Форма і зміст договору позики

Форма договору позики - письмова. Виняток становлять випадки, коли договір укладеного громадянами з сумою позики вбирається у десяти мінімальних розмірів оплати праці (правило п. I ст. 808 ДК є конкретизацією загальної норми п. 1 ст. 161 ДК).

В усіх інших випадках застосовують встановлення ст. 158-161 ДК, присвячені формі угод. Беручи до уваги особливості підписання договору позики, й у першу чергу позикові зобов'язання між громадянами, Закон дозволяє оформлення таких угод шляхом складання позичальником розписки чи іншого документа, який засвідчує передачу йому позикодавцем грошей, або замінних речей (п. 2 ст. 808 ДК).

Розписка чи іншого документ скріплюється підписом позичальника і їх отримуєдоказательственное значення. У цьому сенсі розписка дорівнює звичайній письмовій формах договору. Що стосується недотримання простий письмовій форми угоди договір позики не вважається недійсним, проте наступають наслідки, передбачені ст. 162 ДК (заборона використаннясвидетельских показань), стосовно юридичних, то договір позики з-поміж них підлягає висновку в письмовій формах незалежно від суми. У інших випадках договір позики то, можливо укладено й у усній формі.

Зміст договору позики, виходячи з її односторонньої природи, становить обов'язок позичальника повернути суму позики (ст. 810 ДК) ікорреспондирующее право вимоги позикодавця.

Порядок і продовжити терміни виконання основний обов'язки позичальника визначаються договором. Термін звичайно належить до істотним умовам договору позики. Законом особливо регламентується лише одне випадок: коли час повернення суми позики не встановлено або визначається моментом запитання. У цих обставинах позичальнику надано пільговий тридцятиденний термін, обчислюваний від часу пред'явлення позикодавцем вимоги, протягом якого позичальник може зібрати необхідну суму й повернути борг (пільговий термін подовжений до місяці порівняно з терміном, встановленим п. 2 ст. 314 ДК).

Але це правило єдиспозитивним і то, можливо змінено у договорі.Досрочний повернення суми боргу скажімо при безпроцентному позиці, оскільки такий позику не дає доходу позикодавцю і зацікавлений в якнайшвидшому погашенні зобов'язання. Навпаки, згоду позикодавця потрібно, коли йдеться позику відплатою і зменшення терміну договору зменшить його доходи (п.2ст. 810 ДК). Момент виконання зобов'язаний, нести позичальником, якщо інше не передбачено угодою сторін, збігаються з моментом передачі суми позики позикодавцю чи з моментом зарахування грошей з його банківський рахунок. Що стосується, коли договір позики є відсотковим, його належне виконання передбачає також сплату відсотків по основний борг у обсязі.

У житті трапляються ситуації скоєннябезвалютного позики, коли гроші інші речі ("валюта позики") насправді не отримані позичальником від позикодавця або одержані меншої кількості, ніж зазначено у договорі. З метою захисту позичальника несумлінного позикодавця в ст. 812 ДК передбачено процедуру заперечування договору позики побезденежности (>безвалютности).

Позичальник, який скористається такий процедурою, отримує певні переваги. Тож якщо договір позики було здійснено з порушенням простий письмовій форми, позичальник все-таки може використовуватисвидетельские показання всупереч правилам ст. 162 ДК, коли позику дали під впливом обману, насильства, загрози, зловмисного угоди представника позичальника з позикодавцем чи кабальні умови. Після докази на судібезвалютного характеру позики договір вважається неукладеною. Відповідно, коли сума позики менше яка вказана у договорі, його вважають ув'язненим на меншу суму.

Відповідальність у договорі позики також носить одностороння. Порушення позичальником договору (прострочення повернення суми боргу) тягне йому наслідки, встановлені ст. 811 ДК. Вони полягають у покладання позичальника обов'язки зі сплати відсотків за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої у спільній формі ст. 395 ДК. Розмір відповідальності позичальника за прострочення визначається облікової ставкою банківського відсотка (ставкою рефінансування),исчисленной від часу, коли мав статися повернення суми позики, досі її фактичного повернення позикодавцю незалежно від відсотків, передбачених у договорі позики. Отже, нарахування двох різновидів відсотків відбувається кумулятивно, шляхом складання відсотків ціни позики та відсотків відповідальності.

3. Укладення та виконання договору позики

Як уже відомо, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або родових речей. Це призводить в українському праві до виявлення давньої проблеми, якщо взяти до уваги те, що договір позики на суму "понад п'ятдесят карбованців" має бути укладений у письмовій формі. Ми маємо вирішити, як співвідносяться письмова форма договору і реальний момент укладення зазначеного договору.
Існує три можливі фактичні випадки: а) договір позики укладений пізніше його письмового оформлення, тобто предмет договору переданий пізніше складання і підписання одного документа чи іншим, установленим законом способом (ч. 2 ст. 44 та ч. 2 ст. 154 ЦК); б) моменти укладення договору і підписання угоди настають один за одним, при цьому черговість слідування укладення договору і письмового його оформлення вільний — передача речей може передувати підписанню угоди або навпаки. З юридичної точки зору можна говорити про окремі випадки, коли укладення договору позики та його письмове оформлення збігаються у часі (одночасні); в) момент укладення передує письмовій формі, тобто речі передані раніше підписання договору. У всіх зазначених казусах рactum de mutuo contrahendo (договір про майбутнє укладення позики)1, як правило, не має місця.
Тут йдеться власне про договір позики, про що свідчить аналіз ст. 153 ЦК України. Оскільки істотною умовою для договору позики є передача предмета договору (ч. 2 ст. 374 ЦК), то, враховуючи відсутність умови, необхідної для договорів даного виду (ч. 2 ст. 153), ми робимо висновок, що договору позики не існує до моменту, коли з даної умови — передача предмета договору — буде досягнуто згоди. Згода тут можлива тільки у формі, по суті, конклюдентної дії, що передує письмовому оформленню або відбувається після нього.
' Див.: Мейер Д.И. Русское гражданское право: Ч. 2. По исправпенно-му 9-му изд. 1907. — М,, 1997. — С. 246.
Зупинимося на останній тезі детальніше. На наш погляд, ця дія, будучи саме конклюдентною, якщо розглядати перший казус, робить непотрібним додаткове письмове оформлення договору позики, оскільки конклюдентні дії ведуть до укладення договору самі по собі. В даному випадку їх правова природа така, що вони разом з попереднім підписанням договору позики, як його істотна умова, вказують тільки на момент укладення та нічого не говорять про форму. Інакше, якщо вважати попередній письмовий договір позики власне договором з істотною умовою на майбутнє — відкладальним строком, то, оскільки конклюдентні дії це завжди самостійна підстава для укладення угод поряд з усними та письмовими правочинами, вони надають або віднімають щось нове у останніх. Це нове з чисто юридичної точки зору у договорі позики є досягненням згоди за всіма істотними умовами.
Практичний висновок із зазначеного вище такий: оскільки неустойка є додатковою угодою, то навіть у тому випадку, коли сторони підпишуть окрему письмову угоду про неустойку для забезпечення позики (ст. 180 ЦК), вона не матиме юридичного значення до моменту передачі речі, бо основний договір не вступив у силу. Звичайно не матиме юридичної сили і така неустойка, яка встановлюється за відмову позикодавця від передачі речі. Єдиним виходом з такої ситуації є укладення попередньої угоди про укладення договору позики, оскільки сторони прямо виявили таке бажання у письмовій формі, що допускається чинним законодавством (п. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК). У такому разі, включивши, наприклад, наведену вище неустойку до останньої угоди, ми, по-перше, дотримаємося письмової форми угоди про неустойку; по-друге, ця неустойка буде додатковою не до договору позики, а до pactum de mutuo conrahendo; по-третє, остання угода, включаючи угоду про неустойку, є консенсуальною, тобто вступає в силу з моменту її підписання. сторонами.
Другий казус слідування моменту укладення договору позики і його підписання, що найчастіше трапляється в "живому праві", можна називати збіжним, при цьому позичальник часто видає кредитору-позикодавцеві борговий документ. Отже збіг потрібен не тільки для того, щоб у сторін залишився для підтвердження укладення договору позики письмовий
текст цього договору та щоб одночасно позичальник отримав відповідні речі, а й для того, щоб позикодавець взамін речей одночасно отримав борговий документ. Зрозуміло, що коли одна сторона договору— позикодавець чи позичальник— не виконає певну дію тоді, коли контрагент свою вже здійснив і існує домовленість про їх одночасність (наприклад, позикодавець підпише договір і отримає борговий документ, а речі не передасть, чи позичальник отримає речі, а договір не підпише і боргового документа не видасть), то інакше як віроломством чи точніше карними діями (ч. 2 ст. 376 ЦК) це інтерпретувати не можна, адже не існує жодного факту, який би настав між підписанням і передачею речі чи видачею боргового документа, який би став підставою для виникнення спору і позитивно враховувався правом. Згадані інтереси не можуть захищатися законом, нічого не дасть і посилання на право утримання речей боржника до виконання ним якогось іншого зобов'язання, оскільки, по-перше, право утримання як інститут відсутнє у сучасному українському цивільному праві, по-друге, утримання завжди можливе, якщо майно боржника вже на законних підставах перебуває у володінні кредитора. Держава не може допускати і захищати факти описаного вище свавілля.
Третій казус, коли речі передано раніше підписання договору, найлегший для юридичної кваліфікації, оскільки недодержання письмової форми, яка для договору позики є обов'язковою у певних випадках (ст. 375 ЦК), не веде до його недійсності, а лише спричинює певні правові наслідки. Ці наслідки, зважаючи на те, що нотаріальна форма для договору позики необов'язкова, передбачені статтями 46 і 376 ЦК України.
Договір позики виконується без будь-яких особливостей. Якщо інше не передбачено договором позики, виконання договору може бути покладено на третю особу, причому позикодавець має прийняти виконання, запропоноване за боржника (ст. 164 ЦК); допускається дострокове виконання позичальником свого зобов'язання; місцем виконання договору грошової позики вважатиметься місце проживання позикодавця в момент виникнення зобов'язання, а якщо останній у момент виконання змінив місце проживання і повідомив про це позичальника, то нове місце проживання кредитора з
віднесенням за його рахунок усіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання (п. 2 ч. 2 ст. 167 ЦК). За негрошовими позиками місцем виконання в зазначеному випадку є місце проживання позичальника (п. З ч. 2 ст.167 ЦК). З цього випливає практичний висновок: щоб позичальник завжди повертав борг у місці проживання кредитора, це слід передбачити у договорі позики.
Позичальник забезпечує виконання договору позики неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Позикодавець не має обов'язків у договорі позики, отже він не повинен нічого забезпечувати. Договір позики не забезпечується завдатком. Укладення договору позики підтверджуватиметься передачею предмета договору, а не видачею завдатку. Те, що завдаток, який є грошовою сумою, не застосовується у негрошовій позиці, само собою зрозуміло. Забезпечення завдатком виконання договору грошової позики непрактично, бо звичайно забезпечити позичальник може цей договір тільки із предмета договору позики, що призведе до втрати останнім певної частини вигоди від позики, забезпеченої таким способом.
Що стосується окремих видів договору позики (банківського вкладу, ломбардних позичок та ін.), то вони, як види договору позики, мають свої особливості.

Поиск по сайту: