Промова як дослідження

Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди мусить прого­лошувати щось вагоме й, по можливості, нове. Виступ повинен бути актуальним, змістовним. Має від об­ра­жати володіння проблемою. Поверховість та малоерудованість одразу ж поміт­ні.

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, й чим ґрунтовніша підготовка, тим солідніше, вагоміше виглядатиме виклад.

Чим більше людина знає чужих думок, тим самостійнішим стає її власне мис­лен­ня, тим оригінальніша вона у поглядах, а значить — цікавіша для інших. Не треба лякатися того, що з даного питання "мало літерату­ри". Якщо й справді так, це оз­на­чає, що промовець вільний від чужих думок і має право викладати власні мір­ку­вання. Адже споконвіку серйозними недоліками промови вважалися шаблон­ність, переказ чужих думок без власної оцінки. Хоча одна лише "власна" позиція може інколи засвідчити хіба що малокомпетентність промовця.

Як усяка розумова робота, підготовка промови — процес твор­чий, й кожен ви­ко­­ристовує власну методику. Проте можна виділити певний "алгоритм" підготовки про­мови: етапи роботи над інформацією, які долає кожен, хто досліджує свій пред­мет.

Вибір теми.

Термін тема походить з грецької мови і означає „те, що покладено в основу", фунда­мент. Простіше сказати, тема — це те, про що йде мова. Нерідко трапля­ється, що лек­то­рові пропонують, наприклад, виступити на чітко визначену тему.

Але найвірогідніше, що вам окреслять тематику виступу і замість чітко сфор­му­льо­ваної теми промови подадуть її об'єкт. Напри­клад, пропозиція висловитися про су­часну українську культуру не є власне темою. Це саме об'єкт уваги. Бо ж культура — понят­тя широке (література, живопис, музика тощо).

Тема завжди конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що слід ви­ді­ляти в межах однієї теми ще й т. зв. підтеми, наприклад, лекцію про екологічну чис­­тоту середовища можна розвивати на таких підтемах, як чистота повітря, чис­то­та води, чистота продуктів, соціаль­на та особиста гігієна людини тощо. Коли про­мо­вець не уявляє, що конкретно він хоче сказати, не варто розраховува­ти на по­зи­тив­ний результат.

Тема, часто визначається тим, яку психологічну реак­цію оратор хоче вик­ли­ка­ти у своїх слухачів. Варто враховувати також свої можливості, оскільки можна взя­ти­ся за велику й значну тему, але не впоратися з нею. Отож, доцільно обирати таку тему, яка до душі й під силу ораторові.

Тему слід розуміти як проблему, задачу, яку треба вирішити. Ви не даєте рецептів — ви разом зі своїми слухачами повинні "перехворіти" проблемами, які вимагають ува­ги. Навряд чи захопить аудиторію людина, що, вийшовши на трибуну, заявить: я вам зараз за п'ятнадцять хвилин все розкажу й жити навчу! Менторський або Риго­рис­тич­ний (сухоповчальний) тон викличе до вас зневагу чи навіть ненависть (згідно з об­ставинами) вже через п'ять хвилин. Нехай навіть ви знаєте відповіді на оті жагучі пи­тан­ня — зробіть вигляд, що ви знаходите їх саме зараз, разом зі слухачами.

Існують такі поняття, як тема "розкрита" та "не роз­крита". Тема "розкрита", ко­ли матеріал їй відповідає, коли ос­новна думка промовця зрозуміла, коли вона до­ве­де­на (за допомо­гою цитат, думок попередників, фактів та ін.). Бажано, щоби тема мА­ла точки зіткнення з іншими темами (особливо якщо це — лекція), апелювала до вже ві­домого слухачам.

Не сподівайтеся переконати всіх. Пам'ятайте слова Христа, що слова часом па­да­ють у ріллю або на скам'янілий ґрунт. Нехай хоча б кілька людей зрозуміють вас.

Поиск по сайту: