування клапаном 9, одночасно тримаючись за ручку 10 і розпочати викидання вогнегасної речовини на осередок пожежі.

Під час гасіння пожежі класу В розтруб вогнегасника має бути спря­мований в основу осередку пожежі, що знаходиться найближче до операто­ра. Не можна братися руками за розтруб, тому що температура снігоподібної вуглекислоти, що викидається, становить мінус 78 °С.

Одним з головних недоліків вуглекислотних вогнегасників є те, що вони ефективні тільки при гасінні пожеж в невеликих замкнених об'ємах, тобто якщо приміщення велике за розміром або розгерметизоване (вибиті або відкриті вікна, двері, ворота) вони малоефективні.

Суттєвими недоліками вуглекислотних вогнегасників є:

ü мала довжина струменя вогнегасниї речовини, яка у більшості зразків складає 1,5м і тільки у деяких досягає 3м;

ü в порівнянні з порошковими, хладоновими та пінними вогнегасниками мають найменьшу вогнегасну ефективність, наприклад при гасінні ЛЗР площа гасіння в 2-3 рази меньше ніж у порошкових вогнегасників відповідного об’єму;

ü небезпечний тиск в балонах 150-170 атмосфер;

ü мають найбільшу питому витрату вогнегасної речовини, особливо для вогнищ класу В ~ 3,4-7,6 кг/м²;

ü непридатні для гасіння електрообладнання під напругою більше ніж 1000В;

ü неефективні при гасінні гідрофільних ЛЗР в яких вуглекислота розчиняється, а також речовини здатні горіти без доступу кисню та лужні і лужноземельні метали;

ü практично непридатні для гасіння сипких, пористих, тліючих (дерево, зерно, хлопок) матеріалів;

ü дуже малий питомий імпульс потоку, тобто вже на відстані 1,5м його кінетичної енергії недостатньо для боротьби з конвекційними потоками;

ü перебування рятувальників в приміщеннях з підвищеною концентрацією двоокису вуглеця небезпечно для їх життя.

Галлоідовуглеводні суміші, які містять в собі бром, по ефективності випереджають інші газові засоби. Наприклад, вуглекислотно - брометилові вогнегасники використовуються для гасіння тліючих матеріалів (ізоляційні матеріали, деревина, хлопок, текстиль), а також електрообладнання, яке знаходиться під напругою до 1000В. Але слід відзначити, що по показникам – дальність, площа і час гасіння їм притаманні практично всі вище перераховані недоліки вуглекислотних вогнегасників, крім того вони мають високу вартість (в 1,5 рази дорожче порошкових).

Хладонові вогнегасники

В якості вогнегасної речовини застосовуються пожежогасячі хладони 114В2, 13В1, 12В1 та інші.

Хладонові вогнегасники в порівнянні з вуглекислотними та брометиловими є більш універсальними і по більшості технічних характеристик мають незначну перевагу над ними, значно поступаючись порошковим вогнегасникам. Довжина струменя вогнегасної речовини складає 2-4м і тільки деякі зразки здатні розпилювати заряд на відстань до 5м. Тривалість подачі вогнегасної речовини у більшості складає 12-30с, і тільки окремі зразки мають мінімальний час гасіння 7-10с.

У 1987році країни-члени ООН підписали Монреальський протокол в якому накладається обмеження на виробництво та споживання озоноруйнуючих речовин, в тому числі пожежогасячих хладонів 114В2, 13В1, 12В1..., а з 1994 року прийнято рішення про припинення випуску пожежогасячих хладонів, за вийнятком узгодженої кількості необхідної для атомної енергетики та Міністерства оборони.

Порошкові вогнегасники

Завдяки своїй універсальності і відносно високій вогнегасній ефективності на Україні, в Росії та в більшості високорозвинутих країн світу саме широке розповсюдження знайшли порошкові вогнегасники. Їх кількість в середньому складає 75-85% від загальної кількості вогнегасників. В якості вогнегасної речовини використовуються понад 500 видів дрібнодисперсних сухих порошків.

Порошкові вогнегасникивикористовуються для гасіння пожеж класів А,В,С,D та електроустановок під напругою до 1000 В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу по­рошку. Конструкція порошкового вогнегасника ОП-9 наведена на рис. 5.

Для приведення до дії вказаного вогнегасника потрібно:

ü видалити за­побіжну чеку 19;

ü натиснути та відпустити кнопку 17, в результаті чого голка руйнує мембрану балона 4 та газ-витискувач надходить через отвори в голівці 2 та сифонну трубку 5 в корпус 1 вогнегасника, створюючи в ньому надлишковий тиск та виконуючи опушення вогнегасного порошку;

ü натисну­ти на важіль керування 7, при цьому відкривається клапан 10, та вогнегасна речовина крізь сифонну трубку 5, рукав 3 та насадок-розпилювач 6 по­дається на вогнище пожежі;

ü для припинення викидання вогнегасної речовини необхідно відпустити важіль 7.

Переміщення голки для руйнування мембрани балону з газом-витискувачем може здійснюватися в інших моделях вогнегасників, наприклад ОПУ-5 (рис. 6), не натисненням кнопки, а підійманням ручки 2.

Загальним недоліком порошкових вогнегасників є здатність порошку злежуватись. Порошки з вологістю 1% в корпусі вогнегасника при іспитах на ударне навантаження (500 ударів з частотою 1 Гц), майже не піддаються впливу "ножа". В зв'язку з цим вологість порошків не повинна перевищувати 0,5%. Необхідно відзначити, що гарантійний термін зберігання, навіть при ідеальних умовах, для найбільш розповсюджених на Україні порошків "ПСБ, ПФ,(П-1А), ПС, СИ, Пирант" складає від 2 до 5 років. Тому надійність і вогнегасна ефективність порошкових вогнегасників сильно залежить від підготовчої операції аерації тобто "псевдозрідження" порошку перед його викидом. Аерація порошку частіше всього проводиться впуском газу під тиском в середні і нижні шари заряду, це приводить до ускладнення конструкцій але не дозволяє запобігти відмовам вогнегасників, наявності хаотичних пульсацій струменя при гасінні та великого залишку порошку в балоні, який складає 5 - 15% від загальної початкової маси порошку.

VI. Рекомендації щодо оснащення приміщень переносними вогнегасниками

Вогнегасники слід розміщувати у легкодоступних та помітних місцях, в яких виключається пряме попадання сонячних променів і безпосередній вплив опалювальних та нагрівальних приладів, їх слід встановлювати у ко­ридорах, біля входів або виходів з приміщень, а також у пожежонебезпечних місцях, безпосередньо на технологічному обладнанні, транспортних за­собах.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

ü навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відкривання;

ü встановлення в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеці­альні тумби, а також на пожежні щити (стенди).

При цьому розміщення вогнегасників повинно здійснюватися таким чи­ном, щоб забезпечувалась можливість читання маркування на їх корпусах.

Експлуатація та технічне обслуговування (ТО) вогнегасників здійсню­ються відповідно до вимог, викладених у технічних паспортах заводів-виготівників, а також регламентах ТО.

Введені в експлуатацію вогнегасники повинні мати:

ü інвентарні номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

ü пломби на пристроях ручного пуску;

ü бирки та маркування на корпусі;

ü червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Кнопка пуску має чітко виділятися на фоні інших деталей вогнегасника.

У вогнегасниках повинні бути запобіжні пристрої чи інші засоби для убезпечення на випадок перевищення тиску в корпусі понад допустимий.

Зарядно-пускові пристрої вогнегасників повинні бути оснащені при­строєм блокування для запобігання випадковому приведенню до дії від вібрацій, струшування, випадкового натискання на елементи керування.

Вогнегасники, розміщені поза приміщеннями або в неопалювальних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, необхідно знімати на холодний період року. У таких випадках на пожеж­них щитах та стендах уміщується інформація про місце розташування найближчих вогнегасників.

Вогнегасники, які встановлюються на транспортних засобах, повинні комплектуватись спеціальними кронштейнами для розміщення та опера­тивного виймання.

Повна маса вогнегасників, призначених для доставки до місця по­жежі вручну, повинна бути не більше 20кг. Якщо повна маса вогнегасни­ка перевищує 20 кг, він обов'язково встановлюється на візку. Конструктивне виконання пересувних вогнегасників приведено на рис.7 на прикладі вуглекислотного вогнегасника ОУ-80.

Ручні вогнегасники місткістю 5 л і більше та пересувні вогнегасники повинні бути обладнані гнучким шлангом.

Після використання, а також у випадку, коли у вогнегасників зірвані пломби, їх треба негайно направляти на перезарядження або перевірку.

Вогнегасники, відправлені на перезарядження, обов'язково замінюють­ся відповідною кількістю заряджених вогнегасників.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів виконуються відповідно до інструкцій з експлуатації.

Вибір типу вогнегасника (переносний чи пересувний) зумовлений роз­мірами можливих осередків пожеж. При значних масштабах потенційної небезпеки слід використовувати пересувні вогнегасники. Для гасіння вели­ких площ горіння, коли застосування вогнегасників є недостатнім, на підприємстві мають бути передбачені більш ефективні додаткові засоби пожежогасіння.

У табл. 3. та 4. знаком «+ +» позначені вогнегасники, ре­комендовані для оснащення об'єктів; знаком «+» - вогнегасники, застосу­вання яких дозволяється в разі відсутності рекомендованих вогнегасників та за наявності відповідного обґрунтування; знаком «-» - вогнегасники, що не допускаються для оснащення об'єктів.

Під граничною площею приміщень слід розуміти максимальну пло­щу, захищувану одним або групою вогнегасників.

Обов'язково треба враховувати кліматичні умови експлуатації буді­вель та споруд, вибираючи вогнегасники з відповідними діапазонами тем­ператур експлуатації.

Технологічне устаткування комплектується вогнегасниками згідно з вимогами технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки. Імпортне устаткування комплектуєть­ся вогнегасниками за договірними умовами.

Окремі пожежонебезпечні виробничі установки (фарбувальні та су­шильні камери, установки для миття та знежирювання деталей, випробу­вальні стенди тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками або однією стаціонарною установкою пожежогасіння.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників. При захисті при­міщень, в яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо необхідно врахо­вувати властивість окремих вогнегасних речовин, що знаходяться у вогнегасни­ках, щоб не викликати під час гасіння пожежі псування обладнання. Такі при­міщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з ураху­ванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути:

20 м - для громадських будівель та споруд;

30 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);

40 м - для приміщень категорій В і Г;

70 м - для приміщень категорії Д.

Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять него­рючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м². Необхідність установлення вогнегасників у таких приміщеннях визначається керівництвом підприємств.

У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість вогнегасників та інших первинних засобів пожежогасіння може бути збільшена.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, оснащуються вогнегасниками на 50% їхньої розрахункової кількості.

Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки мають забезпечуватись вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Кількість цих засобів визначається адміністрацією об'єкта залежно від продуктивності установок і кількості горю­чих та легкозаймистих рідин і газів, які містяться в апаратах.

VII. Приклади визначення необхідної кількості та типів вогнегасників

1. Столярний цех промислового підприємства. Основні технологічні операції - виготовлення дерев'яної упаковки для готової продукції. За­гальна площа приміщення цеху - 760 м².

Порядок визначення кількості вогнегасників.

а) Визначаємо категорію приміщення цеху.

У виробництві обертаються тверді горючі матеріали (деревина) - при­міщення цеху належить до категорії В.

б) Оскільки у цеху можлива пожежа твердих горючих матеріалів, го­ріння яких супроводжується тлінням, то клас можливої пожежі визначаєть­ся як А.

в) Виходячи з площі цеху та вимог табл.3, ми бачимо, що для захисту цеху потрібно не менше чотирьох пінних або водних вогнегасників місткістю 10 л. Рівнозначний захист відповідно тієї ж таблиці забезпечуєть­ся чотирма порошковими вогнегасниками місткістю 5 л.

Враховуючи наявність у цеху електроустановок, для забезпечення за­хисту можна рекомендувати оснащення цеху не менше як чотирма порошко­вими вогнегасниками ОП-5.

г) Зважаючи на те, що відстань між вогнегасниками та місцями мож­ливого займання для приміщень категорії В (тверді горючі матеріали) стано­вить не більше 40 м, залежно від планування приміщення цеху, визначаємо остаточну кількість вогнегасників вибраного типу.

2. Цех механічної обробки металів площею 1550 м².

Категорія приміщення цеху - Д. Можливе займання електродвигунів вер­статів, тому клас пожежі буде (Е). Згідно з табл.3 визначаємо, що для протипожежного захисту даного цеху необхідні два вогнегасники типу ОУ-5 або два порошкових вогнегасники типу ОП-5, за умови, що відстань між во­гнегасниками та місцями можливого займання не повинна перевищувати 70 м.

3. Приміщення акумуляторної площею 32 м².

Категорія приміщення - Б. Клас можливої пожежі - С.

Згідно з табл.3 визначаємо, що для захисту приміщення потрібен один порошковий вогнегасник місткістю 10 л, який повинен мати відпові­дний заряд для гасіння пожежі класу С, - АВС(Е) або ВС(Е).

VIII. Вогнегасники спеціального призначення

Ранцеві імпульсні системи пожежегасіння:

«IFEX 3012», «Тайфун-1-10», «УИП 2-0.3/0.2-01»

Ранцеві імпульсні системи пожежегасіння розроблені для професійних пожежників та рятувальників. Їх загальний вигляд і схема устрою наведено на рис.8,9,10, а тактико-технічні характеристики в табл.5,6. Імпульсний спосіб подачі вогнегасних речовин є дуже перспективним, тому, що дозволяє реалізувати багато переваг в порівнянні з традиційною струменевою подачею вогнегасних речовин:

ü економне використання вогнегасної речовини тому, що вона викидається порціями 0,3-1л. безпосередньо в осередок пожежі;

ü надзвичайно велика швидкість викиду вогнегасної речовини (до 120м/с) забезпечує потужний вплив на осередок пожежі (збиття полум’я, порушення конвекційних процесів, миттєве створення вогнегасної концентрації над осередком пожежі);

ü можливість комплектації індивідуальним дихальним приладом і насадками для захисту від інтенсивного випромінювання;

ü при викиді води утворюється туманоподібна водяна куля, що подрібнюється на краплини розміром від 2 до 200 мікронів, тому 1л. води вистачає для утворення охолодної поверхні розміром 200-500м² та поглинення 3МДж тепла;

ü можливість гасіння водою електрообладнання до 1000В;

ü забезпечується висока інтенсивність подачі вогнегасної речовини на палаючі поверхні за долі секунди;

ü мінімальний збиток від процесу гасіння.

Поиск по сайту: