АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Від земельної ділянки

Читайте также:
  1. E. Рефлекторний спазм судин певної ділянки мозку.
  2. Б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленість, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.
  3. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації. Визначення меж обмежень земельних ділянок здійснюється проектами землеустрою.
  4. Перегляд карти ділянки кордону
  5. Тема 15: Закон Ома для однорідної ділянки електричного кола.
  6. Тема 17: Закон Ома для однорідної ділянки електричного кола. Розв'язування задач.
  7. Тема 20: Закон Ома для однорідної ділянки електричного кола. Розв'язування задач.
  8. умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
  9. Функціональне зонування присадибної ділянки

 

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – це місцевий податок, що сплачується платниками за об’єкти житлової нерухомості і зараховується до місцевого бюджету.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості. Об’єктами житлової нерухомості є будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об’єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи:

а) житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості;

б) житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

в) прибудова до житлового будинку – частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

г) квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;

ґ) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

д) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

е) садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

є) дачний будинок – житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

У випадку перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб механізм визначення платників податку на нерухоме майно наступний:

1) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку;

2) якщо об’єкт нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

3) якщо об’єкт нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу. Відповідно до статті 256–5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України “Про охорону дитинства” під таким будинком розуміється окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування.

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки, тобто житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів й інших громадян у період роботи або навчання.

Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них.

Для платників фізичних осіб передбачена пільга із сплати податку, а саме – зменшення бази оподаткування об’єкта житлової нерухомості:

а) для квартири – на 120м2;б) для житлового будинку – на 250м2.

Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа – платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

База оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців, розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Тоді як для юридичних осіб – такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов’язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.

Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1м2 житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах:

- для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2, до 1%розмірумінімальної заробітної плати;

- для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2,та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2, – 2,7%розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року).

Податковий (звітний) період для даного податку становить календарний рік, тобто триває із 1 січня по 31 грудня.

Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію.

У випадку, коли право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником – починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Наприклад, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2012 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2012року по 31 жовтня 2012 року, а новий власник буде сплачувати даний податок починаючи з 1 листопада 2012 року.

Сплачуєтьсяподаток на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні – щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом.

 

 

Єдиний податок

 

Оподаткування в рамках спеціальних податкових режимів, передбачає застосування до суб’єктів господарювання особливого порядку справляння податків та зборів. Застосування таких режимів базується на наступних принципах:

- простота нарахування та сплати податків;

- мінімізація податкової звітності;

- гармонізація бухгалтерського та податкового обліку;

- мінімізація кількості штрафних санкцій;

- зменшення загальних витрат з оплати праці, інформаційного забезпечення діяльності, необхідності утримання надлишкових приміщень тощо.

На сьогодні в Україні діє два види спеціальних податкових режимів: спрощена система оподаткування, обліку та звітності, яка передбачає сплату єдиного податку та фіксований сільськогосподарський податок.

Започаткована Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” спрощена система оподаткування забезпечила динамічний розвиток малого підприємництва та стабільні надходження до бюджету. За одинадцять років її існування кількість платників єдиного податку збільшилась майже у 14 разів і в 2009 році становила 1304,5 тис. осіб, що свідчить про адаптованість та прийнятність цієї системи для значної категорії суб’єктів підприємницької діяльності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах визначених главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України, з одночасним введенням спрощеного обліку та звітності.

Платники податку. Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву. У випадку відповідності встановленим вимогам юридичні особи та фізичні особи-підприємці реєструються платниками єдиного податку.

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:1) податку на прибуток підприємств;2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи;3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку – 3% або 7% від доходу;4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності поділяються на шість груп платників єдиного податку. Характерні особливості кожної групи показані в Додатку.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)