Види (класифікація) спеціальних суб’єктів злочину

У Кримінальному кодексі України міститься багато складів злочинів зі спеціальними суб’єктами. Їх можна об’єднати в певні групи, виходячи з вищеназваних ознак цього суб’єкта, тобто класифікувати. Вперше класифікація спеціальних суб’єктів була запропонована в 1968 р. Н.С. Лейкіною і Н.П. Грабовською. Підставою для цієї класифікації стали такі ознаки: 1) державно-правове положення особи; 2) професійне положення; 3) службове положення; 4) демографічні ознаки. В 1970 р. була запропонована така класифікація спеціальних суб’єктів: 1) правове положення суб’єкта; 2) професія або діяльність суб’єкта; 3) взаємовідносини винного і потерпілого; 4) фізичні властивості винного.

В навчальній літературі пропонується класифікація злочинів за трьома групами ознак таких злочинів:

1) ознаки, які характеризують соціальний статус, правовий статус особи. Це найбільш багато

2) ознаки, які характеризують фізіологічні та демографічні властивості особи;

3) ознаки, які характеризують взаємовідносини суб’єкта з потерпілим – родинні, службові та інші відносини залежності.

Разом з тим слід відзначити, що будь-яка класифікація, в тому числі і щодо спеціального суб’єкта, повинна відповідати принципу повноти (бути всеохоплюючою).

З цих позицій найбільш вдалою є класифікація спеціальних суб’єктів, в основу якої покладений поділ всіх ознак спеціального суб’єкта в діючому законодавстві на три великі групи:

1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове положення суб’єкта. Найчисленнішою є перша група. До неї відносяться такі ознаки: громадянство (громадянин держави – ст. 111 КК (Державна зрада);іноземний громадянин або особа без громадянства – ст. 114 КК (Шпигунство); службове положення особи (службова особа; директор, суддя, прокурор – ст. 271 КК (Порушення вимог законодавства про охорону праці); ст. 175 КК (Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат);ст.ст. 364-370 КК (Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг); ст. 371 КК (Завідомо незаконні затримання, привід або арешт); ст. 375 КК (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) та ін.; професія, рід діяльності, характер виконуваної роботи (працівник залізничного транспорту, лікар, працівник торгівлі або сфери обслуговування – ст. 276 КК (Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту); ст. 134 КК (Незаконне проведення аборту); ст. 140 КК (Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником); ст. 202 КК (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю); ст. 225 КК (Обман покупців та замовників) та ін.); відношення до військової служби (військовослужбовець, військовозобов’язаний, призовник – ст. 335 КК (Ухилення від призову на строкову військову службу); ст. 337 КК (Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів); Розділ ХІХ КК (Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини); участь у судовому процесі (свідок, експерт, перекладач – ст. 385 КК (Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків); засуджений чи взятий під варту – ст. 393 КК (Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти); наявність судимості – ст. 296 ч. 2 КК (Хуліганство, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство).

2) Фізичні властивості суб’єкта. Другу групу об’єднують ознаки, які відносяться до: віку - ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність); стан здоров’я, працездатність – ст. 133 КК (Зараження венеричною хворобою).

3) Взаємовідносини суб’єкта з потерпілим. До третьої групи відносяться ознаки, які характеризують або родинні відносини суб’єкта з потерпілим і іншими особами (батьки, діти, інші родичі – ст. 164 КК (Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей); ст. 166 КК (Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування), службові відносини – ст. 154 КК (Примушування до вступу в статевий зв’язок); або інші відносини (особа, від якої потерпілий залежить матеріально – ст. 120 КК (Доведення до самогубства); опікун – ст. 167 КК (Зловживання опікунськими правами).

Теоретичне вирішення питання про суб’єкт злочинного діяння повинен перш за все служити практиці боротьби зі злочинністю. Розробки в науці кримінального права можуть бути сприйняті практикою лише в тому випадку, коли вони конкретизовані і базуються на реальних умовах життя.

Поиск по сайту: