В1.1 Основні історіософські концепції походження українського народу

Трипільсько-арійська теорія походження українців Ця концепція є найпатріотичнішою і однією з найдавніших, за часів Трипілля або давніх аріїв.Дехто з етнографів, до прикладу, Ф. Вовк, схиляється до думки, що трипільці могли змішатись з арійцями, однак в такої версії походження українського етносу не так вже й багато прихильників. Необхідні для виникнення українського народу умови могли з´явитись як предтеча утворення Київської Русі, бо саме на підході до IX ст, заселення більшості земель, вихідці з правобережного.При такому підході українська історія відразу стає винятком із загальноєвропейської. Адже більшість народів помірної смуги Європи має вік близько 1,5 тис. років.

Азійська теорія азійська концепція у дечому схожа із трипільсько-арійською концепцією походження українського народу, теж має право на існування, хоча стверджувати, що половці чи інші азійські народи є предками українців − не можна, рівно як і не визнавати їх впливу на сучасну українську культуру.

Ранньослов’янська теорія. Український народ міг виникнути в V – VIII ст, у так зване Раннє Середньовіччя.Вона є найбільш переконливою, оскільки є логічною й для європейської історії, за якою сучасні європейські нації почали формуватись після падіння Римської імперії, на периферії якої також знаходились і українські землі. Ранньослов'янську концепцію походження українців свого часу обґрунтував М. Грушевський.

Києво-руська концепція Вона має два відгалуження. Представники одного з них стверджують, що Київська Русь консолідувалася на основі праукраїнського субетносу, який склався з південноруських союзів племен – волинян, полян, деревлян, хорватів, уличів, тиверців.Прихильники іншої точки зору доводять, наче б то в Києворуській державі склалася вже згадувана „давньоруська народність”, на основі якої вже потім почали формуватися три східнослов'янські народи – росіяни, українці та білоруси.Суть цієї теоретичної конструкції полягає у доведенні, що процес виокремлення українців як самостійного етносу розпочався у ХІІ–XIII ст., а завершився лише у XIV–XV ст., після монгольської навали.Слід вказати, що концепції походження українського народу, які прямо вказують на національну ідентичність українців, були неугідними як за часів СРСР

Пізньосередньовічна теорія( вона заполітизована ). Слідуючи цій концепції, головним лобістом якої був М. Погодін, українці є сумішшю поляків, чехів, угорців і німців. Прийшовши з-за Карпат на українські території, вони зайняли місце росіян, що, власне, складали найдавніше населення України і втекли від монгольської навали до межиріччя Оки та Волги. Теорія “братніх народів” Чимало послідовників отримала іще одна політично вигідна Кремлю концепція давньоруської народності, сформулювана у 1947.За нею Русь зі столицею у Києві заснував окремий східнослов’янський етнос, що був подроблений Литвою та Польщею, а три народи, а саме росіяни, українці та білоруси, що постали у результаті асимілятивних процесів, мріяли про возз’єднання

2. ГВК — східноєвропейська середньовічна руська держава. Існувала в 1199 – 1349 роках.Утворена волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок об'єднання Волинського князівства із Галицьким. З середини 13 століття, після коронації Данила Романовича, стало королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських руських політичних і культурних традицій.ГВК було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі Утвердившись на Волині, Данило Романович розпочав боротьбу за Галичину, яку зміг повернути лише у 1238 р. і де остаточно утвердився у 1245 р. після перемоги під Ярославом над угорсько-польсько-боярською коаліцією.Приборкавши бояр, князь забезпечив собі підтримку серед селян та міщанства Навесні 1238 р. він розгромив рицарів-хрестоносців під Дорогочином і зупинив їх просування на українські землі.Данило також розпочав боротьбу за приєднання до своїх володінь Києва.Монголо-татари 1239 р. захопили Переяслав і Чернігів. Данило негайно скористався з цього і в 1240 р. підкорив Київ. Після цього Галицько-Волинське князівство стало загальноукраїнською державою.Монголи не дали Данилові часу для оборони на Дніпрі — того ж 1240 р. Батий почав генеральний наступ і оволодів Києвом, обороною якого керував воєвода Дмитро. У 1242 р. Батий вивів війська з Європи, заснувавши в пониззі Волги державу — Золоту Орду. ДГ у 1245р. змушений був визнати зверхність хана Золотої Орди, але не склав зброї. Одночасно з цим він докладав великих зусиль для посилення боєздатності князівства: було реорганізовано військо — сформовано піхоту з селян, переозброєно кінноту (удар важкоозброєної кінноти як правило монголи не витримували); укріплено старі міста, збудовано нові — Холм, Львів тощо; побудовано ряд неприступних фортець у горах. Розробляючи плани організації хрестового походу проти Орди, Данило звернувся до ідеї церковної унії. Проте ця ідея наштовхнулась на опір православної ієрархії. В 1253 р. був коронований в Дорогочині послами Інокентія IV королівською короною.Антимонгольська політика ДГзазнала краху — він не зміг досягти звільнення своєї держави від підпорядкування Золотої Орди. Після смерті князя Данила в 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила — Шварно, Лева і Мстислава — князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини.ГВК, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо.Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління наступника Лева - князя Юрія І Львовича (1299-1315 pp.). Скориставшись ослабленням Золотої Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І, як і його дід, прийняв королівську корону і став називатися «королем Русі і князем Володимирії». Значним досягненням Юрія І Львовича було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303—1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцненню його незалежності.Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315-1323 pp.). Вони поділили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося. Князі проводили активну зовнішню політику. У цей час активізується експансія Литви на землі князівства Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом, які мали антилитовську спрямованість. Майже два роки ГВК залишалася без правителя і лише у 1325 р. внаслідок компромісу новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева І — 14-річного мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325-1340 pp.).Він проводив відповідну політику: лояльно ставився до католицизму і його поширення на землях князівства, сприяв переселенню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Внаслідок змови князя у 1340 р. було отруєно.Після цього зберегти єдність Галицько-Волинської держави вже не вдалося. Протягом короткого часу Галицько-Волинську державу було поділено між Литвою і Польщею (1349 р.). До Литви відійшла Волинь, до Польщі — Галичина. Молдавське князівство захопило Буковину (Шипинська земля).
3. Галичина як «український П'ємонт» Цю метафору використав М.Грушевський. П’ємонт – місцевість в Італії, звідки почалося звільнення від чужинців (австрійців) та об’єднання італійських земель.З 1890-х рр. до Першої Світової війни, Галичина перетворюється на справжній «Український П’ємонт».Найважливішими були привини: політичні (в середині ХІХ ст. беззастережливим лідером українського руху були наддніпрянські діячі, українофіли. Наслідком репресивної політики російського уряду (Ємський указ 1876 р., підрив громадівського руху було те, що наддніпрянські діячі вперше виказали думку про переніс центру українського руху з Наддніпрянщини до Галичини.Українці Галичини хоча й обмежено, але користувалися демократичними правами – вибору своїх представників до крайового сейму та австрійського парламенту, мали вільну українську пресу, умови для розвитку української мови, літератури, освіти, науки. Словом, на відміну від наддніпрянських українців, діячі національного руху в Галичині користувалися легально-еволюційними методами. Національний рух у Галичині, в цей період почав набувати масового характеру. Ідеологічн і:(витворюється спільна національна свідомість, складовою якої було усвідомлення етнічності, географічної та мовної єдності. Галицькі українці сприймають усталену для наддніпрянців назву «Україна», «українець». Створена українська літературна мова на основі полтавсько-київського діалекту доповнювалася галицькими елементами. Соціально-економічні що було пов’язано із модернізаційними процесами в сг та соцсфері. Соціальна напруга в економічно відсталому регіоні, яким була Галичина на рубежі століть, «розряджувалася» за допомогою таких процесів як масова еміграція до США та Канади.Велику частину заощаджених грошей ці групи емігрантів надсилали в родини на батьківщину. Це означало, що в селах з’явилися «живі» гроші, які використовувалися для купівлі землі. Активна громадська діяльність, кооперативний рух, воєнно-спортивні організації, піднесення науки, освіти, культури краю, утворення політичних партій та двопартійної системи( діяльність «Руської Трійці,видатний твір о. Василя Падолинського «Голос Перестороги»,згодом прославилися своєю діяльністю «народовці». Серед них відзначалися активністю Володимир Шашкевич, Федір Заревич, Ксенофонт Климкович.Вони виступали за єдність українських землі.Важливою подією суспільно-політичного життя Галичини, могутнім кроком на шляху зростання українства стало створення 1868 рроку з ініціативи народовців культурно-освітнього товариства «Просвіта».1873 року на хвилі національного відродження у Львові виникає Товариство ім. Тараса Шевченка

Поиск по сайту: