Механізм створення додаткової вартості?

Теорія капіталу є однією з найважливіших складових економічної теорії. Еконо­мічний зміст даного поняття різними авторами трактується по-різному.

Визначення капіталу, виходячи із його матеріально-речового змісту. А. Сміт, Д. Рікардо й інші класики політекономії ототожнювати капітал із накопиченою уре­чевленою працею, запасом (машин, сировини, інструментів, грошей, життєвих благ тощо). При цьому А. Сміт до капіталу відносив лише ті запаси, що призначені для наступного виробництва і приносять дохід. В сучасних речових трактуваннях капітал являє собою запас виробничих благ, призначених для виробництва інших товарів.

Грошова концепція пов'язує капітал із грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами.

Водночас у різних тлумаченнях змісту капіталу в країнах Заходу є спільна риса — капітал є джерелом доходу для його власника. А. Маршалл у цьому зв'язку писав, що майже кожне відоме історії вживання терміна «капітал» більш-менш приблизно відповідало застосуванню терміна «прибуток», майже в кожному випадку застосу­вання терміна «капітал» розглядається як частина майна людини, із якого вона споді­вається мати прибуток. А тому капітал охоплює усе, що призначене для торговельно- промислових цілей, чи то машини, сировина або готові вироби, театри і готелі, сімейні ферми і будинки, але не меблі чи одяг, які знаходяться у власності тих, хто їх використовує. Оскільки повсюди прийнято вважати, що перші приносять, а другі не приносять дохід, про що свідчить і практика інспекторів по податках на дохід.

Отже, капітал являє собою певну цінність, благо, яке приносить його власнику впродовж: тривалого часу дохід.

При цьому джерелом доходу може бути не тільки «фізичний капітал», а й «люд­ський капітал». Під ним розуміють витрати (інвестиції в людину), що сприяють збільшенню фізичних та розумових здібностей людини, а відповідно її доходів (за­гальноосвітня і професійна підготовка, піклування про власне здоров'я тощо). Вели­чина «людського капіталу» оцінюється потенційним доходом, який він здатний при­нести при його використанні.

Значного поширення набуло визначення сутності капіталу як одного із вироб­ничих факторів, що поряд із землею і працею приносить дохід. Основоположником такого підходу вважають Ж. Б. Сея (Франція).

Соціально-економічний підхід до визначення сутності капіталу характерний для марксистського напряму політекономії. У процесі розвитку відносин обміну гроші стають загальним втіленням багатства. Поступове поглиблення спеціалізації, розпо­ділу праці і зростання масштабів товарного виробництва призводить до подальшого відділення виробництва від споживання. Безпосередньою метою виробництва стає не виробництво для споживання, а виробництво для ринку. Ринок підпорядковує виробництво. Стимулом до виробництва стає зростання вартості. Це самозростання вартості може забезпечити тільки праця людини. Виробництво починає носити по­двійний характер. З одного боку, слід створювати споживні вартості, конкретні ма­теріальні блага чи послуги. Але з іншого — виникає проблема отримання при цьому вартості більшої, ніж величина авансованої на виробництво вартості (коштів). Від­бувається поступове перетворення грошей в капітал.

Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді формула грошового обігу Т-Г-Т перетворюється на загальну формулу капіталу.

Капітал — це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу:

Г - Т - Г',

де Г' = Г + ДГ;

де Г — це початково авансовані на виробництво кошти,

ДГ — це приріст авансованих коштів (капіталу) — додаткова вартість.

Додаткова вартість створювана працею найманих робітників у процесі виробництва, є джерелом доходів усіх класів суспільства. Насамперед розглянемо як додаткова вартість набуває форм прибутку. Вартість усякого товару W, виробленого на підприємстві складається з трьох частин:

1) Вартості постійного капіталу С,

2) Вартості змінного капіталу V,

3) Додаткової вартості m:
W=C+V+m. Величина вартості товару визначається кількістю суспільно необхідної праці,що потрібна для його виробництва. Капіталіст витрачає на виробництво не працю, а капітал. Додаткова вартість нічого не коштує підприємцю оскільки він оплачує не всю новостворену вартість, а тільки її частину, яка дорівнює ціні застосованої робочої сили.
Витрати капіталу на виробництво товару й становлять витрати виробництва. Те,що коштує товар підприємцям, вимірюється затратами капіталу, а те що товар коштує суспільству, - затратами праці. Різниця між вартістю або справжніми витратами виробництва дорівнює додатковій вартості m, яку привласнює капіталіст.

Витрати виробництва - це частина вартості товару, яка дорівнює сумі затраченого на його виготовлення постійного і змінного капіталу. Якщо витрати виробництва позначити K=C+V, то формула вартості перетвориться у формулу W=K+m, тобто вартість дорівнює витратам виробництва плюс додаткова вартість. Уданому разі маскуються капіталістичні виробничі відносини,приховується справжнє джерело додаткової вартості - жива праця, зникає відмінність між постійним і змінним капіталом. На поверхні якого не видно, яка саме частина авансованого капіталу самозростає і приносить капіталісту дохід. Здається, що додаткова вартість є породженням і результатом функціонування всього авансованого капіталу,а не тільки змінної його частини як це є насправді. Отже, додаткова вартість представлена як породження усього авансованого капіталу, набирає перетвореної форми прибутку P.

Прибуток - це перетворена форма додаткової вартості.
Якщо прибуток позначити P, а капіталістичні витрати виробництва –K, то формула вартості набуває такого вигляду: W=K+P, тобто вартість товару дорівнює витратам виробництва плюс середній прибуток. Обидві частини формули втрачають будь-який видимий зв”язок із працею і виступають у перетвореній формі: витрати виробництва – як затрати авансованого капіталу, прибуток – як породження авансованого капіталу, хоча єдиним його джерелом є додаткова праця найманих робітників.
Ступінь вигідності капіталу, тобто надлишок вартості порівняно з сумою всього вкладеного у виробництво капіталу, визначається формулою:
P’ = m/k = m/c+v 100%.
Завжди під нормою прибутку розуміють річну норму прибутку, яка є відношенням додаткової вартості, одержаної за рік, до всього авансованого капіталу. Оскільки весь авансований капітал більший за змінний, норма прибутку (m/C+V) завжди менша, ніж форма додаткової вартості (m+V). Вона виступає як перетворена форма норми додаткової вартості. Якщо норма додаткової форми вартості є точним показником ступеню капіталістичної експлуатації, то норма прибутку показує ступінь вигідності і прибутковості капіталістичного підприємства. В нормі прибутку додаткова вартість виступає як породження всього авансованого капіталу, що створює реальні відносини капіталістичної експлуатації найманих робітників.

Поиск по сайту: